Введення

Банки складають невід'ємну рису сучасного грошового господарства, їх діяльність тісно пов'язана з потребами відтворення. Знаходячись в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередкують зв'язки між промисловістю і торгівлею, сільським господарством і населенням. Банки – це атрибут не окремо взятого економічного регіону або який-небудь однієї країни, сфера їх діяльності не має не географічних, ні національних кордонів це планетарне явище, що володіє колосальною фінансовою потужністю, значним грошовим капіталом. У всьому світі маючи величезну владу, банки в Україні, проте, лише тепер починають грати велику роль. І в цьому є актуальність даної теми.

Над даною темою працювали багато учених. Наприклад, робота Віри Сміт «Походження центральних банків» до сих пір залишається одній з кращих, написаною нею під керівництвом Фрідріха А. Хайека в Університеті Лондонської школи економіки.

Мета роботи – вивчити історію виникнення банківської системи.

Завдання – розкрити походження банківської системи.

Предмет дослідження – історія виникнення і походження банківської системи.

Об'єкт дослідження – банківська система.

Можна сказати, що в нашому суспільстві ще немає завершеного розуміння того місця, яке повинні займати банки в економічній системі управління економікою. Вся наша теорія банків – це фактичний переказ того, які в країні існують банки, які операції вони при цьому виконують. Суспільству потрібні ґрунтовні, глибші уявлення про суть банку, необхідна його концепція, з'ясування його суспільного призначення. Все це непрості питання, їх коріння закладене в історії розвитку банківської справи.

Питання про те, що таке банк, не в'яляться таким простим, як це здається на перший погляд.

Діяльність банківських установ така багатообразна, що їх дійсне єство виявляється невизначеним. У сучасному суспільстві банки займаються найрізноманітнішими видами операцій. Вони не лише організовують грошовий обіг і кредитні стосунки; через них здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля-продаж коштовних паперів, а в деяких випадках посередницькі операції і управління майном. Кредитні установи виступають як консультанти, беруть участь в обговоренні народногосподарських програм, ведуть статистику, мають свої підсобні підприємства.


1. Історія розвитку банківської справи

Термін «банк» походить від італійського слова «банко», яке означало лавку, лаву або конторку, за якого міняйла надавали свої послуги.

З прадавніх часів потреби суспільного життя заставляли людей займатися посередницькою діяльністю, яка виражалася у взаємних платежах, пов'язаних із зверненням монет, різних по вазі і вмісту дорогоцінних металів.

У багатьох джерелах, що дійшли до наших часів, можна зустріти дані про вавилонських банкірів, що приймали процентні вклади і що видавали позики під письмові зобов'язання і під заставу різних цінностей. Історики відзначали, що в VIII ст. до н.е. Вавилонський банк приймав вклади, платив по ним відсотки, видавав позики і навіть випускав банківські квитки. Виділялася діяльність банкірського будинку Ігибі, який став свого роду Ротшильдом древнього Вавилона. Операції банкірів Ігибі були вельми всілякі. Цей банкірський будинок виробляв на комісійних початках покупки, продажі і платежі за рахунок клієнтів; приймав грошові вклади; надавав кредит клієнтам, за що отримував замість відсотків право на плоди урожаю з полів боржника; видавав позики під розписку і під заставу. Банкірський будинок Ігибі також виступав як поручитель по операціях. Вавилонський предок сучасних банкірів не цурався брати участь в товариських торгівельних підприємствах як фінансуючий вкладник. [1, 19]

Нарешті, є вказівка ще на одну функцію, що виконувалася банкірами Ігибі, – роль порадника і довіреної особи при складанні різного роду актів і операцій. Крім того, у Вавилоні зародилися лихварство і міняльна справа.

Разом з приватними банкірами крупні грошові операції проводили храми. В основному вони займалися зберіганням запасних фондів і скарбів, а також давали містам довгострокові позики під невеликі по тому часу відсотки. Збереглися відомості про міську позику, яка була видана Делосським храмом на п'ять років з розрахунку 10% річних.

За часів античності, коли переважало натуральне господарство, найбільш характерними були натуральні позики (наприклад, в Греції позики під оренду землі).

У давньому Єгипті банківська справа знаходилася у веденні держави. За достовірними даними, староєгипетські банки окрім фіскальної функції здійснювали наступні операції: покупку, продаж і розмін монет; видачу позик; іпотечні і ломбардні операції; облік зобов'язань до настання терміну; прийом вкладів. У папірусах міститься інформація про діяльність єгипетських банкірів як радники по управлінню клієнтськими маєтками і перекладам. [1, 25]

До античного Риму банківська справа була «завезена» з Греції. Як і в Афінах, римські банкіри також мали свої заклади на форумі.

У Англії, що стала в XVII ст. самою передовою індустріальною країною, першими банкірами були, як правило, золотих справ майстра. Незабаром після того, як в торгівельних операціях почали використовувати золото, стало очевидним, що як покупцям, так і торговцям незручно і небезпечно кожного разу при висновку операцій перевозити, зважувати і перевіряти на чистоту золото. Тому укорінялося правило: віддавати золото на зберігання золотих справ майстрам, які мали підвали або спеціальні комори і могли за плату надати їх. Отримавши золотий вклад, золотих справ майстер видавав вкладникові квитанцію. Незабаром товари стали обмінюватися на квитанції золотих справ майстрів. Квитанції, таким чином, перетворилися на ранню форму паперових грошей.

Паперові гроші (квитанції), що знаходилися в обігу, повністю забезпечувалися золотом. Бачивши готовність людей приймати квитанції як паперові гроші, золотих справ майстра почали усвідомлювати, що золото, що зберігається ними, зажадається рідко, внаслідок чого кількість щонеділі і золота, що щомісячно вкладається, стало перевищувати кількість того, що вилучається. Потім якомусь кмітливому золотих справ майстрові прийшла в голову ідея, суть якої полягала в тому, що випуск паперових грошей може перевищувати кількість наявного золота. Цей золотих справ майстер і став направляти надлишкові паперові гроші в звернення, даючи під відсоток позики торговцям, виробникам і споживачам. Так зародилася банківська система часткових резервів. Якщо, наприклад, золотих справ майстер давав в позику суму, рівну кількості золота, що знаходиться на зберіганні, то загальна вартість грошей удвічі перевищувала вартість золота, і резерви складали 50% вартостей випущених паперових грошей.

Світова банківська система формувалася в ході еволюційного процесу, що тривав протягом декількох століть. Перші банки виникли на рубежі XVI–XVII ст.: так, купецькі гільдії ряду міст (Венеції, Генуї, Мілану, Амстердама і ін.) створили так звані жиробанки для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами. Перший акціонерний Англійський банк був заснований в 1694 р. і отримав від уряду право випуску банкнот.

На ранніх стадіях розвитку капіталізму було відсутнє чітке розмежування між центральними (емісійними) і комерційними банками. Комерційні банки широко практикували випуск банкнот як одне з джерел мобілізації капіталу. У міру розвитку кредитної системи відбувався процес централізації банкнотної емісії в небагатьох крупних комерційних банках, внаслідок чого монопольне право випуску банкнот закріплювалося за одним банком. Спочатку такий банк називався емісійним або національним, а надалі – центральним банком (ЦБ), що відповідало його положенню в кредитній системі.

Перші ЦБ виникли 300 років тому (Шведський Ріксбанк в 1668 р.), але повсюдне поширення і сучасне значення вони придбали лише в останні десятиліття XX ст.

Історично існували дві дороги утворення центральних банків. Одні з них стали центральними в результаті тривалої історичної еволюції. Це мало місце головним чином в країнах, де капіталістичні стосунки склалися порівняно рано (в середині XIX – початку XX ст.). Так, Банк Англії став емісійним центром в 1844 р., Банк Франції – в 1848 р., Банк Іспанії – в 1874 р. [1, 31]

У епоху державно-монополістичного капіталізму отримав великий розвиток процес націоналізації центральних банків, що раніше мали статус акціонерних. Націоналізацію акціонерних банків прискорили економічна криза 1929–1933 рр. і Друга світова війна, що підсилили тенденції державно-монополістичного розвитку економіки. У 1938 р. був утворений державний Банк Канади, в 1942 р. – Банк Японії, в 1946 р. – Банк Англії і Банк Франції.

Інші банки (федеральні банки США, утворені в 1913 р., центральні банки багатьох латиноамериканських держав) з самого початку бувальщини засновані як емісійні центри.

Після Другої світової війни були створені державні емісійні інститути у ФРН – Бундесбанк (1957 р.) і Австрії – Резервний банк Австрії (1960 р.).

У сучасних умовах в більшості країн центральні банки, по суті, є державними навіть в тих випадках, коли формально не належать державі. Наприклад, державі належить лише частина капіталу Швейцарського національного банку, 55% капіталу Банку Японії, 50% капіталу національного банку Бельгії.

Сьогодні центральний банк – ключовий елемент фінансово-кредитної системи будь-якої розвиненої держави. Він виступає провідником офіційної грошово-кредитної політики. У свою чергу, грошово-кредитна політика разом з бюджетною складає основу всього державного регулювання економіки.

У 1920 р. міжнародна фінансова конференція в Брюсселі відзначала, що «в країнах, де не існує центрального емісійного банку, його слід створити». Там же підкреслювалося: «Банки і особливо емісійні банки потрібно звільнити від політичного тиску, вони повинні управлятися на принципах розумних фінансів». Таким чином, питання незалежності ЦБ не надумане. Ця незалежність гарантує ефективність його діяльності.

Історично ЦБ зазвичай формувалися як акціонерні компанії, наділені особливими повноваженнями. Термін «центральний банк» мав на увазі найкрупніший банк, що знаходиться в самому центрі банківської системи. Потім ЦБ поступово монополізували деякі специфічні функції, а на певному етапі влади націоналізували ЦБ (акціонерний статус при цьому міг зберігатися, як, наприклад, в Банку Італії або Національного банку Австрії).

В більшості випадків капітал ЦБ повністю належить державі, але акціонерами можуть бути комерційні банки і інші фінансові інститути. ЦБ в порівнянні з комерційними банками сталі скромними по масштабах капіталів, операцій і балансів, їх функції і методи дії на банківську систему модифікувалися. В той же час їх єство в принципі не змінилося і полягає в посередництві між державою і останньою економікою, в регулюванні кредитних потоків.

Частіше всього ЦБ підзвітний парламенту (або спеціальній парламентській комісії). Керівник ЦБ не входить в уряд, і його призначення не збігається по термінах з формуванням нового кабінету.

Призначення може вироблятися монархом, президентом, парламентом, але уряд, що спирається на парламентську більшість, має право провести свою кандидатуру (яку часто пропонує офіційно). Вище керівництво ЦБ може бути не обмежене в терміні перебування на посаді (Данія, Фінляндія, Норвегія) або призначатися на тривалий термін, наприклад на 7 років – в Ірландії, Австралії, Канаді, Нідерландах, 8 років – у ФРН.

Істотна міра незалежності ЦБ обумовлена його завданнями, які в будь-якій країні зазвичай визначаються як підтримка грошово-кредитної і валютної стабільності в цілях забезпечення антиінфляційного економічного зростання. Уряд заклопотаний, перш за все, короткостроковими і середньостроковими цілями, наближенням чергових виборів (що часом перечить довготривалим інтересам всієї держави). Відносно незалежний ЦБ в такій ситуації повинен виступати своєрідною противагою.

З іншого боку, незалежність ЦБ має об'єктивні межі, оскільки його принципові протиріччя з урядом можуть негативно позначитися на ефективності економічної політики, яку воно проводить. Тому просліджується тенденція до посилення впливу уряду в особі. Наприклад, у Великобританії незалежність Банку Англії почала поступово зменшуватися з моменту його націоналізації в 1946 р., а з приходом в 1979 р. до влади консерваторів цей процес прискорився. У багатьох країнах вищі повноваження уряду і міністерства фінансів по відношенню до ЦБ закріплені законодавчо.

В той же час ЦБ мають офіційне право на вислів власної думки, володіють рядом переваг, а право прямих наказів з боку міністерства фінансів застосовується украй рідко. Які б функції не покладалися на ЦБ, він завжди є органом регулювання, що поєднує риси банку і державного відомства.

Принципове значення має чітке розмежування державних фінансів і банківської системи, тобто обмеження можливості уряду користуватися засобами ЦБ. У багатьох державах пряме кредитування уряду практично не здійснюється (США, Канада, Японія, Великобританія, Швеція, Швейцарія) або законодавчо обмежується (ФРН, Франція, Нідерланди).

Відносно висока питома вага державних коштовних паперів в балансі ЦБ не означає первинну участь ЦБ в державному боргу, оскільки облігації купуються і продаються в основному в ході проведення грошово-кредитної політики. Наприклад, у Великобританії з 1981 р. упор зроблений на використання в операціях Банку Англії комерційних векселів, і вони стали основою забезпечення банкнотної емісії.

Значення ЦБ як емісійної монополії і розрахункового центру істотно знизилося у зв'язку з модифікацією грошового звернення і впровадженням електронних розрахункових систем. Банківський нагляд незрідка покладений на спеціальні органи, а не на ЦБ. Ключове завдання ЦБ тепер лежить в області грошово-кредитної політики.

Законодавчо емісійна монополія за ЦБ як представником держави закріплена в Західній Європі і США лише відносно банкнот і в деяких випадках монет.

Тут готівкове звернення займає украй скромне місце навіть в розрахунках населення – зазвичай менше 5–10%. Планерування готівкового звернення відсутнє зважаючи на його безглуздя: гроші автоматично «продаються» банками через відділення ЦБ у міру пред'явлення попиту і не можуть використовуватися для покриття дефіциту державного бюджету. Тому монополія на банкнотну емісію не має на увазі її суворого контролю або ув'язки з макроекономічними показниками.

Емісія банкнот в принципі відрізняється від випуску боргових зобов'язань держави лише тим, що банкноти – прості векселі до запитання – можуть використовуватися як законний платіжний засіб і по ним не треба платити відсоток. Оскільки сучасні гроші мають кредитний характер, банківські рахунки, по суті, майже не відрізняються від банкнот і є основним компонентом грошової маси в обігу. [2, 125]

ЦБ розвинених країн часто займаються не лише виробництвом, але і дизайном, захистом банкнот від підробки, іншими технічними питаннями.

У державах Західної Європи і США на банкнотах не пишуть, що вони забезпечуються золотом, дорогоцінними металами і іншими активами ЦБ (але це відбито в публікованих балансах ЦБ). Як забезпечення виступає актив ЦБ, основними статтями якого зазвичай є золотовалютні резерви, портфель державних і інших коштовних паперів, кредити банкам під заставу коштовних паперів. У розвинених країнах питання забезпечення банкнотної емісії вирішується по-різному, але він завжди має юридичну основу: незрідка законодавчо визначений характер забезпечення і, отже, встановлені непрямі межі випуску паперових грошей.

Про незначну роль функції ЦБ як емісійного центру незрідка свідчить відсутність спеціального підрозділу в головній конторі ЦБ (наприклад, Банк Англії). Дана функція усе більш розглядається як технічна і стосується, в основному, відділень банку, що безпосередньо займаються касовою роботою, а також друкарні, що друкує банкноти. Монополія потрібна, перш за все, для виключення зловживань і сприяння проведенню єдиної грошово-кредитної політики. [3, 257]

Безготівкова емісія складає особливу проблему. ЦБ не має в своєму розпорядженні ні формальної, ні фактичної монополії на таку емісію, і вона не рівнозначна засобам на рахівницях комерційних банків в ЦБ. Банки тримають в ЦБ головним чином обов'язкові резерви (чого від них вимагають власті в порядку грошово-кредитного регулювання) і у меншій мірі – засоби для клірингових розрахунків. Безготівкова емісія не здійснюється виключно ЦБ. Комерційні та інші банки можуть створювати грошову масу тими ж методами, що і ЦБ. Різниця лише в тому, що комерційні банки роблять це для розвитку своїх операцій, а ЦБ – при браку коштів регулювання ліквідності банківської системи. Аналіз балансів ЦБ показує, що об'єм їх безготівкової емісії незначний в порівнянні з діяльністю інших банків.

Принциповою особливістю системи грошового звернення в капіталістичних країнах є практично повна відсутність розділення готівкового і безготівкового звороту; безготівкові і готівкові гроші мають рівну купівельну спроможність; переливши з однієї форми в іншу обумовлений реальними потребами економічних агентів. Таким чином, регулюється сукупна грошова маса, а не її складові. Єдність грошового звернення, взаємодія грошового ринку з ринком товарів і виробництвом робить процентні ставки регулювальником ділової активності, дає в руки держави ефективний інструмент.

Грошово-кредитна політика, основним провідником якої, як правило, є ЦБ, повинна головним чином впливати на валютний курс, процентні ставки і на загальний об'єм ліквідності банківської системи і, отже, економіки. Досягнення цих завдань переслідує мету: стабілізувати економічне зростання, утримувати безробіття і інфляцію на низькому рівні. Згідно статуту будь-якої ЦБ зазвичай відповідає за стабільність грошового звернення і курсу національної валюти і в цих цілях координує свою політику з іншими державними органами. Найчастіше грошово-кредитна політика є одним з елементів всієї економічної політики і прямо формується на основі пріоритетів уряду.

Взаємини ЦБ і уряди в проведенні грошово-кредитної політики, як правило, чітко визначені. Уряд обмежений в своїх діях і зазвичай не втручається в повсякденну роботу банку, погоджуючи з ним лише загальну макроекономічну політику

Розрізняють «вузьку» і «широку» грошово-кредитну політику. Під вузькою політикою мають на увазі досягнення оптимального валютного курсу за допомогою інвестицій на валютному ринку, облікової політики і інших інструментів, що впливають на короткострокові процентні ставки. Широка політика переслідує своєю метою боротьбу з інфляцією через дію на грошову масу в обігу. За допомогою прямих і непрямих методів кредитного контролю регулюються ліквідність банківської системи і довгострокові процентні ставки.

Грошово-кредитна політика має чітко зв'язати з бюджетом і податковою політикою і відповідно з фінансуванням держбюджету.



Информация о работе «Історія світової банківської системи»
Раздел: Банковское дело
Количество знаков с пробелами: 75656
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 4

Похожие работы

Скачать
54421
2
0

... ; — запровадженням високоефективних банківських технологій у галузі розрахунків, зокрема Національної системи електронних масових платежів за допомогою пластикових карток.   2. Аналіз банківської системи України 2.1 Банківська політика Банківська політика, що визначає дії на перспективу, виробляється у процесі стратегічного планування, яке являє собою найбільш відповідальну частину ...

Скачать
117582
3
0

... вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.2. Облік та аудит в банківській системі на сучасному етапі економічних відносин в Україні   2.1 Організація бухгалтерського обліку в комерційних банках України   Бухгалтерський облік в комерційних банках України організує ...

Скачать
50913
0
0

... у період становлення держави на етапі досить жвавого розвитку товарного обміну, грошових і кредитних відносин. Такого роду відносини були вже в рабовласницькому суспільстві.   1.2 Розвиток банківської системи в Росії та СРСР На Русі з початку 12 в. у результаті активної торгівлі з німецькими містами визначилися основні центри грошових операцій - Новгород і Псков. Монастирі і церкви служили мі ...

Скачать
78279
6
10

... ільш збиткових державний ПАТ «Укргазбанк». Отже, протягом 2014 року діяльність банків мала найгірший фінансовий результат за останні чотири роки. 2.3 Проблеми та перспективи розвитку банківської системи в Україні Розглянувши та проаналізувавши стан банківської системи за останній рік, однозначно можна відзначати наявність глибокої кризи та майже відсутність довіри населення до банків. Так, 2014 ...

0 комментариев


Наверх