Система розрахунків на чистій основі

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України»

Кафедра економічної кібернетики

Контрольна робота

З дисципліни: «Платіжні системи»

Суми 2008

Зміст

 

1. Система розрахунків на чистій основі

2. Системи масових платежів

3. Розрахунки у СЕП

4. Огляд преси з питань запровадження НСМЕП

Список літератури

1. Система розрахунків на чистій основі

У разі виконання банком розрахунків за дорученням клієнтів можливі два варіанти: або обидва клієнти, між якими виконуються розрахунки (платник і одержувач), є клієнтами одного й того самого банку, або один із клієнтів (одержувач коштів) є клієнтом іншого банку.

Згідно з першим варіантом виконання платежу означає переміщення суми платежу з рахунку платника на рахунок одержувача в одному й тому самому банку зі здійсненням відповідного бухгалтерського проведення. Це внутрішньобанківська операція, оскільки обидва рахунки перебувають в одному банку й операції з ними можуть бути виконані безпосередньо.

Другий варіант полягає в тому, що рахунок одержувача перебуває в іншому банку, а отже, з виконанням платежу постає потреба взаємодії між банками та виконання міжбанківських платежів: сума з рахунку платника в одному банку має бути спочатку перерахована на рахунок банку-одержувача, а вже потім – на рахунок клієнта-одержувача.

За наявності такого роду платежів доводиться здійснювати взаємні платежі між банками. Розрахунки між банками за взаємними платежами можуть виконуватися на «чистій» (нетто) або «валовій» (брутто) основі. Існують відповідно два види систем міжбанківських розрахунків: на чистій основі, або система «нетто», і на валовій основі, або система «брутто».

З метою скорочення потреби в коштах та спрощення порядку обміну платіжними документами банки використовують механізм розрахунків на чистій основі.

Згідно цього механізму банки домовляються між собою не проводити розрахунки по кожному документу в реальному масштабі часу, а накопичувати його певну кількість за якийсь відрізок часу (як правило, за один операційний день) і виконувати розрахунки по його закінченні. Розрахунки при цьому проводяться на чистій основі. Залік дебіторської та кредиторської заборгованості може виконуватись двома чи більше сторонами.

Двосторонній залік виконується між двома банками, які домовляються про залік відправлених та отриманих платіжних доручень, обчислення нетто-залишку і виконання розрахунків на певний термін по отриманому сальдо. Такий метод дозволяє скоротити суму розрахунків між двома банками, оскільки в кінці дня робиться тільки один залік по чистому залишку.

Багатосторонній залік виконується між трьома і більше банками. В цьому випадку створюється клірінгова палата, якою може бути один із якихось банків, чи банки створюють окреме акціонерне товариство, що буде виконувати функції клірінгової палати.

Щодо системи на чистій основі, то її учасники не здійснюють розрахунку за кожним платіжним дорученням окремо, а протягом певного часу нагромаджують свої вимоги та зобов'язання. По закінченні цього періоду розрахунки виконуються з огляду на взаємний залік дебіторської та кредиторської заборгованості і виводиться один «чистий» результат (чиста заборгованість).

У разі багатостороннього заліку розрахунки здійснюються у спеціально відведеному для цього місці – кліринговій (заліковій) палаті, де і визначаються «чисті» залишки учасників з урахуванням для кожного банку всіх відправлених і отриманих платежів за обліковий період.

У клірингових операціях реальні гроші участі не беруть. Вони присутні лише як розрахункові. Завдяки цьому стає можливим вивільняти кошти, які обслуговують грошовий обіг, й забезпечувати економію кредитних ресурсів банків. Розрахунки у кліринговій палаті ведуться протягом операційного періоду, після закінчення якого до визначеного моменту Т усі банки, які мають дебіторську заборгованість за багатосторонніми розрахунками, покривають свої зобов'язання, переказуючи відповідні суми на рахунок клірингової палати. Вона, у свою чергу, спрямовує отримані грошові кошти до банків, які мають чисту кредитну заборгованість за багатосторонніми розрахунками. Очевидно, що наприкінці зазначених розрахунків сума зобов'язань усіх банків має дорівнювати нулю.

Незважаючи на те, що остаточні розрахунки переносяться на кінець клірингового циклу, розглянутий механізм взаєморозрахунків набув доволі значного поширення під час обробки масових платежів на невеликі суми, бо саме в такому разі він дає змогу значно скоротити потребу банків-учасників у ліквідних коштах, зменшивши водночас кількість розрахункових операцій, виконуваних у самих банках (загальна кількість операцій не зменшується, відбувається лише їх перерозподіл, причому основна частина виконується в кліринговій палаті, яка бере за це відповідну плату).

Клірингові розрахункові палати як інструмент виконання міжбанківських розрахунків характерні для країн з розвиненою банківською інфраструктурою. Скажімо, у Великій Британії таких палат 13. У США функціонують 32 автоматичні розрахункові палати Федеральної резервної системи.

Клірингова палата на кінець дня проводить розрахунок залишку кожного банку, що приймає участь у взаємних розрахунках, з врахуванням всіх відправлених та отриманих платежів. В цьому випадку проведення виконується на суму чистого залишку. Якщо в результаті проведених підсумків по банку отримано дебіторську заборгованість, тоді банк за певний термін (декілька годин) має її погасити, перерахувавши необхідну суму коштів на свій рахунок в кліринговій палаті. В кінці всіх підрахунків по клірингу сума взаємних зобов’язань банків має дорівнювати нулю.

Кінцевий розрахунок, тобто зарахування коштів на кореспондентський рахунок банки мають виконувати через центральний банк.

Система, що побудована на «нетто» розрахунках, дозволяє виконувати операції навіть при недостачі коштів. Але ці системи характеризуються великим рівнем ризику.

В тих випадках, коли якийсь із банків, по якому отримано дебетове сальдо, захоче забрати з клірингової палати якийсь платіжний документ, це може викликати принцип «доміно», і на дебетове сальдо вийдуть інші банки. Вилучення будь-якого платіжного документа призводить до перегляду взаєморозрахунків між банками. Тому відкликання платіжних документів, як правило, забороняється.