Організація реабілітаційної роботи в школах соціальної реабілітації

Міністерство освіти та науки України

Полтавський державний педагогічний університет

(кафедра соціальної та корекційної педагогіки)

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсовий проект на тему:

ОРГАНІЗАЦІЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ РОБОТИ В ШКОЛАХ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

 

 

 

 

 

Виконав

студент психолого-

педагогічного факультету

Науковий керівник:

Полтава

План

Вступ

Розділ І. Історико-теоретичний аспект реабілітаційної роботи в школах соціальної реабілітації

1.1 Історія вітчизняного та зарубіжного досвіду

1.2 Актуальність роботи соціального реабілітолога в школах соціальної реабілітації

1.3 Зміст реабілітаційної роботи у школах соціального спрямування

Висновок до І розділу

Розділ ІІ. Теоретико-методичні аспекти організації реабілітаційної допомоги в школах соціальної реабілітації

2.1 Основні напрямки реабілітаційної роботи у школах соціального спрямування

2.2 Основні функції соціального реабілітолога

2.3 Основні методи соціально-реабілітаційної роботи

2.4 Основна документація соціального реабілітолога

Висновок до ІІ розділу

Висновок

Література

Вступ

Соціальна робота в системі освіти ще лише починає своє становлення як особливий напрям соціальної сфери, у зв'язку з цим слід вказати на соціально-реабілітаційні аспекти соціальної роботи в цілому і позначити відповідні робочі поля, в яких їй належить діяти: роботу з молоддю, виховання, супровід, організація дозвілля, консультації при підготовці домашніх завдань, допомога підростаючому поколінню в професійній орієнтації, робота з молодіжними клубами, виховання в інтернатах і притулках (виховання, супровід, створення умов, близьких до родинного виховання, розвиток самостійності і так далі);

Кількість дітей з шкільними проблемами неухильно зростає. Багатообразні шкільні труднощі мають різні причини. Враховуючи комплексність проблеми, необхідно ясно розуміти, що успішність і ефективність її рішення залежать від міри інтеграції зусиль медиків, психологів, педагогів і інших фахівців в розробці теоретичних основ.

Соціально-реабілітаційна робота в школі покликана зосередити увагу в основному на тих недоліках, на які вказують самі вчителі, учні і їх батьки, застосувавши альтернативні концепції до їх усунення.

Зі всього вищевикладеного можна зробити вивід, що реабілітаційна і соціальна служба в школі призначена для організації активної співпраці як шкільної адміністрації, педагогів, учнів і батьків між собою, так і зовнішніх соціальних структур з ними для надання реальній, кваліфікованій, всесторонній і своєчасній допомозі дітям і вчителям по захисту їх особових прав і попередження їх порушення.

Актуальність даної роботи визначається в першу чергу незавидним положенням в нашій країні, що стосується соціальних питань. Ці проблеми відбиваються також на дітях, яким допомога потрібна не в останню чергу. Соціальний педагог надає допомогу різним категоріям дітей в школі. Соціальна робота в школі знаходить все більше вживання. В світлі соціальних проблем, властивих школі і іншим установам системи освіти, участь соціальних працівників, соціальних педагогів і психологів стає усе більш необхідною.

У нашому науково-теоретичному дослідженні об'єктом є організація роботи соціального педагога в таких установах освіти, як школа, а предметом - форми, вміст, методи і технології роботи шкільного соціального педагога.

Мета роботи - проаналізувати організацію реабілітаційної роботи в школах соціальної реабілітації.

Завдання даного дослідження наступні:

Розкрити історію вітчизняного та зарубіжного досвіду реабілітаційної роботи в школах.

Розкрити розвиток та особливості соціально-реабілітаційної роботи;

Виявити вміст і форми реабілітаційної роботи школах соціального спрямування;

Вивчити актуальність роботи соціального реабілітолога в спеціальних навчальних закладах;

Дослідити основні функції, методи, документацію, напрямки реабілітаційної роботи у школах соціальної реабілітації.

Досягнення поставленої мети і завдань курсової роботи вимагало застосування ряду методів науково-педагогічного дослідження, зокрема: теоретичний аналіз проблеми, шляхом вивчення літературних джерел; педагогічні теоретичні дослідження, які включають: проведення дослідно-теоретичної роботи з вивчення особливостей організації реабілітаційної роботи в школах соціальної реабілітації, систематизація і узагальнення передового наукового досвіду.

Розділ І. Історико-теоретичний аспект реабілітаційної роботи в школах соціальної реабілітації 1.1 Історія вітчизняного та зарубіжного досвіду

У різних країнах світу існують два підходи до цього напряму реабілітаційно-соціальної роботи. Соціальні працівники або входять до складу персоналу шкіл, або об'єднані в спеціальні служби соціального забезпечення освіти. Це має місце, зокрема, у Великобританії.

Соціальні працівники, соціальні реабілітологи, будучи співробітниками цієї служби, часто закріпляються до окремих шкіл. Вони регулярно відвідують школи, за які відповідають, і працюють з вчителями і іншими співробітниками школи, допомагаючи їм оцінювати потреби дітей в тих випадках, коли виникають проблеми з їх поведінкою, відвідуваністю, успішністю, матеріальними або соціальними позбавленнями. [5]

Обов'язком працівників є допомога батькам і школярам. Зустрічаючись з батьками в школі і удома, вони заохочують їх максимально використовувати освітні можливості, що пропонуються їх дитині, допомагають сім'ям в налагодженні взаємин, у вирішенні інших проблем, які впливають на освіту їх дітей.

Соціальні служби забезпечення освіти відповідають за організацію регулярних перевірок відвідуваності уроків, що проводяться вчителями. Соціальні працівники з'ясовують причини невідвідування учбових занять. Часта відсутність на уроках може свідчити про те, що дитина стикається з труднощами будинку і в школі, а також про проблеми, які випробовують його батьки. Після з'ясування всіх обставин і консультації з вчителями, соціальні працівники та реабілітологи надають допомогу як дитині, так і його батькам. Якщо дослідження показує, що проблема виходить за рамки компетенції школи або служби соціального забезпечення, соціальної освіти, соціальні працівники та реабілітологи и звертаються у відділення соціальних служб і інші агентства.

Особливою турботою співробітників служби соціального забезпечення освіти є виявлення дітей, що піддаються жорстокому зверненню, страждаючих від материнської або емоційної знедоленості, а також тих, чий фізичний, емоційний або освітній розвиток відстає. Всім їм виявляється допомога із залученням в необхідних випадках психологів, юристів, медичних працівників, поліції і так далі.

Співробітники служби мають зв'язок з медичними працівниками шкіл і через них дізнаються про тривалу хворобу кого-небудь з дітей, що мають відхилення в розвитку. Аби запобігти відставанню в навчанні, служба організовує домашнє або лікарняне навчання.

Велику роль грають співробітники служби соціального забезпечення освіти в інтеграції дітей, що мають відхилення в розвитку, в звичайні школи. Вони несуть особливу відповідальність за надання допомозі таким дітям і їх батькам. [23]

Серед інших функцій цієї служби можна виділити: турботу про дітей, які із-за поведінки тимчасово або остаточно виключені з школи; надання підтримки батькам в оформленні дитини в інший учбовий заклад; допомога дітям з числа національних меншин в адаптації серед інших школярів; створення і збереження нормальних стосунків між ними; виявлення дітей, які незаконно заняті на роботі в учбовий час, вирішення питань про їх нормальне навчання; загальне спостереження за виконанням правових норм відносно дитячої праці; спостереження за відвідинами дітьми дитячих груп і дитячих центрів (аналоги дитячих дошкільних установ, що є у нас); з’ясування причин тривалої відсутності і допомога у випадках якщо воно пов'язане з серйозною хворобою або жорстоким зверненням; підтримка дітей, одержуючих освіту поза школою (консультативно, вдома, в центрах проміжного лікування); сприяння батькам і дітям в користуванні соціальними привілеями, що надаються школярам.

Другий підхід, коли реабілітологи і соціальні працівники включаються в штат школи, має місце в Германії. Тут соціальна робота в школі займає в даний час все більше значення. До недавніх пір вона велась в основному лише в зразкових школах. Завдання школи бачили виключно в навчанні і освіті дітей і підлітків, виховання розглядалося як завдання сім'ї. Але навчання і освіту не можна розглядати ізольовано від виховання, вони є єдиний взаємозв'язаний процес. Все більше вчителів вважають, що до них пред'являються надмірні вимоги, коли вони повинні реагувати на відхилення в поведінці учнів. [34]

Саме тому соціальні працівники займаються в школах з учнями, яким поводяться особливо зухвало або мають труднощі в навчанні. Вони проводять в школі профілактичну роботу, пропонуючи учням в позаурочний час цікаві можливості для проведення вільного часу, а, також, вивчаючи умови життя учнів аби потім проводити з ними і з їх батьками бесіди, давати необхідні поради.

"Енциклопедія соціальної роботи" в перекладі з англійської, на наш погляд, обширне джерело проблем і їх освітлення діяльності соціальних працівників в США. Слід згадати, що в більшості зарубіжних країн в школах "немає таких ставок як завуч по виховній роботі. Основна відповідальність за виховання дитяти лежить на сім'ї". [4]

Соціально-педагогічна робота в нашій країні має глибоке історичне коріння. Русь завжди була багата прикладами добродійності, опікування, піклування страждучих. Ці турботи брали на себе державні, суспільні організації, приватних осіб.

Соціально-педагогічний рух активно розвивався в 20-30-і роки XX ст У 60-і роки XX ст. з'являлися працівники, спеціально орієнтовані на виховну діяльність в соціумі (організатор позакласної і позашкільної виховної роботи, працівники позашкільних установ, педагоги-організатори і тому подібне).

На рубежі 70-80-х років XX ст. суспільні потреби, досягнення практиків підняли завдання соціальної роботи на якісно новий рівень. Набули поширення соціально-педагогічні комплекси. У позашкільних установах, клубах по інтересах, різновікових загонах затверджувалася ідея цілеспрямованої соціально-педагогічної роботи з дітьми. А в педагогічній науці багато дослідників звернулися до проблем соціальної педагогіки, намагалися осмислити її кращий досвід.

Проте прогрес в цій сфері стримувався слабким організаційним, кадровим, матеріально-фінансовим, науково-педагогічним забезпеченням, а частіше і зовсім відсутністю такого. Назріла необхідність заснувати інститут соціальних педагогів-фахівців з виховної і соціальної роботи з дітьми і їх батьками, дорослим населенням в родинно-побутовому середовищі, з підлітковими, молодіжними групами і об'єднаннями. У 1990 р. посада соціального педагога була внесена до списку посад робітників і службовців. Отримала таким чином визнання нова професія. В даний час у вищих і середніх спеціальних учбових закладах введені спеціальності “Соціальна педагогіка” і “Соціальна робота”. Більше 50 Вузів Росії приступили до підготовки відповідних фахівців. [12]

Соціальна педагогічна робота дозволяє вносити такі зміни до системи виховання дітей і підлітків, яких забезпечує оптимальні умови для їх особового становлення, соціального захисту, соціалізації відповідно до Конвенції ООН про права дитини. Освітні установи знаходять нову соціальну роль, сприяючу формуванню перспективних культурно-освітніх моделей.

Робота школи як відкритої соціально-педагогічної системи передбачає розширення її виховних і освітніх функцій, турботу про гуманізацію середовища, що оточує дитяти, ініціативу в соціально-педагогічній діяльності в мікрорайоні.

Завдяки сільським експериментальним школам, що працюють як відкриті соціально-педагогічні системи, діти зближуються з дорослими, змінюється на кращий відношення хлопців до фундаментальних соціальних цінностей.

Проте в соціально-педагогічній роботі з дітьми, їх сім'ями немало протиріч, невирішених проблем. У багатьох соціальних педагогів немає достатньої підготовки.

Потреби в практиці і в підготовці фахівців не вивчені. Слабо заохочуються передовий досвід, старання ентузіастів, погано пропагуються їх досягнення. Від практики відстає наука, і виникає небезпека, що цей розрив збільшуватиметься. Тому необхідна підтримка соціально-педагогічних досліджень. Гостро коштує питання підготовки висококваліфікованих фахівців, що готують кадри реабілітогів, соціальних педагогів. Така посада сьогодні потрібна школі. [7]

1.2 Актуальність роботи соціального реабілітолога в школах соціальної реабілітації

Соціальний реабілітолог - ключова фігура в соціальній школі, покликана об'єднати зусилля сім'ї, школи, громадськості, для надання допомозі дитяті.

Проблема розвитку соціальної педагогіки в нашій країні дуже актуальна. Офіційно професія "соціальний реабілітолог" з'явилася в нашій країні лише близько п'яти років тому. В даний час для введення ставок соціальних педагогів в штатний розклад є необхідна нормативна база.

Розглянемо основні посадові обов'язки соціального реабілітолога. Соціальний реабілітолог організовує виховну роботу в школі, направлену на формування загальної культури особи, адаптацію особи до життя в суспільстві, пошана до довколишньої природи. Вивчає педагогічні для психологічні типи, особливості особи і її мікросередовища, умови життя, виявляє інтереси і потреби, труднощі і проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поведінці і своєчасно надає соціальну допомогу і підтримку таким, що навчаються і вихованцям, виступає посередником між особою і освітньою установою, сім'єю, середовищем, органами влади. Сприяє реалізації прав і свобод учня, створенню комфортної і безпечної обстановки, забезпеченню охорони їх життя і здоров'я. Створює умови для розвитку талантів, розумових і фізичних здібностей тих, що виучуються в позаурочний час. Взаємодіє з вчителями, батьками (особами, їх замінюючими), фахівцями соціальних служб, родинних і молодіжних служб зайнятості і інших служб в наданні допомозі що виучується, дітям, що потребують опіки і опікування, дітям з обмеженими фізичними можливостями, а також тих, що попали в екстремальні ситуації. Бере участь в розробці, утвердженні і реалізації освітніх програм установи, несе відповідальність за якість їх виконання в межах своєї компетенції.

Шкільні соціальні педагоги роблять рейди в сім'ї учнів. Це невіддільна частина їх роботи.

Шкільний соціальний реабілітолог - в організації своєї роботи дає пріоритет створенню здорового мікроклімату в колективі, гуманізації міжособових стосунків, сприяє реалізації здібностей кожного, захисту інтересів особи, організації дозвілля, включенню в соціальну корисну діяльність, вивчає спеціальні проблеми школярів і вчителів, приймає заходи до їх рішення. Підтримує постійний зв'язок з сім'ями учнів. Особлива увага приділяє проблемам захисту дитяти від батьківської жорстокості, егоїзму, вседозволеності [21].

Соціально-реабілітаційна діяльність - це соціальна робота, що включає і педагогічну діяльність, направлена на допомогу дитині (підліткові) в організації себе, свого психологічного стану, на встановлення нормальних стосунків в сім'ї, в школі, в суспільстві.

1.3 Зміст реабілітаційної роботи у школах соціального спрямування

Школа - один з провідних інститутів виховання. Вона повинна забезпечити цілісний, безперервно організований виховний процес. В педагогічних колективах ще немало труднощів, проблем, невирішених питань в організації вільного часу, спілкування за місцем проживання, позашкільного виховання учнів, і тому сучасна школа не може працювати ізольовано, не впливаючи на середовище, не погоджуючи свої дії з іншими державними і суспільними інститутами.

Життя учнів в школі є педагогічно організованою. А позашкільне середовище суперечливіше і специфічне, до певної міри стихійне. Свідомість і поведінка дітей формується під дією мікросередовища, того досвіду, який дитина акумулює з повсякденного життя. Сприймаючи величезний позитивний етичний досвід, накопичений суспільством, діти часом стикаються в сім'ї, в крузі знайомих, на вулиці з поганими звичками, чують вислови, які протирічать соціальному оточенню (способу життя). І якщо з цим негативним досвідом не боротися, то діти, як губка, вбирають його в себе, засвоять і надалі подібний досвід може стати відправною точкою поведінки, що відхиляється, правопорушень неповнолітніх. [15]

Таким чином, виховне середовище, в якому діти набувають соціального досвіду, і робить істотний вплив на поведінку особи. Як найбільш стабільна з виховних сфер життєдіяльності учнів, як частина виховного середовища, що активно впливає на формування і розвиток особи, розглядається в передовому сучасному досвіді - місце проживання. Вміст роботи соціального реабілітолога відповідно до кваліфікаційної характеристики визначається її педагогічною спрямованістю. Це означає, що вся його професійна діяльність по суті є комплексом заходів щодо виховання, освіти, розвитку і соціального захисту особи в установах і учнів, що за місцем проживання навчаються.

Проте сам вибір заходів не довільний, а обумовлений заздалегідь отриманими даними, які потребують аналізу і соціально-педагогічної інтерпретації. Тому певний час в діяльності соціального реабілітолога, особливо на початковому етапі, займає вивчення медико-педагогічних особливостей особистості учнів і соціального мікросередовища, умов життя. В процесі вивчення виявляються інтереси і потреби, труднощі і проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поведінці, типологія сімей, їх соціокультурний і педагогічний портрет і ін. Тому в методичному багажі соціального педагога значне місце займають діагностичні методики: тести, опитувальники, анкети і ін.

Абсолютно вочевидь, що діагностичний інструментарій соціального педагога включає як соціологічні, так і психологічні методики. Також великий інтерес представляють різні звіти, справки, таблиці, документи, медичні карти учнів і інше, що завжди є в наявності в будь-якій освітній установі. Використовуються також специфічні методи соціальної роботи, такі як метод соціальної біографії сім'ї, особи, а також соціальна історія мікрорайону, діагностика соціального середовища.

За ситуації, коли "все всі знають" цьому скептично відносяться до досліджень соціального реабілітолога, виявляється необхідним заручитися підтримкою колег-вчителів, психологів, муніципальних працівників, працівників правоохоронних органів, батьків і учнів. Для цього будь-яке дослідження починається з попереднього обгрунтування його необхідності, завдань, прогнозу відносно результатів, складання плану-графіка, нормативного оформлення у вигляді наказу або розпорядження керівника установи, інструктажів і інформаційних повідомлень, роз'яснення учасникам їх прав і призначені дослідження. Тут доречно нагадати, що раз’яснення і інформування про результати можуть бути повними і неповними, але завжди мають бути правдивими. [12]

В процесі дослідження соціальний реабілітолог може отримати абсолютно конфіденційну інформацію, тому його дії визначаються професійним обов'язком і етичним кодексом.

Соціальний реабілітолог організовує і проводить консультації по питаннях прав і обов’язків, наявних пільг і посібників, пропонує можливі варіанти вирішення проблем учасників освітнього процесу, забезпечує соціальну допомогу і підтримку, використовуючи всю сукупність наявних правових можливостей і засобів. Виявляючи проблеми і труднощі у сфері сім'ї, спілкування і стосунків людей, соціальний реабілітолог диференціює виявлені проблеми і "виводить" на їх вирішення соціальних працівників, фахівців різного профілю і відомчої підлеглості. Встановлюючи контакт з сім'єю, спонукаючи її до участі в сумісному рішенні проблем, допомагає людям використовувати власні ресурси, резервні можливості муніципалітету для зупинення труднощів.

Соціальний реабілітолог виконує посередницьку функцію у встановленні зв'язків і контактів сім'ї і фахівців - психологів, соціальних працівників, лікарів, юристів, представників органів влади і суспільства. Для цього необхідні налагоджені зв’язки соціального педагога з різними соціальними службами мікрорайону, району, міста, установами і суспільними організаціями, хороше знання структур і круга обов'язків адміністративних органів, їх місцезнаходження і телефони. Лише за цих умов можна надати дійсно ефективну допомогу дітям, що потребують опіки і опікування, працевлаштування, лікування, відпочинку, матеріальної допомоги, психокорекції, патронажі, забезпеченні житлом, грошима, пенсіями і інших видах соціальної допомоги. [4]

Педагогічна підтримка соціальних ініціатив дітей і дорослих, створення умов для їх самостійного вибору, його стимулювання, розвитку готовності і здатності діяти на основі постійного творчого пошуку і уміння виходити з ситуації вибору без стресу в сучасних умовах є насущним завданням у виховній роботі освітніх установ, що відчувають дефіцит нових форм і методик. Це тим більше поважно, що "у всезростання" встала проблема ефективності виховання, відповідності основних напрямів і пріоритетів виховної роботи природі дитинства, родинним, національним і соціокультурним традиціям.

Під соціальною ініціативою розуміється діяльність, що направлена на перетворення соціокультурного середовища на користь гармонізації соціального поля дитяти, враховує історико-культурний досвід і сучасний стан і практики соціально-педагогічної роботи, породжує новий зміст, методи, форми і технології роботи з дітьми, молоддю, сім'ями, общинами, ексклюзивними групами населення, суспільством.

Соціально значима діяльність дітей - це турбота про хворих, інвалідів і бідних.

Вміст професійної діятельності соціального педагога неосяжно, і ми зробили спробу лише обкреслити її контури. Реальна ж робота соціального педагога не вписується ні в які схеми. Ось чому таке велике значення надається особі соціального педагога, його професійної компетентності, психологічному гарту і моральним якостям.

Кінець кінцем вся діяльність соціального реабілітолога повинна сприяти створенню обстановки психологічного комфорту і безпеки особи, що виучується, забезпеченню охорони їх життя і здоров'я, установленню гуманних, етично здорових відношень в соціальному середовищі.

Професійна успішність соціального реабілітолога визначається результативністю його діяльності і її суспільним признанням. [33]

Аби забезпечити різносторонній розвиток особи кожної дитини, необхідні зусилля всього суспільства, всіх державних і суспільних структур.

В центрі всіх суспільних інтересів стоїть особа. Значить, і соціальна педагогіка може виконати своє призначення за умови, якщо створює ситуацію, в якій можливі будуть в довкіллі діяльність, стосунки і спілкування цієї особи.

Кому під силу збудити потреби, інтелект, емоції, волю, духовну сферу особи? Одній сім'ї? Вона поглинена побутом, матеріальними проблемами. Координувати умови різностороннього розвитку особи - ось головна функція соціального реабілітолога і соціальної педагогіки.

Соціальний реабілітолог - це нова посада, призначена для професіонала, компетентного фахівця, конкретного суб'єкта виховної системи. Він не схожий на шкільного вчителя або іншого працівника освітньої системи. Йому доводиться діяти безпосередньо, в середовищі, що оточує особу, - спілкуватися з сім'єю, на вулиці, де немає звичної ситуації із звичним і визначеним шкільним режимом, наявністю авторитетів.

Традиційно складені взаємини соціального реабілітолога з школою, вчителями. На жаль, їх часто роз'єднує боротьба за владу над дитиною, амбіції пріоритетів і ін. Багато що можна якщо не виправдати, то пояснити не завжди позитивними традиціями школи. Все це не збігається з вільним вибором вмісту і форм життєдіяльності дитяти в зовнішній для нього і для школи середовища, де цінуються добровільність вибору і самостійність дій, інший стиль стосунків і спілкування з дорослими, між дорослими і так далі.

Як ні важливий соціум, без школи розвиток особи залишився б неповноцінним, ніким що не компенсується. Вивід банальний: необхідна співпраця - взаємодія в ім'я інтересів дитини, коли кожна сторона, поважаючи зусилля іншої, творить свою справу.

Сучасні процеси змін в шкільній діяльності характеризуються ускладненням позиційного відношення до учня. Таким чином, сьогодні на одному матеріалі працюють, як мінімум, чотири позиційні місця: вчитель, психолог, соціальний педагог і соціальний реабілітолог. Діяльність соціального реабілітолога обернена, перш за все, до особи учня. Безумовно, що розвиток особи дитини не може бути розглянутий поза соціальним контекстом, проте завдання соціального реабілітолога полягає в адаптації учня, в створенні умов для розвитку його активного відношення до світу. [9]

Соціальний реабілітолог, користуючись результатами діяльності психолога, працює з дитиною, перш за все, займаючись безпосередньо розробкою і реалізацією індивідуальної програми розвитку кожної конкретної особи. Головною у всіх цих установах є робота соціального педагога з дитям і сім'єю. Спробуємо виділити основне в діяльності соціального реабілітолога в будь-якому з перечислених соціально-педагогічних і учбово-виховних закладах.

Висновок до І розділу

У чому основне призначення соціального реабілітолога? Це соціальний захист дитини, підлітка, надання йому соціальної або медичної допомоги, уміння організувати його навчання, його реабілітацію і адаптацію.

Для вирішення цих завдань соціальний реабілітолог вивчає дитину, її стан, рівень кризи, планує шляхи її подолання. У цьому одне з найголовніших завдань соціального реабілітолога. Підтримати дитину в скрутну хвилину - справа нелегка.

Соціальний реабілітолог виявляє дітей, що потребують соціальної допомоги. Це, в першу чергу, неуспішні діти, які через свої здібності не можуть засвоїти шкільний курс. Це діти, які переживають стреси або в колективі однолітків, в школі, або в сім'ї. Це діти хворі, з тими або іншими недоліками, школярі, які залучилися до наркотиків або алкоголю. Найчастіше вони перебувають на обліку в комісії у справах неповнолітніх. А також це діти обдаровані. Інколи допомога цим дітям може полягати лише в тому, аби розібратися в їх стосунках з тими, що їх оточують. У іншому випадку - навчити контролювати свої вчинки, бути в собі упевненим. Але в тому і другом випадках від соціального реабілітолога потрібні чуйність і щирість.

Соціальний реабілітолог стає організатором позаурочного часу школяра, об'єднуючись в своїй виховній роботі з батьками. Він організовує різні секції і клуби, шкільні заходи.

Реабілітолог координує роботу педагогічного колективу з важкими дітьми, сім'ями, з довколишнім соціальним мікросередовищем і громадськістю мікрорайону. Він періодично інформує педагогічний колектив школи про психологічний клімат в класах, про кожного важкого учня і про надання йому допомоги. Грає головну роль в підготовці і складанні плану соціальної роботи школи.

Розділ ІІ. Теоретико-методичні аспекти організації реабілітаційної допомоги в школах соціальної реабілітації 2.1 Основні напрямки реабілітаційної роботи у школах соціального спрямування

Якщо розглядати напрями роботи соціального реабілітолога в умовах школи соціальної реабілітації, то можна прийти до наступних висновків: напрями роботи шкільного соціального педагога наступні:

допомога сім'ї в проблемах, пов'язаних з навчанням і вихованням дитини;

допомога дитині в усуненні причин, що негативно впливають на її виховання і навчання;

залучення дітей, батьків, громадськості до організації і проведення соціально-значимих заходів, акцій;

розпізнавання і вирішення конфліктів, що зачіпають інтереси дитини з метою запобігання серйозним наслідкам;

консультування дітей і їх батьків, осіб, замінюючих батьків по питаннях дозволу проблемних життєвих ситуацій;

виявлення запитів, потреб дітей і розробка заходів допомоги, для конкретних учнів із залученням фахівців відповідних установ і організацій;

допомога педагогам у вирішенні конфліктів з дітьми.

А основними завданнями соціального педагога є

запобігання проблемі,

своєчасне виявлення і усунення причини, що породжує її;

забезпечення профілактики різного роду проявів відхилень в поведінці, в спілкуванні і стосунках людей,

і, таким чином, завдання соціального педагога - оздоровлення довкілля дитини.

2.2 Основні функції соціального реабілітолога

Соціальний реабілітолог виконує великий об'єм роботи. Його клієнтами є як учні, так і їх батьки, їх сім'я. Але в цілому він виконує наступні функції:

1. Освітньо-виховна, тобто забезпечення цілеспрямованого педагогічного впливу на поведінку і діяльність дітей і дорослих; сприяння всіх соціальних інститутів, установ фізичної культури і спорту, засобів масової інформації.

2. Діагностична, тобто постановка “соціального діагнозу", для чого проводиться вивчення особових особливостей і соціально-побутових умов життя дітей, сім'ї, соціального оточення; виявлення позитивних і негативних впливів і різного роду проблем.

3. Організаторська, тобто організація суспільно-цінної діяльності дітей і дорослих, педагогів і волонтерів у вирішенні завдань соціально-педагогічної допомоги, підтримка виховання і розвитку реалізації планів і програм.

4. Прогностична і експертна, тобто участь в програмуванні, прогнозуванні, проектуванні процесу соціального розвитку конкретного мікросоціуму, в діяльності різних інститутів по соціальній роботі.

5. Організаційно-комунікативна, тобто включення добровільних помічників, населення мікрорайону в соціально-педагогічну роботу. Організація спільної праці і відпочинку, налагодження взаємодії між різними інститутами в їх роботі з дітьми, з сім'ями.

6. Охоронно-захисна, тобто використання наявного арсеналу правових норм для захисту прав і інтересів особи. Сприяння вживанню заходів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності в відносинах осіб, що допускають прямі або непрямі протиправні дії на підопічних соціального педагога.