Етична культура юриста

Реферат

з навчальної дисципліни деонтологія

 за темою: “Етична культура юриста”

Вступ

1.         Культура. Поняття етичної та моральної культури юриста.

2.         Визначення змісту і завдань професійної етики юриста.

3.         Правнича етика.

Висновок

Список використаної літератури

ХХІ століття, в яке щойно вступило людство, ставить нові вимоги перед наукою і освітою відкриває нові перспективи і ще невідомі галузі для дослідження. Сучасне молоде покоління має отримати ті знання, які вже століття і надалі будуть приоритетними. Відчутним є наступ країни до нового стану, своєрідного духовно-морального ренесансу у процесі демократично – правових перетворень.

Підготовка спеціалістів вищої якості на деному, якісно новому етапі розбудови незалежної держави, визначає більш глибокого пізнання духовної основи життя – Всесвіту, його нерозгаданих таємниць, щоб правильно обрати шлях – шлях, яким йти у майбутнє.

В умовах коли людина, її життя і здоров’я честь і гідність, недоторканість і безпека проголошені Конституцією України найвищою соціальною цін остю, на перший план висуваються проблеми забезпечення та захисту її прав і свобод. Тому вивчення моральних аспектів і проблем юридичної професії сьогодні стає не менш значущим, ніж знання конкретних законів і меморандумів їх застосування, необхідних кожному правнику, який прагне до глибокого опанування професійними навичками усвідомлення професійного стану та покликання юридичної професії. Адекватне сприйняття етичних особливостей юридичної діяльності, засвоєння етичних знань молодими юристами допоможе нам у вирішені завдань на забезпеченню, суворого дотримання законності і правопорядку, розбудови основ правової демократичної державності і зрештою – у розумінні меж бажаного, примусового і не примусового у складній сфері життєдіяльності суспільства та людини.

Юридична етика покликана обґрунтувати зміст морального ідеалу юриста-спеціаліста, дослідити причини і ф-ми деформацій морально-професійної свідомості та запропонувати засоби їх подолання.

1. Культура. Поняття етичної та моральної культури юриста.

Творцем, носієм культури є людина. Культура як інтегральне поняття відбиває якісний бік людської діяльності, її творчий характер, мотивацію і стимуляцію соціальної активності, механізми соціальної регуляції і саморегуляції тощо. Вона є узагальненою системною характеристикою міри універсальності розвитку людини в її взаємодії з навколишнім світом і сомою собою. Тобто культура особистості – це ступінь духовно-практичної універсальності людини, як суб’єкта соціокультурної творчості.

Універсальність особистості розуміється як всебічність та гармонійність її розвитку (саморозвитку) на основі реалізації (самореалізації) у перетворюючій діяльності сутність людських сил. У структурі культури особистості важлива місце займають потреби людини (біологічні і соціальні); соціальні в свою чергу поділяються на матеріальні та духовні. Культура особистості юриста проявляється у критичному ставленні до себе, до своєї поведінки, діяльності, у здібності до постійного самопізнання, самоаналізу, адекватності самооцінки і дій, і вчинків, і думок, і почуттів, а на цій основі до саморегуляції, самовдосконалення. Розвинений самоконтроль, володіння собою за будь-яких обставин, у будь-яких ситуаціях, у тому числі й екстремальних., свідчить про присутність сили волі і культури волі. Нерідко особистісна культура юриста відстає від умов життя і служби. Це і орієнтація на егоїстичні цінності, невміння і небажання поновлювати і поповнювати знання, брак системних знань, що забезпечують компетентність і ефективність професійної діяльності, низька культура спілкування і мовна культура, порушення правил етикету, відсутність потреби у самовихованні, самовдосконаленні тощо. Високий інтелектуальний рівень інколи поєднується з нерозвиненою моральною і естетичною культурою. [1, с3]

Культура людини – це міра пристосованості її до вищих так би мовити, нерукотворних законів, що даються нам самою природою. Чим більше людина пристосована до цих законів, тим менше вона здатна діяти свавільно.

Отже, сказати можна, що джерелом будь-якої сваволі є безкультур’я, а культура людини створює імунітет проти утворення в неї сваволі.

Культура людини в такому розумінні: визначає її життя за формулою: “Яка культура людини – таке й її життя”. Тому не “буття визначає свідомість”, а культура людей визначає їх буття, їх свідомість, а також економіку, політику, мораль, право, релігію, науку, мистецтво. [2, с35, 37, 39].

Моральна культура є важливою складовою культури особистості. Моральний дух, моральні якості, взагалі моральний фактор мають велике значення у людській життєдіяльності, функціонуванні соціальних інститутів політики, права та ін.

Моральна культура особистості уявляється як міра її моральної соціалізації, тобто міра засвоєння пануючих у суспільстві моральних цінностей і ступінь реалізації її у діяльності в різних сферах суспільного життя. Іншими словами, це досягнуте особистістю міра морального розвитку, яка характеризується засвоєними і реалізованими в діяльності моральними цінностями. Найчастіше під моральною культурою розуміють вихованість людини, ступінь засвоєння нею моральних норм, приписів, вимог і реалізацію їх у своїх вчинках. Рівень розвитку моральної культури особистості може вимірюватись через систему функціонально пов’язаних показників: знання основних моральних правил, вимог, критеріїв, норм, принципів і ідеалів суспільства; оцінка їх як соціально справедливих, доцільних, необхідних, так, що сприяють як суспільному прогресу в цілому, так і всебічному гармонійному розвитку особистості, втілення їх у повсякденній поведінці, різнобічній діяльності, спілкуванні; соціально значуща мотивація поведінки і діяльності; дотримання вимог обов’язку і совісті у складних життєвих ситуаціях і навіть в екстремальних умовах; потреба і здатність до постійного морального самовдосконалення. Головним критерієм оцінки моральної культури є реальна поведінка людини, її моральні ідеали, ставлення до інших людей, колективу, суспільства, міра гуманності, яку особистість виявляє в соціальній діяльності і яка виражає ступінь її духовно-моральної свободи в конкретних умовах суспільної, моральної необхідності. В структурному плані моральна культура особистості виступає як діалектична єдність культури моральної свідомості і культури моральної поведінки, які в свою чергу є складними підсистемами. Культура моральної свідомості вимагає культуру етичного мислення і культуру моральних почуттів. Культурний потенціал моральної свідомості реалізується, перш за все в культурі етичного мислення. Критерієм культури критичного мислення є оптимальність прийняття моральних рішень і розв’язання моральних конфліктів. Прояви культури етичного мислення різноманітні. Це вміння користуватися набутими етичними знаннями, що виражається у вмінні відрізняти добра від зла, застосовувати в конкретній ситуації необхідну, відповідно моральну норму тощо.

Ступінь моральної вихованої людини збігається з тим, наскільки розвинута в неї здатність до “морального резонансу”, співпереживання, співчуття, милосердя, наскільки морально чистим є почуття. Все це не менш важливе ніж культурно етичне мислення.

Отже, в поведінці людини визначну роль відіграє культура моральної свідомості, тобто її внутрішня культура, що ґрунтується на свідомості і засвоєних моральних цінностях. У ній втілюються результати виховання. Моральна культура особистості виявляється у всій системі її поглядів і переконань, повсякденній поведінці, конкретних вчинках, що здійснюються нею у різних видах діяльності. Вона присутня у будь-якому виді особистості культури у тій мірі, в якій будь-який вид людської діяльності має моральний “вимір” моральний аспект. Результати правознавчої, юридичної діяльності у будь-якій сфері, галузі залежить не лише від інтелектуальних якостей і професійних вмінь, але від його “етичного потенціалу”, від усвідомлення обов’язку і відповідальності, від соціально значущих почуттів і потреб. Розвинуте етичне мислення, багатство і відрефлектованість почуттів, самоповага і повага до інших, доброзичливість, відповідальність та інші складові внутрішньої культури, знання і дотримання етикету в загальному вигляді характеризують моральну зрілість юриста, свідчать про власний рівень особистісного прояву моральної культури. Характеристикою високої моральної культури юриста є єдність слова і діла, що передбачає єдність мислення і вчинку, знання і почуття, особисту чесність і високу принциповість.

Чим вища моральна культура юриста, тим ефективніше він виконує службові обов’язки, тим відповідальніше ставиться до процесу і результатів своєї професійної діяльності. [1, с 40]

Етична культура юриста – це знання юристом його моральних прав і обов’язків та використання їх у професійній діяльності. Оскільки морально-елементарні правила поведінки, особливих навичок в реалізації яких не потрібно, тому етична культура юриста включає два аспекти:

1.                визнання існуючих моральних норм як необхідних результатів поведінки;

2.                дотримання цих норм у професійній діяльності.

Існують основні принципи етичної культури юриста:

1.                Гуманне відношення до людини, тобто відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі.

2.                Чесність і правдивість, тому що справедливість не може досягти нечесним шляхом.

3.                Доброзичливість і чуйність, оскільки юристом часто доводиться спілкуватись з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації. Однак ці риси не можна ототожнювати з всепрощенням.

4.                Простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не був егоїстом і користолюбним.

5.                Дотримання професійної таємниці.

Це необхідно для об’єктивного і повного розслідування кримінальних справ, а також, щоб не показувати інтимне життя учасників юридичного процесу. Необхідно підкреслити, що тільки високий рівень культури дає можливість юристу реалізувати своє високе соціальне призначення.

Звичайно наукові етично-правові принципи поведінки юриста потрібні не тільки йому особисто. Це справа державної ваги. Держава виражає певні правові інтереси, які забезпечують нормальну життєдіяльність громадян.