Створення системи національних інформаційних ресурсів

2.2 Створення системи національних інформаційних ресурсів

Державна політика у сфері національних ІР повинна бути спрямована на забезпечення формування умов виробництва, збереження, поширення і комплексного використання усіх видів ІР, вільного доступу до них із боку громадян і організацій будь-якої форми власності, в остаточному підсумку – на підвищення ефективності діяльності підприємств і організацій, органів державної влади і місцевого самоврядування. Комплекс заходів для забезпечення розвитку національних ІР доцільно здійснювати шляхом реалізації програми формування системи національних інформаційних ресурсів (СНІР).

Система національних інформаційних ресурсів – розподілене за галузевими, регіональними та іншими ознаками інтегроване інформаційне середовище, що об’єднує існуючі й ті, що створюються ІР в єдиний інформаційний простір, призначений для забезпечення комплексної і об’єктивної оцінки ситуації у всіх сферах громадського життя, у тому числі в сфері державного управління, прогнозування ситуації і прийняття на цій основі управлінських рішень [39,с.19].

Основою організаційного, правового, технологічного, нормативного забезпечення СНІР є створення відповідних умов інформаційного забезпечення органів державної влади, створення узаконених прав доступу громадян до інформації, розроблення єдиної уніфікованої методології формування та використання ІР в межах єдиного національного інформаційного простору сумісного з світовим, формування національних систем БД різних соціальних сфер інтегрованих в міжнародні та національні інформаційні мережі, забезпечення сумісності апаратно-програмних засобів системи ІР з використанням міжнародних стандартів та систем кодування інформації, створення національної системи стандартизації, сертифікації інформаційних технологій, послуг та ліцензування у галузі інформатизації з метою отримання користувачем ІР точної, повнотекстової, вчасно наданої інформації, розроблення єдиного підходу до технічного захисту інформації та порядку проведення робіт.

Процес створення СНІР передбачає такі методологічні аспекти:

– створення моделі формування, видозміни, розповсюдження різних видів ІР у суспільстві;

– розроблення методології оцінювання потреб суспільства в ІР регіонального та глобального масштабу стосовно задач інформатизації, діагностування і прогнозування екстремальних ситуацій у державі;

– розроблення конструктивних методів високих технологій розділення та взаємодії національних, міжнаціональних, міжнародних ІР.

СНІР має відомчі та міжвідомчі ознаки та охоплює ІР:

– державної статистики, що мають структуру, яка складається з таких рівнів:

1) державний;

2) Автономної Республіки Крим;

3) обласні;

4) міст Києва та Севастополя;

5) районні.

Змістовний інформаційний фонд системи державної статистики містить загальноекономічну, галузеву та регіональну статистичну інформацію, інформацію про організації, установи і підприємства. Фонд статистичної інформації формується на підставі даних різної періодичності;

– архівного фонду (нормативними документами, встановлено порядок Державної реєстрації документів Національного архівного фонду, порядок віднесення документів фонду до унікальних документальних пам’яток, включення їх до Державного реєстру національного культурного надбання) [1,с.35]. На виконання вимог Закону України в системі національного і галузевих архівних фондів створено підсистему документації, що вміщує відомості, які становлять державну таємницю. Державна реєстрація, зберігання та використання секретних архівних фондів здійснюється в умовах обмежень, встановлених відповідними режимними заходами;

– бібліотечного фонду;

– музейного фонду;

– податкової служби України;

– правоохоронних і силових структур;

– науково-технічної інформації (згідно з рішенням Уряду України, у державі сформовано певну організаційну структуру реєстрації, накопичення й поширення НТІ, яка створюється у процесі виконання науково-дослідницьких і конструкторських робіт). До системи входять Український інститут науково-технічної та економічної інформації, державні науково-технічні бібліотеки та регіональні центри науково-технічної й економічної інформації. Тобто зроблено певний крок для забезпечення формування стратегічного ІР, який повинен відображати науково-технічний потенціал держави;

– ІР матеріального виробництва, соціальної та фінансової сфер та державного майна і нерухомості.

Окремим видом ІР, чинне законодавство визначає "інформацію про особу [6,с.71], яка вміщує персональні дані й таємницю особистого життя.

Важливе місце в загальній СНІР належить ІР органів державної влади і управління, місцевого і регіонального самоврядування.

ІР органів державної влади і управління, місцевого і регіонального самоврядування складаються з ІР:

– для задоволення потреб органів державної влади і управління для прийняття управлінських рішень на всіх рівнях ієрархічної структури;

– про діяльність законодавчої, виконавчої, судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування.

До основних напрямків створення системи ІР відносяться створення ІР органів державної влади та у недержавному секторі економіки, а також розвиток ринку інформаційних послуг.

Основою для формування національних ІР, як системи, можуть бути інформаційно-аналітичні системи (ІАС) органів державної влади. Для цього потрібне вирішення складних організаційно-технічних питань, пов’язаних із забезпеченням скоординованого формування та ведення державних ІР міністерствами та відомствами. Це відноситься, в першу чергу, до тих органів державної влади, що мають у своєму розпорядженні розвинуті територіально-розподілені інфраструктури, орієнтовані на збір інформації по всій території України, її обробку в інтересах центральних та регіональних органів влади, а також усіх організацій та громадян країни.

Суть стратегії формування системи ІР органів державної влади полягає в об’єднанні як існуючих так і тих, що створюються ІР, призначених для забезпечення діяльності органів державної влади, на умовах відповідності якісних характеристик цих ресурсів визначеним вимогам і включення їх у систему по регламентованій процедурі [31,с.15].

Державні та недержавні ІР мають створити систему їх взаємодії на рівні традиційних інформаційних технологій, пріоритетних носіїв інформації, автоматизованих баз та банків даних. Ця система має бути відкритою для входження до неї новостворених.

Основу інформаційної взаємодії державних структур та органів державної влади становлять інформаційно-комунікаційні системи, які забезпечують інформаційну підтримку у всіх сферах функціонування суспільства. До таких систем необхідно віднести інформаційно-комунікаційну систему спеціального призначення для інформаційного забезпечення Адміністрації Президента України, інформаційно-комунікаційну систему для інформаційного забезпечення Верховної Ради України, Державного комітету з питань захисту інформації, Міністерства оборони України, Міністерства з надзвичайних ситуацій. Інформаційне забезпечення системи ІР телекомунікаційних середовищ повинно враховувати аспекти інтеграції до єдиного інформаційного простору України з метою інформаційної взаємодії фізичних, юридичних осіб, органів державної влади та різних державних структур. Інтеграція ІР має забезпечувати вилучення монополії на представлення інформації безпосередньо Президенту, Уряду України, доступ органів державної влади, перш за все, Президента та Уряду України, до всіх ІР, об’єднання та розвиток незалежних засобів інформації, захист інформації, використання сучасної телекомунікаційної мережі. До основних напрямів інтеграції ІР, раціонально віднести інформаційне забезпечення регіональних органів управління, політичних та громадських організацій, господарських об’єктів, інформаційне забезпечення ситуаційних центрів Президента України, Адміністрації Президента, уряду, Служби безпеки України та їх інформаційно-аналітичних підрозділів, інформаційне забезпечення керівництва міністерств, відомств, рішень, які приймає Президент, уряд, законодавчі органи, органи суду. В основі інтегрованої системи мають знаходитись ІР Державного комітету України зі статистики та інших міністерств і відомств[31,с.15].

Інформаційна взаємодія передбачає систему класифікації ІР за проблемно-орієнтованою інформацією, кодування ІР з метою забезпечення захисту інформації, інформаційну сумісність ресурсів на програмному, технічному, лінгвістичному рівнях, регламентованих стандартами з метою інтеграції до національного, міжнародного інформаційного простору.

Важливою умовою інформаційного забезпечення системи ІР є організація інформаційного обміну на рівні вертикальної та горизонтальної взаємодії. Вертикальна взаємодія ґрунтується на тому, що на всіх рівнях використовується інформація, зареєстрована на місцях, а також інформація, яка міститься в міжгалузевих банках даних. Горизонтальна взаємодія ґрунтується на створенні єдиної методології комплексної реєстрації первинної інформації органами державної влади про різні об’єкти. Механізмом доступу до інформації є інфраструктура мережевих інформаційних послуг.

Інформаційна сумісність в національній системі ІР полягає у використанні організаційного технічного досвіду міжнародних організацій з питань інформатизації, міжнародної інформації для створення системи ІР, забезпеченні можливості доступу юридичних, фізичних осіб України до міжнародних систем зв’язку і телекомунікацій, забезпеченні участі України в міжнародних програмах, пов’язаних з формування світового інформаційного простору, створенні нових інформаційних технологій та інформатизації напрямків міжнародної співпраці, забезпеченні участі в роботі міжнародних організацій при розробленні документів, пов’язаних з законодавством, правовим та нормативним регулюванням у сфері створення та розвитку ІР, засобів інформаційних технологій, систем телекомунікацій і зв’язку, придбанні ліцензій і створенні сумісних підприємств для розроблення і впровадження засобів новітніх інформаційних технологій [11,с.76].

Що стосується ІР недержавного сектора економіки, то треба зазначити, що в ході становлення ринкових відносин значна частина ІР формуються саме недержавному секторі економіки, в якому вже сьогодні діє множина організацій – професійних виробників інформаційної продукції та організацій, що спеціалізуються на інформаційному обслуговуванні юридичних і фізичних осіб.

Склад основних вимог, які висуваються СНІР до суб’єктів інформаційної діяльності, повинен включати:

– уніфікованість організаційно-технологічних процедур формування ІР – збір інформації з різних джерел , документування, опрацювання й перетворення в електронну форму;

– дотримання загальних принципів і вимог нормативних документів щодо управління функціонуванням і розвитком ІР;

– обов’язковість реєстрації державних ІР у Національному реєстрі ІР (НРІР);

– дотримання вимог нормативних документів щодо формування й використання ІР загального застосування;

– дотримання органами державної влади вимог нормативних документів щодо узгодженості форматів та протоколів міжсистемної взаємодії;

– демонополізація інформаційних служб і структур, що володіють і розпоряджаються ІР, дотримання ринкових принципів їх формування, поширення й використання;

– участь у створенні загальної інфраструктури для адміністрування, координованого розвитку, взаємодії, актуалізації й використання максимально широким континентом користувачів;

– розширення сфери платних інформаційних послуг [28,с.47].

Особливу підтримку з боку держави необхідно надавати тим недержавним структурам, які орієнтовані на інформаційне обслуговування масового користувача. Слід активніше залучати недержавні організації для надання інформаційних послуг на основі державних ІР при наявності відповідних ліцензій і дотримання якості продуктів і послуг.

Економічною й фінансовою основою, що об’єднує суб’єкти державного й недержавного секторів економіки в СНІР є ринок ІР, продуктів і послуг. У цій сфері існує ряд проблем, пов’язаних із необхідністю державного регулювання відносин, які супроводжують процеси використання державних ІР, регламентації їх надходження й подання у Державний реєстр ІР, обов’язковістю надання інформації суб’єктам, мають визначений статус, приватизацію ІР тощо. Необхідно розробити спеціальний блок законів, присвячений як проблемам розвитку ринкових відносин в інформаційному сегменті ринку, так і інформаційних відносин, які відображають ринкові принципи у правових актах, що регулюють розвиток інформаційних процесів в інших (неінформаційних) галузях.

Організаційне й технологічне ядро інфраструктури СНІР повинні утворювати існуючі і ті, що будуть створюватися:

– інформаційно-аналітичні центри органів державної влади, інші інформаційні служби міністерств і відомств;

– інформаційні служби державних адміністрацій міст і районів;

– інформаційні служби соціальної, індивідуально-побутової і правової сфери;

– служби, що забезпечують управління і координацію створення й функціонування СНІР в цілому й окремих складових [19,с.85].

До складу основних вимог до процесів формування інфраструктури СНІР необхідно включити:

– забезпечення впровадження в існуючу організаційну структуру в процесі її розвитку нових функціональних елементів – координаційних, нормалізаційних сертифікаційних, ліцензійних. Необхідно встановити порядок взаємодії нових ланок оргструктури з існуючими, проводячи при цьому необхідну реорганізацію останніх;

– включення в організаційну структуру в якості обов’язкових елементів – Національного реєстру й депозитаріїв українських ІР;

– розширення структури регіональних інформаційних і технологічних центрів, як інфраструктурних ланок СНІР на всіх рівнях (включаючи районні) із метою створення максимальних умов для проведення державної політики, організаційної підтримки технологічних процесів, вирішення задачі вирівнювання інформаційного потенціалу по території країни.

Таким чином результати формування СНІР можуть оцінюватися за такими основними факторами: зниження як сукупних витрат, так і витрат кожного споживача ІР на збір, збереження й обробку одних і тих же даних, які використовуються для різних цілей; підвищення ефективності функціонування всіх гілок влади на основі використання всієї сукупності накопичених ІР, більш динамічної організації інформаційної взаємодії при вирішенні складних проблем; подолання відомчих бар’єрів і інформаційної закритості, розвиток ІР у відповідності зі стандартами світового інформаційного співтовариства; перетворення інформації й знань у справжній ресурс соціально-економічного і духовного розвитку, підвищення рівня інформаційної незалежності держави та реальне забезпечення права громадян на вільне одержання й використання інформації. Також очікується зростання обсягів послуг, наданих з використанням національних ресурсів, підвищення півня інформаційної культури та загального освітнього рівня населення, підвищення прозорості та відкритості роботи органів державної влади та ефективності їх діяльності шляхом широкого використання ресурсів.

2.3 Інформаційна безпека

Одна із складових національної безпеки – інформаційна безпека – відіграє важливу роль у забезпеченні життєво важливих інтересів будь-якої держави.

Прийнятий в 1991р. чотирма європейськими країнами (Франція, Німеччина, Великобританія і Нідерланди) документ "Критерії оцінки безпеки інформаційної технології" (ITSEC) розглядають наступні складові частини інформаційної безпеки:

– конфіденційність – захист від несанкціонованого доступу (отримання) інформації;

– цілісність – захист від несанкціонованої зміни або руйнування інформації;

– доступність – захист від несанкціонованого приховування інформації [7,с.10].

Саме ці критерії є сутністю проблеми інформаційної безпеки з чисто інформаційної точки зору.

Проблема інформаційної безпеки постала у 80-х роках, коли виник новий міжнародний економічний порядок. 1 грудня 1999р. ООН прийняла резолюцію "Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікації в контексті міжнародної безпеки". Проблему інформаційної безпеки було визначено глобальною.

Дефініцію "інформаційна безпека" (ІБ) в українському законодавстві не можна вважати повністю визначеною. Немає єдиного методологічного підґрунтя, на базі якого можна визначити її сутність, потреби на межі використання.

Найперше визначення ІБ дає Закон України "Про Концепцію Національної програми інформатизації". ІБ є невід’ємною частиною економічної, оборонної та інших складових національної безпеки. Об’єктами ІБ є ІР, канали інформаційного обміну і телекомунікації, механізми забезпечення функціонування телекомунікаційних систем і мереж та інші елементи інформаційної інфраструктури країни [12,с.32].

Систему ІБ конкретизовано через визначення загроз та основних напрямів державної політики. Під загрозами національної безпеки в інформаційній сфері розуміють: прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії, комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм; розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб національних інтересів суспільства і держави; намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

Основним напрямом державної політики з питань національної безпеки в інформаційній сфері визначено: забезпечення інформаційного суверенітету України; удосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери через створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, упровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну; активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, місцевого самоврядування у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері й переслідування журналістів за політичні позиції, вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

Політика інформаційної безпеки формується на основі інформаційного й технічного обстеження ІС, аналізу інформаційних ризиків і оцінки захищеності інформації, відповідно з вимогами Українських нормативно-управлінських документів, а також рекомендацій міжнародних стандартів в області захисту інформації (наприклад ISO 17799), що є особливо важливим для підприємств, які взаємодіють з іноземними партнерами.

Концепцією національної безпеки України закріплено, що основними загрозами в інформаційній сфері України є: невиваженість державної політики, відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері, повільність входження України до світового інформаційного простору, інформаційна експансія з боку інших держав, витік інформації, яка складає державну і іншу передбачену законом таємницю [17,с.23]. Слід відмітити, що законодавство враховує не всі фактори, що впливають на безпеку інформаційної сфери. Із Концепції випливає той факт, що більшість основних загроз ІБ походить від діяльності органів публічної влади України (суб’єктом державної політики, невиваженість якої називається загрозою є безумовно українська держава, цензура як правило, також запроваджується державою і її органами). Таким чином треба розмежовувати безпосередні загрози ІБ та засоби забезпечення цієї безпеки, які спрацьовують лише при виникненні загроз.

Для концепцій ІБ країн СНД головною особливістю є те, що вони будуються не на об’єктно-цільовій базі, а на базі "загроз та інтересів", яка веде до недієздатності самої концепції. Адже такі категорії як "загрози" та "інтереси" є надто аморфними і суб’єктивними для того, щоб їх викладати лаконічною і формалізованою мовою нормативно-правових актів.

Досвід західноєвропейських країн, певні елементи концепції ІБ Росії свідчать, що більш багатообіцяючим з точки зору прогресу є інший елемент ІБ – "позитивний", який охоплює комплекс заходів щодо підвищення рівня самої безпеки. Цей елемент ІБ охоплює значно широкий спектр суспільних відносин.

Основними принципами забезпечення інформаційної безпеки держави є:

– пріоритет прав людини;

– верховенство права;

– пріоритет договірних засобів у вирішенні інформаційних конфліктів;

– адекватність заходів захисту національних інтересів держави в інформаційній сфері реальним та потенційним загрозам;

– громадський контроль за діяльністю органів державної влади, що входять до системи забезпечення ІБ держави;

– додержання балансу інтересів особи, суспільства, держави, їх взаємна відповідальність;

– чітке розмежування повноважень та функцій органів державної влади в системі забезпечення ІБ [10, с. 47].

Успіх у сфері ІБ може принести тільки комплексний підхід, що поєднує заходи чотирьох рівнів:

– законодавчого;

– адміністративного;

– процедурного;

– програмно-технічного.

Законодавчий рівень є найважливішим для забезпечення ІБ. Необхідно всіляко підкреслювати важливість проблеми ІБ; сконцентрувати ресурси на найважливіших напрямах досліджень; скоординувати освітню діяльність; створити і підтримувати негативне відношення до порушників ІБ – все це функції законодавчого рівня.

Українські правові акти в більшості своїй мають обмежувальну дію. У законах не передбачена відповідальність державних органів за порушення ІБ. Потрібно розробити механізми реалізації прав громадян на інформацію загального використання, розробити регламент інформаційного обміну для органів державної влади і управління, методи і засоби оцінки ефективності систем і засобів ІБ і їх сертифікація. Але самі по собі ліцензування і сертифікація не забезпечують безпеки. Реальність така, що в Україні в забезпеченні ІБ на допомогу держави розраховувати не доводиться.

Головне завдання заходів адміністративного рівня – сформувати програму робіт в області інформаційної безпеки і забезпечити її виконання через виділення необхідних ресурсів і контроль стану справ.

Основою програми є політика безпеки, що відображає підхід організації до захисту своїх інформаційних активів.

Заходи процедурного рівня орієнтовані на людей (а не на технічні заходи) і підрозділяються на наступні види: управління персоналом; фізичний захист; підтримка працездатності; реагування на порушення режиму безпеки; планування відновлюваних робіт. На цьому рівні застосовані важливі принципи безпеки:

– безперервність у просторі та часі;

– розподіл обов’язків;

– мінімізація привілеїв.

Програмно-технічні заходи спрямовані на контроль комп’ютерного устаткування, програм і даних. Заходи безпеки поділяють на: превентивні, які перешкоджають порушенням ІБ; заходи по виявленню порушень; ті що локалізують, звужують зону дії порушень; заходи по відновленню режиму безпеки. До таких заходів відносяться: тунелювання, екранування, управління, забезпечення відмовостійкості і безпечного відновлення тощо, але ця сфера є досить специфічною і не відноситься до теми даної роботи [17,с.23].

Необхідно відмітити, що порушенню ІБ сприяє безсистемність захисту інформації і слабка координація дій по захисту інформації в загальнодержавному масштабі. На сучасному етапі в Україні немає реальних гарантів ІБ, відсутній комплекс нормативно-правових актів відносно захисту ІР і інформаційної інфраструктури. Невирішеність проблем ІБ призводить до уповільнення процесів становлення в Україні дійсно інформаційного суспільства, створює реальну загрозу інформаційної експансії інших країн. Державна політика забезпечення ІБ повинна бути відкритою і передбачати інформування суспільства про діяльність державних органів і суспільних інститутів у сфері ІБ з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України [22,с.267]. Вона має виходити з принципу безумовної правової рівності всіх суб’єктів інформаційних відносин незалежно від їхнього політичного, соціального та економічного статусу, ґрунтування на обов’язковому забезпеченні прав громадян і організацій на вільне створення, пошук, отримання, накопичення, зберігання, перетворення і поширення інформації у будь-який законний спосіб.

Стратегічним має бути пріоритетний розвиток вітчизняних сучасних якісних інформаційних і телекомунікаційних технологій, виробництво технічних і програмних засобів, здатних забезпечити удосконалення національних телекомунікаційних мереж та їх підключення до глобальних інформаційних мереж. Державна політика повинна сприяти розробці та впровадженню новітніх інформаційних технологій, конкуренції, створенню сприятливих умов та економічній підтримці розвитку об’єктів національного інформаційного простору України, захисту прав суб’єктів всіх форм власності на ці об’єкти. Необхідно визначити серед об’єктів національного інформаційного простору України об’єкти стратегічного значення і закріпити це законодавче.

В силу ряду причин політичного і історичного характеру, різниці в рівні розвитку національних економік і суспільства, національні інтереси держав-членів міжнародного співтовариства можуть не повністю співпадати між собою, що створює об’єктивні передумови до формування кожною державою своїх національних систем забезпечення ІБ. В той же час глобальність процесів інформаційної взаємодії між громадянами різних держав, трансграничність комп’ютерної злочинності роблять необхідним об’єднання зусиль різних держав у боротьбі з тими загрозами, з яких вони не в змозі впоратись самостійно. Це робить необхідним пошук "точок дотику" між державами в області забезпечення ІБ і сумісних заходів по захисту своїх інтересів.

Таким чином проблема ІБ сьогодні є одною з найактуальніших, зважаючи на те, що ми входимо в інформаційне співтовариство. Незважаючи на те, що в державі є безліч не менш нагальних потреб, які потрібно вирішувати вже сьогодні, питання ІБ не можна лишати поза увагою. Необхідно розробляти методологічні, теоретичні і практичні основи цієї безпеки. Адже майже усі взаємовідносини між суб’єктами інформаційного суспільства ґрунтуватимуться на споживанні й обміні інформацією. Є очевидним, що рішення питань ІБ потребує комплексного підходу, включаючи питання удосконалення правового, методичного, науково-технічного і організаційного забезпечення ІБ мереж зв’язку, створення відповідних структур і підготовку кадрів. Зважаючи на інтеграцію України в світовий інформаційний простір є важливим міжнародне співробітництво у галузі ІБ.

Похожие работы

Інформаційні ресурси економічної діяльності

Скачать

43635

13

5

... ється на розробці положення про відділ управління інформаційними ресурсами. Зміст діяльності і призначення відділу визначається, виходячи з таких підсистем загальної системи діяльностей: документно-інформаційні ресурси – управління інформаційною діяльністю – комунікації. З метою підвищення ефективності діяльності організацій пропонується введення посади CIO (Chief Information Officer) – професі ...

Моделювання ефективності комплексної системи захисту автоматизованих інформаційних ресурсів комерційного банку

Скачать

367716

10

48

... В АБС АКБ «ПРОМІНВЕСТБАНК» ТА ОЦІНКА РІВНЯ ВРАЗЛИВОСТІ БАНКІВСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ 3.1 Постановка алгоритму задачі формування та опис елементів матриці контролю комплексної системи захисту інформації (КСЗІ) інформаційних об’єктів комерційного банку В дипломному дослідженні матриця контролю стану побудови та експлуатації комплексної системи захисту інформації в комерційному банку представлена у вигляді ...

Документний фонд як інформаційний ресурс

Скачать

139561

5

0

... якість і обсяги роботи будь-якої бібліотеки в значній мірі залежать від підбору книг, журналів та інших документів у її фонді. Саме ДФ є основою роботи бібліотеки. Саме вони визначають зміст, повноту і якість задоволення та розвитку ІП користувачів [Цимбалюк П.І. Інформаційний ресурс Бібліотеки. – Стратегічна основа її життєдіяльності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 56]. В інформаційному ...

Електронний журнал в системі інформаційних ресурсів бібліотеки: друга половина ХХ – початок ХХІ століття

Скачать

59135

0

0

... : матеріали 7-ої міжнар. конф., м. Судак, Автономна Республіка Крим, Україна, 3 –11 черв. 2000 р. – М., 2000. – Т. 1. – С. 67–69 Анотація Ярошенко Т.О. Електронний журнал в системі інформаційних ресурсів бібліотеки : друга половина ХХ – початок ХХІ ст. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.08 – книгознавство, бібліотекознавство, ...