Господарство (загальна характеристика промисловості, сільського господарства, транспорту; територіальна організація)

5. Господарство (загальна характеристика промисловості, сільського господарства, транспорту; територіальна організація).

6. Проблеми та перспективи суспільного розвитку країни.

Для того, щоб характеризувати країну за таким планом, не досить мати інформацію (навіть у великих обсягах) про неї, потрібно ще вміти аналізувати зібраний матеріал − оцінювати всі чинники розвитку господарства, пояснювати ступінь розвиненості господарства загалом і його окремих галузей тощо, а також давати лаконічну інтегровану відповідь на кожне питання.

Учителю потрібно чітко зорієнтувати учнів щодо витрати часу на уроці при висвітленні кожного пункту плану характеристики (регламентувати кожний розділ, визначити тривалість розповіді по кожному пункту, щоб більша частина часу припадала на розгляд господарства), що в сумі не повинно перевищувати 30 хвилин.

Організація роботи всередині групи залежить від самих десятикласників, які до неї входять. Учні можуть матеріал готувати разом, обговорюючи кожний пункт, а можуть пункти плану розподілити між учасниками групи, щоб кожен більше заглибився у «свій напрям». Але останнє не означає обмеженість лише «своїми» пунктами, бо всі учні групи повинні володіти загальною інформацією про країну, хоча «своє» питання потрібно знати досконало. Під час конференції група «оглядачів» мусить висвітлювати особливості певної країни, навіть коли хтось із групи з будь-яких причин не з'явився на урок, − не можна ж розчарувати «публіку», яка готувалася до зустрічі. Той, хто був відсутній під час виступу своєї групи, приєднується до огляду іншої країни, але його участь у ролі «оглядача» упродовж чверті обов'язкова.

Крім усної розповіді про країну група «оглядачів» може підготувати будь-який ілюстративний матеріал (фотографії, таблиці, схеми, малюнки, відеороліки тощо), адже вони розуміють, що досягти поставленої мети − за короткий час якомога повніше розкрити економіко-географічні особливості держави за типовим планом − найкраще, якщо не тільки на слух, а й візуально сприймати інформацію.

Підготовка «публіки» до конференції

Щоб бути «публікою» під час проведення конференції, не досить лише присутності на уроці − необхідна активність під час обговорення проблеми, а для цього потрібно підготуватися: у загальних рисах знати про країну, що розглядається, заготовити цікаві запитання для детальнішого вивчення предмета обговорення (держави).

До запитань, які «публіка» ставитиме «оглядачам», висуваються такі вимоги:

• географічність (запитання мають стосуватися території цієї країни й географії);

• лаконічність, чіткість, однозначність (запитання має бути коротким і чітко сформульованим; воно не повинно містити в собі відповіді або базуватися на якихось припущеннях);

• свіжість і новизна інформації (питання має бути таким, щоб відповідь не повторювала інформацію, що вже прозвучала, тобто не повинна стосуватися типового плану характеристики країни; при відборі матеріалу для запитання слід користуватися сучасними, а не застарілими даними);

• унікальність і специфічність (запитання має бути з «родзинкою», цікаве, оригінальне, відповісти на яке можуть лише ті «оглядачі», що впевнено володіють інформацією про «свою» країну).

Зрозуміло, що для того, щоб задати запитання «оглядачам» за цими вимогами, потрібно багато попрацювати. Крім правильно сформульованого запитання, треба знати і повну відповідь на своє запитання, адже існує вірогідність її оприлюднення в разі, коли «оглядачі» цього зробити не зможуть.

Структура проведення уроку-конференції

Після вступного слова вчителя група «оглядачів» за типовим планом характеризує держави упродовж 25−30 хвилин. Учителю важливо стежити за дотриманням регламенту висвітлення кожного пункту плану, іноді втручаючись у розповідь «оглядачів» для того, щоб прискорити розкриття інших розділів характеристики, адже учні часто захоплюються деталями і багато уваги приділяють чинникам розвитку господарства за рахунок часу, відведеного на розгляд основних галузей господарства.

Характеризувати країну «оглядачі» можуть у будь-який спосіб: кожен висвітлює ті пункти плану, які готував; усі учасники групи, чергуючись і доповнюючи один одного, дають опис держави по кожному пункту плану; хтось один розповідає про країну, а всі інші − доповнюють, демонструють ілюстративні матеріали тощо. Але під час виставлення оцінки за роботу на конференції враховується активність і внесок кожного «оглядача» окремо.

Виступаючи перед класом, учні набувають навичок ораторської майстерності, освоєння якої веде до збільшення зацікавленості аудиторії до проголошеної інформації, а відтак і до зростання інтересу до точки зору промовця та його особистості.

Навчаються спілкуванню й учні, по знаходяться в ролі «публіки», бо слухати теж треба вміти.

Для привернення уваги однокласників до розповіді «оглядачів» пропонується її конспектувати, що призводить до активного сприйняття матеріалу, адже з усього потоку інформації потрібно вибрати основне й записати. Проведення конференцій під час вивчення розділу «Регіони та країни світу» є чудовою нагодою для школярів набути та вдосконалити навички конспектування, що стануть їм у нагоді в подальшому житті, особливо під час навчання у вищих навчальних закладах, де вважається, що студент повинен уже вміти конспектувати за лектором.

Після характеристики країни 10−15 хвилин відводиться на запитання від «публіки». Кожен учень може підготувати кілька запитань, але за одне коло ставить лише одне. У разі, якщо запитання не відповідає вимогам, воно знімається (про це повідомляє вчитель, пояснюючи причину зняття), а право ставити запитання переходить до наступного учня. Відповідати на запитання «публіки» може хтось один з «оглядачів» або всі разом, доповнюючи один одного. У випадку, коли «оглядачі» не відповіли на запитання «публіки» або відповіли неправильно чи не повністю, той, хто його ставив, повинен дати правильну повну й вичерпну відповідь. Активність «оглядачів» під час відповідей на запитання та кількість правильних відповідей впливають на оцінку за роботу на конференції кожного з них.

Наприкінці уроку підводяться загальні висновки щодо характеристики країни, аналізуються помилки, допущені «оглядачами», висловлюються зауваження щодо ведення конференції та повноти розкриття характеристики, учитель виставляє оцінки.

Оцінювання роботи учнів

Підсумовуючи роботу конференції, учитель виставляє оцінки «оглядачам», а також учням із «публіки», що ставили запитання, та за конспекти.

Робота кожного з «оглядачів», що включає в себе економіко-географічну характеристику держави за типовим планом і відповіді на запитання «публіки», учителем оцінюється індивідуально з урахуванням зауважень однокласників і сприйняття «публікою». При оцінюванні кожного «оглядача» враховуються його персональний внесок у розкриття теми, загальне враження від його розповіді про країну, активність під час відповідей на запитання, кількість правильних і повних відповідей.

Оцінки учням з «публіки» виставляються за кількість та якість виголошених запитань (враховуються лише ті запитання, що були поставлені публічно). Причому іноді за одне цікаве, оригінальне запитання, на підготовку якого потрібно багато попрацювати, можна отримати високий бал, а в іншому разі − може перемогти велика кількість «сіреньких» запитань, що теж призводить до винагороди високим балом. Щоб отримати високий бал інтегральної оцінки наприкінці чверті за активність на конференціях, десятикласники можуть або поставити по 1−2 запитання на кожному уроці, або зосередитися на кількох країнах для складання оригінальних запитань з великою вірогідністю високої відзнаки.

Перевірка 3−4 конспектів наприкінці уроку не дуже обтяжить вчителя, але з цього подвійна користь, бо, по-перше, є можливість урізноманітнити види оцінюваних робіт і таким чином деяким учням (що не вирізняються творчою активністю, але відзначаються ретельністю і наполегливістю) підвищити свій загальний рівень оцінки, по-друге, десятикласники впевняться, що оцінюється кожний вид їх робіт.

Вести облік оцінок за роботу на конференціях краще в окремому журналі, виділяючи оцінки за кожний вид роботи («оглядач», поставлені запитання, конспект) окремим кольором. Тоді наприкінці чверті добре видно всю картину участі кожного десятикласника на уроках-конференціях, що може відбитися в інтегральній оцінці за активність на таких заняттях, яка потім істотно впливатиме на виставлення семестрової оцінки [44, с.28-30].

Отже, проаналізувавши програму курсу та посібник „Країнознавство“, де розроблені плани-конспекти уроків, можна зробити висновки, що вони є недосконалими і спираються на курс 10 класу „Економічна і соціальна географія світу“, а унікальність шкільного курсу країнознавства полягає в тому, що це єдиний предмет, що поєднує знання про природу, соціально-економічний та історичний розвиток країн. Отже, країнознавчі знання можуть стати базою для різноманітної практичної діяльності старшокласника, творчого росту особистості старшокласника.

ВИСНОВКИ

Дослідивши праці провідних науковців-географів ми з’ясували, що «Країнознавство» є наукою і навчальною дисципліною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, досліджує, систематизує і узагальнює дані про їх природу, населення, господарство, культурно-історичні особливості, внутрішні просторові відмінності. Наукові основи країнознавства закладені М.Баранським, Ю.Г. Саушкіним, В.А. Анучиним, В.М. Гохманом, К.М. Поповим, А.І. Клімовим, С.Б. Лавровим, Г.В. Сдасюком, Я.Г. Машбіцем, Н.С. Мироненком, В. А. Пуляркіним, Л.В. Смирнягіним. Серед вітчизняних науковців виділяються роботи П.О.Масляка, І. І.Дахна, Б.П.Яценка, Г.В.Балабанова.

Відповідно до сучасних уявлень, існують два головних види країнознавства − інформаційне та власне наукове країнознавство. Звідси випливає і розмаїтість функцій країнознавства: інформаційна, описова, освітня, культосвітня, науково-дослідна, практична.

Що стосується внутрішньої структури країнознавства, то Я.Г. Машбіц виділяє в ньому три головних класи: 1) фізико-географічне (природне), 2) економічне і соціальне (суспільно-географічне) і 3) комплексне. На думку В.П.Максаковського, комплексне країнознавство на рівні "вищого синтезу", задача якого складається в комплексному розгляді країн (і районів), поки що одержало набагато менший розвиток, порівняно з фізико-географічним та економіко-географічним країнознавством. На сучасному етапі країнознавчі дослідження мають переважно природно-історичне і соціально-економічне спрямування, що зумовлюється особливостями історико-географічного розвитку людства в першій половині XXI ст.

Шкільне країнознавство систематизує різноманітні дані про природу, населення, господарство, культуру, соціально-політичну організацію країн світу і становить основну фактажну базу для регіональної економічної і соціальної географії, характеризуючи головні особливості регіонів і країн світу. Даний курс є новим для середньої школи. Він був введений в практику загальноосвітньої школи з 2002р. В зв’язку з тим, що даний курс є новим для середньої школи, тому він не має належного методичного забезпечення. До цього часу не створений підручник для учнів, проте в наявності достатня кількість посібників країнознавчого спрямування розрахованих для студентів-міжнародників, географів, економістів та тих, хто опановує спеціальність "туризм".

Розглянувши дидактичні особливості впровадження даного курсу ми з’ясували, що курс «Країнознавство» органічно доповнює програмний матеріал курсу «Економічна і соціальна географія світу», вивчення якого передбачено в 10 класі, і є завершальним у географічній освіті школярів класів філологічного, природничого або суспільно-гуманітарного профілю.

Об'єктом вивчення країнознавства є країни як основні одиниці соціально-політичної організації світу, а також їх регіональні угруповання. Основне завдання курсу − формування у старшокласників сучасних уявлень про географічну картину світу через комплексне, ширше за своїм змістом, вивчення країн шляхом систематизації та узагальнення різнорідних даних про їх природу, населення, господарство, соціальну сферу та культуру. Розв'язування такого завдання вимагає залучення матеріалів інших навчальних предметів − історії, зарубіжної літератури, музики й образотворчого мистецтва, тому курс «Країнознавство» передбачає широкі міжпредметні зв'язки. При цьому методами географії створюється багатогранний образ території і виявляється її своєрідність.

Результатом дипломного дослідження стала комплексна характеристику провідних країн регіону, що наводиться в другому розділі. На основі систематизації і узагальнення даних про природу, населення, господарство, культурно-історичні особливості і внутрішні просторові відмінності ми з’ясували, що:

Для країн Африки будь-яких регіонів характерні всі риси слабо розвиненості визначені ООН. Частка Африки в населенні світу − 12,6%, а в світовому виробництві ВНП − тільки 1,6%. Найбільш розвиненими за всіма показниками є окремі країни Північної та Південної Африки − ПАР та Єгипет.

Країни Африки, маючи потужний природно-ресурсний потенціал все ще залишаються найбіднішими та найнестабільнішими у світі. Це регіон політичних протиріч, воєн, геноцидів, соціально-економічних криз. Від епохи колоніалізму Африці дісталися штучні кордони без урахування меж етнічних територій. Цим самим була закладена величезна "міна сповільненої дії", яка може вибухнути у XXI ст.

Африка виключно багата корисними копалинами, хоч вивчені вони поки що недостатньо. Серед інших континентів вона займає перше місце по запасах руд марганцю, хромітів, бокситів, золота, платини, кобальту, алмазів, фосфоритів. Великі також ресурси нафти, природного газу, графіту, азбесту. Частка Африки у світовій гірничій промисловості — 14 %. Майже вся сировина і паливо вивозяться з Африки в економічно розвинені країни, що ставить її економіку у велику залежність від світового ринку.

У цілому країни Африки мають великі та ще повністю не задіяні природні і людські ресурси. Якщо "зелена революція" вперше дала можливість більшій частині людства забезпечити себе продуктами харчування, то Африканський континент до цієї більшості не належав. Нестача продовольства стала відчуватися тут уже у 80-х роках XX ст. її основними причинами вважають війни, засухи та високі темпи приросту населення.

Африка взагалі, і досліджені нами регіони − це класична територія „демографічного вибуху". Дуже швидко зростає кількість населення, але рівень життя дуже низький, тому смертність теж досить висока.

Середня густота населення Африки (24 чол./км²) в декілька разів менша, ніж в Європі і в Азії. Для Африки характерні дуже різкі контрасти розселення. Наприклад, у Сахарі знаходяться найбільші у світі незаселені території. Рідке населення і в зоні вологих тропічних лісів. Але є і досить значні скупчення населення, особливо на узбережжі. Ще більш різкі контрасти характерні для окремих країн. За рівнем урбанізації Африка поки що значно відстає від інших регіонів. Однак темпи урбанізації тут найвищі у світі.

Маючи дуже високий природній потенціал, країни Африки балансують на межі бідності. Майже на всьому континенті спостерігається політична нестабільність, що зумовлена етнічною відокремленістю і винятковістю населення. Найяскравіше ці суперечності простежуються на прикладі Східної, Західної та Центральної Африки. Найстабільнішим регіоном є Північна Африка.

По видобутку багатьох видів корисних копалин Африці належить важливе, а іноді і монопольне місце у світі. Основна частина палива і сировини вивозиться на світовий ринок і дає 9/10 експорту регіону. Саме добувна промисловість визначає місце Африки в міжнародному поділі праці. Обробна промисловість розвинена слабо або взагалі відсутня. Але деякі країни в регіоні відрізняються більш високим рівнем обробної промисловості — ПАР, Єгипет, Алжир, Марокко. Друга галузь економіки, що визначає місце Африки у світовому господарстві, — тропічне і субтропічне землеробство. Воно також має яскраво виражену експортну спрямованість. Але загалом Африка ще значно відстає у своєму розвитку. Вона займає останнє місце серед регіонів світу за рівнем індустріалізації й врожайності сільськогосподарських культур. Для більшості країн характерний колоніальний тип галузевої структури господарства. Він визначається: переважанням малотоварного екстенсивного сільського господарства; слаборозвинутою обробною промисловістю; значним відставанням транспорту — транспорт не забезпечує зв'язку між внутрішніми районами, а іноді − зовнішньоекономічні зв'язки держав; невиробнича сфера також обмежена і представлена зазвичай торгівлею і послугами. Для територіальної структури господарства також характерні загальна нерозвиненість і сильні диспропорції. На економічній карті регіону виділяються лише окремі центри промисловості, в основному столичні райони і райони високотоварного сільського господарства.

Умови життя населення всього континенту, а зокрема Центральної, Східної та Західної Африки за будь-якими стандартами дуже низькі. Це стосується як побутових умов, рівня освіти, тривалості життя, так і рівня споживання.

Таким чином, сучасна Африка багатолика. На її території розташовуються десятки країн, що знаходяться на різних рівнях економічного і соціального розвитку, що по-різному спеціалізуються у міжнародному поділі праці.

Дослідивши сучасний стан вивчення підрозділу Африка в шкільному курсі країнознавства ми дійшли наступних висновків.

У відповідності до Програми з країнознавства для профільного навчання тема «Африка»вивчається у Розділі І − «Регіони і країни світу», який складається з 5 підрозділів і 16 тем. Африку виокремлено в якості окремого підрозділу, що розбитий на три теми: 1.Країни Північної Африки; 2.Країни Центральної, Західної і Східної Африки; 3.Країни Південної Африки. Програмою передбачене детальний розгляд окремих країн за типовим планом (Єгипет, Алжир, Республіка Конго, Сьєрра-Леоне, Ефіопія, Кенія, Південна Африка, Мадагаскар). Ці країни вибрані як найхарактерніші представники певних регіонів.

В цілому на вивчення підрозділу «Африка» програмою передбачено 8 годин. Проте на наш погляд недоцільно виділяти окремий урок на вступ. Доцільніше даний час використати на тематичне оцінювання і узагальнення знань з усієї теми «Африка». Тому на основі Державного стандарту базової і повної середньої освіти і Програми з країнознавства для профільного навчання [8; 20] у загальних навчальних закладах автором була складене наступне поурочне планування з теми „Африка“.

Підсумовуючи погляди провідних педагогів на викладання географії, стосовно курсу «Країнознавство» ми дійшли наступних висновків. При вивченні даного спецкурсу необхідно застосовувати особистісно-орієнтований підхід, при цьому визначити рушійні мотиви географічного пізнання світу особистістю школяра; враховувати наступність між шкільними курсами географії в цілому і «Економічної і соціальної географії» зокрема; застосовувати нові засоби навчання, особливо інформаційні технології (електронні підручники, атласи, презентації).

Автор методичного посібника «Країнознавство» Мірошник Г.О. [42, с.10-12] рекомендує вчителям віддавати перевагу таким формам роботи, як випереджаючі завдання, дослідження в мікрогрупах, проекти (індивідуальні та колективні), усний захист гіпотези чи проекту, творчі роботи, проведення прямих, опосередкованих, фантастичних аналогій, складання кросвордів, ребусів, колажів, опорних схем. Ефективним під час вивчення географії є метод емпатії (перевтілення) − один із методів творчого розвитку обдарованих дітей. Учням пропонується перевтілитися в мандрівників, кореспондентів провідних газет та журналів, туристів, героїв літературних творів, казок, легенд, кінофільмів, гідів, письменників, художників, тощо. Ці та подібні види роботи цілком дозволяють втілити модель творчого пошуку на практиці, реалізувати принципи особистісно-орієнтованого навчання.

Основними прийомами педагогічної техніки також можуть бути мотиваційні запитання («Як ти вважаєш, для чого тобі знадобляться знання про Єгипет?» або «Мій прогноз на майбутнє...») та організаційні: прес-конференція, імпровізоване інтерв'ю, уявний діалог з президентом, ділова гра, прийом «спіймай помилку», інтелектуальний футбол, прийом, прийом «ажурної пилки», прийом «Не розірви ланцюжок» (учні мають дати план вивчення країни, не порушивши послідовності швидко і не повторюючись, тощо).

Глибокому засвоєнню змісту під час вивчення країнознавства сприятиме вміле поєднання традиційних типів уроків з нестандартними при оптимальному виборі форм організації навчальної діяльності (індивідуальних, групових, мікрогрупових). Враховуючи результати досліджень, які свідчать про те, що при груповій організації навчання учні засвоюють 50% знань, а в систем «дитина навчає дитину» − 90%, варто віддавати перевагу мікро груповій роботі − бригадній, парній.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.     http://egypt4you.ru

2.     http://www.goegypt.ru

3.     www.fair.ru - Ярмарок подорожей.

4.     www.touregypt.net - Міністерство туризму Єгипту.

5.   Абрамов И.Н. Экономические реформи и сотрудничество с Россией // Азия и Африка сегодня. — 2002. — №3. — С.52-59.

6.     Африканские просторы. – М.: Просвещение, 1997. – 168с.

7.     Безуглий В., Козинець С. Регіональна економічна та соціальна географія світу. – К., 2003. – 688с.

8.     Бєскова Н.В. Шкільна географічна освіта в 2004/2005 навчальному році // Географія та основи економіки в школі. − 2004. − №3. − С.2−3.

9.     Бизнес-партнер: Африка: Международный каталог мирового сотрудничества. – К., 1998. – 76с.

10.   Биржаков М.Б., Житенев С.Ю. Історія росіянина: православ'я і питання паломницького туризму. У справ. «Туристські Фірми» Вип 17 –Спб.: ОЛБИС, 2000 р. − С. 19-21.

11.   Борисова С. Комплексний підхід до вивчення країн у курсі „Країнознавство“ // Школа. − 2006. − №11. − С. 5−6.

12.   Брю Джеймс. Без работы нет благосостояния: Правительство Южной Африки борется с ростом безработицы // Новое время. — 2002. — №14. — С.33-34.

13.   Гельдоанд М.А. Африка // География: приложение к газете «Первое сентября». – 1997 - №44. – С. 6-7, 13.

14.   Голиков А. та ін. Вступ до економічної і соціальної географії. – К., 1997. – 320с.

15.   Гончаров В.И. Экономические проблемы стран Африки //Международная жизнь. — 1986. — №7. — С.55-63.

16.   Городецький В.В. В джунглях Африки. Щоденник мисливця // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 1998 − №16. – С. 1-68

17.   Гура В., Кузубов В. Африка: проблеми економічного розвитку. – К.: Юрінком Інтер, 1994. – 94с.

18.   Гура В.Е. Внаслідок технократичного підходу: Проблеми розвитку африканських країн і програми структурної перебудови їх економіки //Політика і час — 1994.—№4. − С.31-34.

19.   Дейч Т. Как погасить „опасный” огонь в „горячих точках” Африки// Африка и Азия сегодня, − 2005.− №12.− С.20-26.

20.   Державний стандарт базової і повної середньої освіти // Географія. − 2004. − №3. − С. 13−18.

21.   Дмитриевский Ю.А. Африка: природа, население, хозяйство. Страны Африки: Египет, Нигерия, ЮАР // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2002. — №25-28. — С.27-34.

22.   Дорохин В., Щербаков С. Замбия – настоящая Африка// Африка и Азия сегодня, − 2005.− №3. − С.29-36.

23.   Египет // Источниковедение истории Востока. М; 2005. − С. 20-59.

24.   Египет и Эфиопия. — Византийский временник. Т. XIII. − СПб., вып. 3−4. С. 711−731.

25.   Египетские рельефы с изображением погребальных процессий Музея изящных искусств. — Известия РАИМК. − СПб., № 9, С. 61—71.

26.   Египтология // Азиатский музей - Ленинградское отделение Института востоковедения АН СССР. М; 1999. − С. 479-515.

27.   Економіка країн Африки // Економіка зарубіжних країн: Підручник /За ред. А.С.Філіпенка. — К., 1996. — С.249-270.

28.   Енциклопедія туриста – М.: Изд. «Велика російська енциклопедія». 1996. − 605 с.

29.   Зарубіжні країни: Підручник для студ. геогр. спец, вузів. — К.: Либідь, 2000.— 416 с.

30.   Классический Восток, ч. I. Введение. Египет/ Под. ред. предисл. и примеч. В. В. Струве и Н. Д. Флиттнер. СПб, 2001. − 345 с.

31.   Концепция содержания географического образования в 12-летней школе// География. − 2005. − № 4. − С.13-15.

32.   Краєзнавство: Програма для профільного навчання в ЗНЗ // Краєзнавство, Географія. Туризм. – 2004. − №42. – С. 9-18.

33.   Кукушкин В.В. Экономика Марокко и Туниса // Азия и Африка сегодня. — 2002. — №6. — С.55-59.

34.   Левківський В.М. Криза платоспроможності країн Африки й можливі шляхи урегулювання зовнішньої заборгованості // Питання політичної економіки. — 1992. — Вип. 222. — С.83-86.

35.   Лопатов В.С. Африка в тисках "структурной перестройки" экономики // Мировая экономика и международные отношения.— 1997.— №7.—С 124-132.

36.   Лопатов В.С. Бизнес в Африке и деловая культура // Азия и Африка сегодня. — 2002. — №7. — С.51-54.

37.   Максаковский В.П. Африка—регион городского взрыва // География. — 2003. —№15. —С.13-18.

38.   Мамед-Заде П. Пирамиды Судана: 2500 лет в тени Хеопса // Азия и Африка сегодня – 2002. - №2 – С. 70-72

39.   Масляк П.О. Країнознавство: Підручник. − К.: Знання, 2007. − 292 с.

40.   Мировая экономика: Учебник / Под. ред. А.С.Булатова.— М., 1999. − 580 с.

41.   Міжнародна економіка / За ред. Ю. Козак. – К., 2004. – 670с.

42.   Мірошник Г.О. Країнознавство. − Х.: Вид. група „Основа“, 2006. − 256 с.

43.   Морозенкская Е.Б. Глобализация теневой экономики и Африки // Азия и Африка сегодня. — 2002. — №1. — С.2-58, №2. — С.40-42.

44.   Новикова В. Урок-конференція в курсі „Економічної і соціальної географії світу“ в 10 класі.// Географія та основи економіки в школі. − 2005. − №5. − С.28-30.

45.   Пакова Е.Л. Африка: социальные приоритеты и макроэкономическая стратегия // Мировая экономика и международные отношения. — 1998. — №9.— С. 146-150.

46.   Парки Африки: Путеводитель. – М. Наука, 1997. – 252с.

47.   Пестушко В. Єгипет. Додатки до вічності // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2002 - № 43 (листопад). – С. 4-5

48.   Производство минерального сырья в Африке // География. Приложение к газ. "Первое сентября". — 1995. —№16. — С.4-8.

49.   Р.Антес "Египет" // Мифологии древнего мира. М; 2001. − С. 55-121.

50.   Развитие творчества на уроках географии// География. − 2005. − № 6. − С. 13-15.

51.   Соскін О. І., Дрозд В.Д. Особливості державної економічної діяльності в країнах Африки // Питання політичної економії. — 1992. —Вип. 222. —С.75-78.

52.   Станис В.Ф., Рогатов М.Д., Черненко Е.Ф. Экономическая политика США в Африке // Социально-економические проблемы в развивающихся стран социалистической ориентации. — М., 1990. —С.23−42.

53.   Страны и народы: Африка. – М. Дрофа: Просвещение, 1999 – 592с.

54.   Умакова Н., Полінова І. Соціально-економічні типи країн. – К., 2004. – 304с.

55.   Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны: Учебник / Под ред. С.Б.Лаврова; Н.В.Каледника. — М., 2002. — 928 с.

56.   Экономическое развитие в Африке: поиск новых путей решения старых проблем // Азия и Африка сегодня. — 2003. — №1. — С17-20.

57.   Ю.Копылов В.А. География населення: Учеб. пособие / Московский пед. ун-т. — М, 1999.— 124 с.

58.   Юрківський В.М. Регіональна економіка і соціальна географія. − К., 2000. − 342 с.

59.   Юрківський В. Країни світу. – К., 2001. – 368 с.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК 1

Демографічні та макроекономічні показники країн Північної Африки [7; С.473]

ДОДАТОК 2

Демографічні та макроекономічні показники країн Центральної Африки [7; С.147]

ДОДАТОК 3

Демографічні та макроекономічні показники країн Східної Африки [7; С.148]

ДОДАТОК 4

Демографічні та макроекономічні показники країн Західної Африки [7; С.145]

ДОДАТОК 5

Демографічні та макроекономічні показники країн Південної Африки [7; С.557]

Похожие работы

Політологія

Скачать

763160

11

9

... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...

Громадянська освіта та формування національної свідомості на уроках історії України

Скачать

151085

7

7

... ж сподіватися, що національно-державницькі почування з часом проникнуть у серця усіх верств нашого суспільства і українська держава матиме надійну опору в широких народних масах. Розділ ІІІ. Формування національної свідомості на уроках історії України в сучасній школі Вивчення розвитку національної самосвідомості - одна з ключових проблем курсу національної історії. Ознайомлюючись з подіями ...

Неомарксистська теорія міжнародних відносин

Скачать

89224

0

0

... « холодної війни» і розпаду СРСР, і особливо за перший рік XXI століття, зажадали від політологів, соціологів, геополітиків, а також психологів перегляду поглядів на теорії міжнародних відносин. Неомарксизм заявляє про себе через критику основних положень реалістичної парадигми. Прихильники неомарксизму представляють світ у вигляді глобальної системи різноманітних економік, держав, суспільств, і ...

Студентство та вищі навчальні заклади Росії та України (наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.)

Скачать

150223

0

0

... ів за допомогою поліцейського режиму. Це завдання від самого початку здавалось нелегким, в дійсності ж виявилось взагалі неможливим виконати його навіть частково. 2. Студентство та вищі навчальні заклади Росії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вища школа Росії періоду імперіалізму мала складну структуру в якій постійно мінялися кількісні і якісні показники. Її основу складали державні навчальні ...