Державне регулювання інноваційної діяльності

16780
знаков
0
таблиц
0
изображений

Реферат

Державне регулювання інноваційної діяльності


Зміст

1. Сутність і завдання державної інноваційної політики. 3

2. Методи й інструменти державного регулювання інноваційної діяльності 6

3. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності 7

4. Передавання права на об'єкти промислової власності 10

Список використаних джерел та літератури. 11


1. Сутність і завдання державної інноваційної політики

 

Державна інноваційна політика – сукупність форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.

Мета державної інноваційної політики – формування у країні таких умов для діяльності господарюючих суб'єктів, за яких вони були б зацікавлені і спроможні розробляти і виготовляти нові види продукції, впроваджувати сучасні наукомісткі, екологічно чисті технології та розширювати на цій основі свої ринки збуту [7, с. 71].

В останній чверті XX ст. під стратегічним керівництвом держави Японія стала світовим лідером в інформаційно-технологічних галузях. А в Радянському Союзі як у великій індустріальній і науковій наддержаві такий фундаментальний технологічний перехід не вдався. Нездатність державних інституцій керувати інформаційно-технологічною революцією призвела до згортання його виробничих потужностей і підриву військової могутності. Отже, державна інноваційна політика стала причиною успіху в одній країні і неуспіху – в іншій.

Ще одним яскравим прикладом потужного впливу держави на технологічний і економічний розвиток є історія Китаю. Сучасні дослідники саме державу вважають винною в тому, що Китай Нового часу був технологічно відсталим. Адже на початку XIV ст. Китай був найрозвинутішою технологічною цивілізацією світу. Ключові винаходи розроблялися в Китаї на століття, навіть на півтора тисячоліття раніше, ніж в інших країнах. Наприклад, металургію китайці освоїли ще в 200 р. до н. є. У 1086 р. у Китаї було винайдено водяний годинник значно точніший від європейського механічного годинника того часу. У VI ст. стали використовувати залізний плуг, а двома сторіччями пізніше його пристосували до оброблення заливних рисових плантацій. Освоєння енергії води відбувалося паралельно з Європою: у VIII ст. було освоєно гідравлічний молот, до 1280 р. широко застосовувалися вертикальні водяні млини. Морську навігацію китайці удосконалили раніше, ніж європейці. У військовій техніці вони, окрім винайдення пороху, розвинули хімічну промисловість, здатну виготовляти потужні вибухові речовини. У медицині такі техніки, як голковколювання, давали виняткові результати, що тільки недавно стало загальновизнаним. Виробництво паперу було освоєно в Китаї на 1000 років раніш, ніж на Заході, а друкарство з'явилося наприкінці VII ст. Однак технологічна революція у Китаї не відбулася [8, с. 44].

Вирішальним фактором технологічного занепаду була зміна державної політики. Правителі боялися руйнівного впливу технологічних змін на соціальну стабільність. Поширенню технології перешкоджали численні сили, особливо в міських гільдіях. Бюрократів влаштовувало сформоване статус-кво, і вони боялися соціальних конфліктів. До контактів з іноземцями, окрім контрольованої торгівлі і придбання зброї, ставилися або як до непотрібних, або як до небезпечних, оскільки невідомими були їх результати. Бюрократична держава без зовнішньополітичної ініціативи і з внутрішнім дестимулюванням технологічної модернізації обрала шлях обережного нейтралітету, фактично розірвавши ту технологічну траєкторію, якою Китай протягом багатьох століть рухався саме під державним керівництвом. І лише через чотири століття у Китаї зрозуміли, що ізоляція не може вберегти країну від поганих наслідків технологічної відсталості. А ще через століття китайська держава змогла заново побудувати розвинуту технологічну базу в ядерній технології, ракетобудуванні, запуску супутників та електроніці [8, с. 49].

Типи державної інноваційної політики.

Політика технологічного поштовху. Згідно з нею головні цілі та пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку задає держава, на основі чого визначаються шляхи стимулювання інноваційної діяльності, які мають здійснюватись через удосконалення управління в науково-технологічній та інноваційній сферах. Такий варіант інноваційної політики передбачає розроблення різних державних програм, великі капіталовкладення у масштабні інноваційні проекти, використання інших прямих форм державної участі в регулюванні інноваційних процесів.

Політика ринкової орієнтації. Передбачає провідну роль ринкового механізму в розподілі ресурсів та визначенні напрямів розвитку науки і техніки, а також обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень. Дослідженням, від яких залежить місце держави у світовому співтоваристві та її національна безпека, приділяється недостатня увага [9, с. 77].

Політика соціальної орієнтації. Сутність її полягає у соціальному регулюванні наслідків НТП: процеси прийняття рішень відбуваються із залученням широкої громадськості; рішення приймають за умов досягнення соціально-політичного консенсусу.

Політика, націлена на зміни економічної структури господарського механізму. Передбачає істотний вплив передових технологій на вирішення соціально-економічних проблем, на зміну галузевої структури, взаємодію суб'єктів господарювання, рівень життя тощо. На сучасному етапі лише Японія послідовно дотримується такої політики, здійснюючи її паралельно з ринковою [9, с. 78].

Після Другої світової війни Японія вона перебувала у глибокій кризі. Наймасовіша промислова продукція була абсолютно неконкурентоспроможною (годинники продавали «на вагу», а велосипеди здебільшого розвалювалися при легкому зіткненні). Технологічний стрибок було здійснено за всебічної підтримки з боку держави методом «лазерного променя». Це означає, що початкові технологічні прориви відбувалися в небагатьох галузях, які довели свою потенційну конкурентоспроможність, з наступною дифузією інновацій.

Так, у 1951 р. уряд Японії увів систему субсидування імпорту найновішого верстатного устаткування (оплата 50% вартості). Крім того, він узяв на себе оплату 50% витрат вітчизняних виробників такого устаткування. Однак не всі галузі змогли одразу розгорнути свою діяльність. Повоєнна ситуація була сприятливою для виробників швейних машин, яким ще й надавали певну допомогу для виходу на зовнішні ринки. Результатом було збільшення випуску та експорту швейних машин у кілька разів. Прокладеним шляхом пішла промисловість з випуску фотоапаратів, а відтак і годинникова промисловість. При цьому зростання виробництва та експорту було багатократним. Відпрацьовані управлінські прийоми дали аналогічний ефект в усіх базових галузях промисловості. Привело до цих успіхів, за твердженням японських економістів, «батьківське піклування» уряду [11, с. 91].

 

2. Методи й інструменти державного регулювання інноваційної діяльності

 

Методи державного регулювання інноваційної діяльності – прямі та опосередковані способи впливу органів державного управління на поведінку суб'єктів інноваційної діяльності з метою підвищення їх інтересу до створення, освоєння і поширення інновацій та реалізації на цій основі інноваційної моделі розвитку країни [12, с. 137].

Інструменти (засоби) державного регулювання інноваційної діяльності – акти нормативно-правового або директивного характеру, які регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.

Інструменти регулювання попиту. Це укладені центральними або регіональними органами державного управління договори із суб'єктами інноваційної діяльності щодо розроблення й виробництва інноваційних продуктів, технологій та послуг.

Інструменти регулювання пропозиції. Дії, спрямовані на забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою, в тому числі створення інноваційної інфраструктури: надання інноваторам грантів, позик, субсидій» гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кредитів.

Інструменти створення сприятливого середовища для інноваційного процесу. До них відносять передусім податкові пільги, пільгове кредитування і субсидування; страхування і гарантування, надання прав на прискорену амортизацію устаткування; розвиток державою патентного права, правничих засад виробництва та споживання якісної продукції – системи стандартизації і сертифікації виробництв та окремих видів продукції, регулювання монопольних підприємств і видів діяльності, дозвіл тимчасової монополії інноватора. Це створення сприятливих умов для міжнародної комерційної діяльності [12, с. 138].

3. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності

 

Інтелектуальна власність – сукупність авторських та інших прав на продукти інтелектуальної діяльності, що охороняються законодавчими актами держави.

Інтелектуальний продукт – результат творчих зусиль окремої особистості або наукового колективу.

Інтелектуальними продуктами у сфері виробничо-господарської діяльності підприємства можуть виступати:

¾    наукові відкриття чи винаходи;

¾    результати НДДКР;

¾    зразки нової продукції, нової техніки чи матеріалів, отримані в процесі НДДКР;

¾    оригінальні науково-виробничі послуги;

¾    консалтингові послуги наукового, технічного, економічного, управлінського, в т. ч. маркетингового характеру;

¾    нові технології, патенти [2, с. 268].

Правовий захист продуктів інтелектуальної діяльності в Україні здійснюється на основі Цивільного кодексу, у якому трактуються права інтелектуальної власності та вказуються особливості захисту усіх об'єктів інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності – право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності.

Об'єктами права інтелектуальної власності є:

¾    літературні та художні твори;

¾    комп'ютерні програми;

¾    бази даних;

¾    фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення;

¾    наукові відкриття;

¾    винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

¾    компонування інтегральних мікросхем;

¾    раціоналізаторські пропозиції;

¾    сорти рослин, породи тварин;

¾    комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

¾    таємниці [2, с. 269].

Авторське право – система правових норм, що регулюють правові відносини, пов'язані зі створенням і використанням творів науки і різних видів мистецтва.

Авторські права мають знак охорони, який складається з трьох елементів:

¾    значок – ©;

¾    ім'я власника авторського права;

¾    рік першого опублікування твору.

Авторське право виникає з моменту створення твору і діє протягом усього життя автора і ще 50 років після його смерті (крім окремих випадків, обумовлених законом).

Комп'ютерні програми – програми, що задають алгоритм розв'язання певної задачі і використовуються в роботі з комп'ютерами.

Право на промислову власність – виняткове право на використання певних нематеріальних ресурсів у процесі виробничої діяльності в сфері промисловості, торгівлі, сільського господарства.

Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності до цієї власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, комерційні найменування [5, с. 37].

Винахід. Це позначене істотною новизною вирішення технічного завдання в будь-якій галузі народного господарства, яке дає позитивний ефект. Як правило, винаходи охороняються патентами, які називають патентами на винахід. Термін охорони, що надасться патентом, у більшості країн, в тому числі й Україні, становить 20 років [5, с. 39].

Корисні моделі. Це нові на вигляд, за формою, розміщенням частин або побудовою технічні конструкції (моделі). Вони відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що предметом технічного вирішення є тільки конструкція виробу, його форма. Тобто для реєстрації корисної моделі достатньо будь-яких змін, навіть у просторовому компонуванні виробу [5, с. 42].

Торговельні марки. Це оригінальні позначки, що мають правовий захист і призначені для вирізнення товарів (послуг), що виготовляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виготовляються (надаються) іншими особами.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом, яке реєструється у встановленому порядку.. Термін чинності свідоцтва – 10 років. Він може бути неодноразово подовжений на стільки ж років.

Комерційна таємниця – відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, які при їх розголошенні стороннім можуть завдати шкоди особам, чиєю власністю вони є.

Комерційною таємницею є ноу-хау [5, с. 44].

Ноу-хау (англ, know-how – знаю як) – форма інтелектуальної власності, науково-технічний результат, що навмисне не патентується з метою випередження конкурентів, повного власного використання його для отримання надприбутку або передання іншим користувачам на вигідних умовах за ліцензійним договором.

Компанія Coca-Cola досі не розголосила рецепт свого знаменитого напою, завдячуючи якому вона посідає провідне місце на ринку безалкогольних напоїв.

 

4. Передавання права на об'єкти промислової власності

 

Продаж ліцензій – є достатньо поширеним видом передавання права власності.

Ліцензія (лат. licentia – свобода, право) –дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду.

Продаж ліцензій патентовласниками та придбання їх суб'єктами підприємницької діяльності здійснюється на основі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір – договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі, товарного знака, комерційної таємниці (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні знаки [8, с. 70].


Список використаних джерел та літератури

1.    Доповідь Голови Держінвестицій на парламентських слуханнях 20.06.07 на тему «Становлення та розвиток національної інноваційної системи України як передумова побудови конкурентоспроможної економіки держави». // режим доступу: http://www.invest.gov.ua/index.php?get=141&id=432

2.    Закон України «Про інноваційну діяльність» від 31.03.2005 із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2002. – № 36. – С. 266.

3.    Проект Концепції державної інноваційної політики України, 2008 р. // режим доступу: http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/129791

4.    Проект Концепції розвитку національної інноваційної системи та план заходів на 2007-2008 роки щодо її реалізації, 2007 р. // http://www.in.gov.ua/index.php?get=226&id=1533

5.     Аблов А. С., Довгий О. С., Гальперіна Л. П., Грищенко А. А. Інституційні засади інноваційної економіки: міжнародний досвід та вітчизняна практика: Монографія / За заг. ред. В. Є. Новицького. – К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005. – 198 с.

6.    Батура А.В., Дедіков О.І. Інвестиції як чинник оптимізації відтворювальних процесів в Україні. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. – 154 с.

7.    Вербівська Л.В. Оптимізація забезпечення інноваційної складової економічного зростання в Україні // Науковий вісник Чернівецького університету. – Випуск 139. – Чернівці, 2002. – С.71-75.

8.    Гринев В. Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. – 2-е изд., стереотип. – К.: МАУП, 2001. – 152 с.

9.    Дмитренко М.А. Роль держави у підтримці та стимулюванні інноваційної діяльності // Вісник української академії банківської справи. – 2003. – № 1(14). – С. 77-81.

10.  Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. – Суми: Університетська книга, 2003. – 278 с.

11.  Кириллов В.Д. Державне регулювання інвестиційного клімату в Україні // Дні науки: Зб. тез доповідей в 3 т. – Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2004. – Т. 2 – С. 28-29.

12.  Петрушевська В.В. Державне регулювання інноваційно-інвестиційних пріоритетів динамічного розвитку економіки України // Збірник наукових праць. – Стратегія інноваційного розвитку підприємств України. – К.: КНУТД. – 2003. – С. 137-141.

13.  Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України. / Жаліло Я. А., Архієреєв С. І., Базилюк Я. Б. та ін. – К.: НІСД, 2006. – 120 с.

14.  Стан, перспективи розвитку інноваційних процесів в Україні та можливості їх впливу на формування ВВП // режим доступу: http://www.vox.com.ua/data/publ/2007/12/06/stan-perspektyvy-rozvytku-innovatsiinyh-protsesiv-v-ukraini-ta-mozhlyvosti-ih-vplyvu-na-formuvannya-vvp.html

15.  Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.

16.  Пашута М. Т. , Шкільнюк О. М. Інновації: понятійно- термінологічний апарат, економічна сутність та шляхи стимулювання: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. – К.: ЦНЛ, 2005. –117 с.

17. 


Информация о работе «Державне регулювання інноваційної діяльності»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 16780
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
60676
2
3

... предоста-вления финансовой помощи и проведения соответствующей кре-дитной политики .ведения соответству^, * |ющей амортиэацион- ' политики   Рис 2.1. Основні форми державного регулювання інвестиційної діяльності [15]   Відомо, що в розвинених країнах існує добре відпрацьована законодавча система захисту інтересів приватних інвесторів, що, в ...

Скачать
66422
3
0

... утруднює роботу цих єдиних реально діючих інноваційних структур України. ВИСНОВОК В роботі досліджено основні проблеми законодавчого забезпечення інноваційної діяльності в Україні. Що стосується стану інноваційної діяльності в Україні, то як показали результати аналізу, відстежується тенденція її поступового зниження. Серед основних критеріїв, що свідчать про незадовільний стан інноваці ...

Скачать
192829
34
16

... альної відповідальності відповідно до закону. 5.2 Оцінка умов, в яких проводилася дипломна робота Дипломна робота на тему “Підвищення ефективності інноваційної діяльності в умовах ВАТ “Дніпропетровський лакофарбовий завод ім. Ломоносова”” виконувалася у відділі цін та економічного аналізу ВАТ «ДЛФЗ». Дана робота розроблялась з використанням персональної електроно-обчислювальної машини (ПЕОМ ...

Скачать
15795
0
0

... -правової бази та економічних меха­нізмів для підтримки й стимулювання інноваційної діяльності; - захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності; -  фінансової підтримки виконання інноваційних проектів; -  стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредит­них установ, що кредитують виконання інноваційних проектів; - встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваці ...

0 комментариев


Наверх