Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи кредитування комерційних банків України

1.1 Сутність кредиту та його види

1.2 Значення кредитування та його принципи

2. Специфіка кредитних операцій комерційних банків

2.1 Кредитні операції комерційних банків, їх сутність та ризикове середовище

2.2 Динаміка розвитку кредитних операцій комерційних банків України

3. Основні напрямки здійснення кредитних операцій в Україні на сучасному етапі розвитку

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел


Вступ

Роль комерційних банків як головних суб'єктів грошово-кредитних відносин у суспільстві визначається їхніми можливостями залучати тимчасово вільні кошти та спроможністю ефективно використовувати акумульовані ресурси для задоволення фінансових потреб реального сектору економіки з метою забезпечення безперервності індивідуального обігу капіталів підприємств. Саме від здатності банківської системи забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними грошовими ресурсами значною мірою залежать перспективи подолання спаду вітчизняної економіки та її подальшого зростання.

У перехідній економіці спостерігається суттєве обмеження ресурсної бази комерційних банків, що, в свою чергу, зменшує масштаби банківського кредитування. Банківське кредитування та отримання процентів за кредит є важливим джерелом отримання прибутків комерційним банком, а також головним джерелом фінансування діяльності підприємств у перехідній економіці. Актуальність даної теми пов'язана із проблемами підвищення рівня капіталізації банківської системи України та забезпечення вітчизняних підприємств коштами для їх безперебійної й ефективної діяльності, а також із важливістю ролі, що відіграє кредит у вирішенні окремих соціальних проблем населення.

Мета дослідження — розкрити суть кредитних операцій комерційних банків, проаналізувати обсяги банківського кредитування в Україні, з'ясувати вплив банківського кредиту на розвиток підприємництва і зростання економіки України в цілому.

Предметом дослідження є визначення проблем розвитку кредитування в Україні та обслуговування перспективних напрямів у сфері банківського кредитування.

Досліджували проблеми банківського кредитування і банківського капіталу такі учені-економісти, як О. Дзюблюк, В. Сусіденко, Т. Клименко, В. Лагутін, І. Аванесова, Ю. Потійко, М. Алексєєнко та інші. У своїх працях вони вивчали суть поняття "кредитування", визначали класифікацію банківських кредитів, а також форми забезпечення, умови і механізми надання кредитів комерційними банками.

Досягти поставленої мети роботи допомагає необхідним чином побудована структура. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів та висновків. В першому розділі розкрито теоретичні засади кредиту ,а саме його сутність, види та основні принципи кредитування.

В другому розділі проаналізовано сучасний стан кредитних операцій, практичне використання принципів банківського кредитування.

Третій розділ роботи присвячений основним напрямам покращення кредитних операцій в Україні.

Економічна наука довела, а господарська практика підтвердила, що кредит є універсальним інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу, фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, вирівнювання рівнів рентабельності підприємств на основі переливання капіталів, що сприяє прогресивним структурним зрушенням у народному господарстві. Банківський кредит відображає економічні відносини між суб'єктами господарювання: кредитором — банком, який надає кредити, і позичальником — суб'єктом кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування кредитні кошти.


1. Теоретичні основи кредитування комерційних банків України

1.1 Сутність кредиту та його види

Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається й ускладнюється. В основі цього процесу лежить розвиток і вдосконалення економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері формування вільних коштів, ускладнення і розширення потреб економічних суб'єктів у додаткових коштах, удосконалення організаційних та правових відносин між суб'єктами кредиту тощо У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства кредит все більше привертав до себе увагу науковців. Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу. За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту: - ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту; - ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає. За своєю сутністю кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах поверненості, платності, строковості та добровільності [4, 70].

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.

За строками користування банківські кредити поділяють на:

−     короткострокові (до 1 року);

−     середньострокові (від 1 до 3 років);

−     довгострокові (понад 3 роки).

Кожному з цих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки, організаційні способи надання позик та їх погашення.

Короткострокові кредити надаються банками позичальникам на цілі поточної господарської діяльності у разі виникнення у них тимчасових фінансових труднощів у зв'язку із витратами, які не забезпечені надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити надаються на оплату обладнання, на поточні витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити надаються банками позичальникам для формування основних фондів. Об'єктами кредитування при цьому є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та інше.

У західній банківській практиці виділяють позики до запитання (онкольний кредит), що повертаються позичальниками на першу вимогу банку (з попередженням). Ставки відсотка за онкольним кредитом нижчі, ніж за строковими позичками. Онкольний кредит розглядається як різновид короткострокового кредиту.

За забезпеченням, виділяють такі види банківського кредиту:

−     забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму кредиту;

−     гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

−     з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

−     незабезпечені (бланкові кредити).

Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним кредитом.

За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

В умовах наявності кризової ситуації в національній економіці України закономірно підвищується ризик кредитних операцій комерційних банків. Кредити з підвищеним ризиком посідають у таких умовах провідне місце в кредитному портфелі банків.

У ринковій економіці в умовах економічної невизначеності будь-якій позиції властивий певний ризик несплати відсотків чи неповернення внаслідок непередбачених обставин. У стратегічному плані для комерційних банків важливо нарощувати обсяги кредитних операцій, в тому числі й за рахунок тих позик, яким притаманний підвищений ризик. Адже саме для таких кредитів характерна більша доходність у порівнянні з малоризикованими.

Відповідно до Положення НБУ "Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків" банківські позики поділяють на п'ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні [6, 342].

Стандартні позики характеризуються мінімальним ступенем ризику (2%), що відповідає умовам стабільного фінансового стану позичальника. Для позик під контролем ступінь ризику дорівнює 5%. Робота з цими позиками не створює проблем для фінансової діяльності комерційних банків. Субстандартні позики — це позики з підвищеним ризиком (ступінь ризику — 20%). Фінансовий стан позичальника на момент оцінки при такому виді банківського кредиту викликає серйозні побоювання.

Сумнівними є кредити, повернення яких викликає сумнів у банку. Для сумнівних позик характерний ступінь ризику в 50%. До цих позик відносять пролонговані і прострочені кредити. Пролонгація означає продовження терміну погашення позики після настання договірних строків погашення через фінансову неспроможність позичальника. Простроченими є позики, не повернені банкові у встановлений строк. У разі прострочення терміну повернення позики банк може відповідно до чинного законодавства використати своє заставне право, тобто спрямувати виручку від реалізації заставного майна безпосередньо на погашення позички.

Безнадійними (до погашення) є позики, які не можуть бути повернені і збереження яких на балансі банку як активу не має сенсу (ступінь ризику — 100%). Безнадійні позики списуються у встановленому порядку. В банківській практиці сумнівні, незабезпечені та безнадійні позики відносять до категорії проблемних кредитів.

За методами надання виділяють такі види банківських кредитів:

−     у разовому порядку;

−     відповідно до відкритої кредитної лінії;

−     гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою).

За методами погашення банківські кредити поділяються на такі, що погашаються:

−     водночас;

−     у розстрочку;

−     достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

−     з регресією платежів;

−     після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Ту банківську позику, яка погашається водночас, часто називають прямою; вся основна заборгованість за цією позикою має бути погашена на одну кінцеву дату. Відсотки ж можуть сплачуватися через певні проміжки часу або по закінченні строку позики. Позички в розстрочку передбачають періодичне погашення основної суми заборгованості, як правило, рівними частинами. У цьому випадку погашення позики не є таким обтяжливим для позичальника, як при погашенні водночас.

За формою залучення (організації) банківський кредит поділяється на:

−     двосторонній (комерційний банк — позичальник);

−     консорціумний;

−     "дзеркальний";

−     багатосторонній (паралельний).

При класифікації банківських кредитів використовуються й інші критерії виділення тих чи інших видів позик. Це джерела залучення (внутрішні позики, в межах своєї країни; зовнішні, тобто міжнародні позики); економічне призначення (зв'язані позички і незв'язані позички, в яких не зазначається об'єкт кредитування); вид відсоткової ставки (позички з фіксованою ставкою; позички з плаваючою ставкою; позички із змішаною ставкою) тощо. Отже, кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає відношення між кредиторами і позичальниками. За його допомогою вільні грошові капітали і доходи підприємств, особистого сектору і держави акумулюються, перетворюються в позичковий капітал, який передається за плату у тимчасове користування. На сьогоднішній день саме кредит є найважливішим елементом будь-якої політики банку. Чим більше існує видів кредиту, тим повніше можуть бути задоволені індивідуальні потреби клієнтів. Водночас на вибір банком кредитного інструментарію впливають не тільки потреби клієнта, але і його особливості (фінансова надійність і ін.), а також можливості й інтереси самого банку.


1.2 Значення кредитних операцій та основні принципи кредитування

Система банківського кредитування представляє собою модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб’єктів. Вона охоплює принципи, об’єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль в процесі кредитування.

Сучасна система кредитування побудована на ліберальній основі: клієнт не закріпляється за банком, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би користуватися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а декількох банках. Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта в отриманні кредиту та створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції. В свою чергу, комерційні банки при проведенні кредитної політики, виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Сучасна система кредитування побудована на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожна з сторін приймає на себе певні зобов’язання за виконання умов договору. В умовах ринкових відносин змінився характер кредитних договорів, коли активну роль стали виконувати обидва їхні суб’єкти на паритетних засадах в межах правового поля діяльності кредитора і позичальника.

Важлива умова кредитування це пріоритетність надання кредитів, яка повинна зумовлюватися виключно ефективністю проектів (заходів) кредитування, рівнем кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку.

У процесі кредитування рекомендується надавати перевагу позичальникам, які забезпечують вчасне та повне виконання договірних зобов’язань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку.

Діюча система кредитування залежить не тільки від ресурсів, а й від встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов’язкових, страхових та резервних фондів. Ці нормативи регламентують максимально допустимий об’єм залучених коштів, розмір резервних фондів, граничну суму видачі кредиту, що робить кредитний механізм залежним від ліквідності балансів комерційних банків.

Сучасна система кредитування представляє собою модель, при якій функціонують нові методи та форми кредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитних відносин; відбувся перехід від пооб’єктного кредитування до кредитування суб’єкта, тобто кредитування юридичної або фізичної особи; до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз кредити приймають участь в процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники і банки, користуючись своїм правом, приймають найбільш прийнятну для них форму: як кредити, що постійно знаходяться в обороті позичальника, так і разові, що покривають тимчасовий розрив в платіжному обороті.

Система кредитування базується на традиційних загальних принципах, які гарантують повернення банківської позики. В світовій практиці з точки зору забезпеченості повернення позики найбільш надійним рахується заставне право (в тому числі іпотека, застава, поручительства і гарантії, система страхування, що дає можливість банку закріпити свою незалежність і тим самим мінімізувати кредитний ризик).

До основних принципів кредитування, яких повинні дотримуватися як кредитори так і позичальники, належать: цільовий характер, повернення, строковість, платність та забезпеченість кредиту. Цільовий характер означає, що виданий кредит повинен використовуватися на досягнення цілей, окреслених у кредитному договорі. Цілі визначаються на підставі поданих позичальником господарських договорів (контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів. Крім того, надаючи кредит клієнту, банк повинен переконатися, що цілі використання позики передбачені Статутом фірми.

Принципи цільового використання тісно пов’язані із ризиком надання кредиту. Щоб оцінити кредитний ризик банк аналізує реальність освоєння проекту, під який береться позика, досліджується рівень очікуваної у майбутньому рентабельності проекту, здатність позичальника реалізувати проект і отримати прибуток, за рахунок якого і буде повернений кредит.

При вирішенні питання про надання кредиту під комерційну угоду банк розглядає характеристику (сертифікацію) товару, який буде куплено і можливість його реалізації на ринку, або економічний ефект від використання товарів, придбаних за рахунок кредиту.

Принцип повернення кредиту. Особливість кредитного методу інвестування полягає у тому, що він не тільки передбачає повернення одержаної позики, але і сплати позичкового процента. Тому повернення кредиту зумовлене як кредитоспроможністю позичальника, так і наявністю в нього документально підтверджених (перевіряється на етапі надання заяви на отримання позики) і фактично існуючих (що з’ясовується протягом кредитного періоду) джерел надходження грошових доходів, які залишаються після покриття поточних витрат і можуть використовуватись для погашення заборгованості та виплати відсотків за користування кредитом.

Здатність клієнта своєчасно повертати позики банку оцінюється шляхом аналізу балансу господарської організації на ліквідність, ефективність використання виробничих фондів, а також шляхом вивчення перспективи розвитку господарства та здатності клієнта до інновацій.

Строковість. Кредит надається на певний термін, обумовлений в кредитному договорі. Умова надання позики на певний термін може бути сформульована в кредитному договорі у вигляді:

−     встановлення терміну повного повернення позики;

−     встановлення графіку повернення позики;

−     встановлення тривалості періоду користування позикою.

Термін кредиту залежить від багатьох факторів: цільового призначення кредиту, співвідношення попиту і пропозиції на кредити, суми кредиту, національного законодавства, традиційної практики кредитування, кредитної політики банку, характеру виробничої діяльності позичальника, та швидкості обігу оборотного капіталу. Кредити на технічне переозброєння і розширення діючих підприємств та їх реконструкцію надаються в межах нормативних строків будівництва, опанування і окупності об’єкту.

Для визначення ефективності кредиту розраховують його повний та середній терміни.

Повний термін кредиту розраховується за формулою:

Тп = Пвик. + Ппіл. + Ппог, де

Тп - повний термін кредиту,

Пвик. - період використання,

Ппіл. - пільговий (граційний) період,

Ппог. - період погашення.

Повний термін рахують від початку використання кредиту до його погашення. Під пільговим періодом розуміють відкладення погашення позики. Проте повний термін не відображає, протягом якого часу в розпорядженні позичальника була вся сума позики. Виходячи з цього, з метою порівняння ефективності кредитів з різними умовами застосовується поняття середнього терміну, що показує, на який період у середньому припадає вся сума позики.

Середній термін кредиту при рівномірному використанні чи погашенні розраховується за формулою:

Стер = 1/2 Пвик + Ппіл + 1/2 Ппог

Середній термін кредиту, як правило, менший за повний. Вони співпадають, якщо кредит надається відразу в повному об’ємі і погашається одноразово. Якщо використання і погашення кредиту відбувається нерівномірно, то визначити середній термін за вказаною формулою можна лише приблизно. Фактична тривалість періоду користування позикою встановлюється від дати її видання включно до дати повного повернення.

У світовій практиці застосовуються такі методи розрахунку моменту початку погашення кредиту:

1) дата першої поставки;

2) дата кожної поставки;

3) дата останньої поставки;

4) середньозважена дата поставки;

5) дата закінчення шефмонтажних робіт, або пуску обладнання в експлуатацію;

Банки можуть надавати відстрочку повернення позики, стягуючи за це підвищений процент. Від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість надання нових кредитів, оскільки одним із важливих кредитних ресурсів є повернені позики. Порушення принципу строковості кредиту знаходить відбиття в переростанні строкової кредитної заборгованості у прострочену. Принципи повернення строковості та платності означають, що кредит має бути повернуто позичальником у визначений у договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

В умовах ринкових відносин позичковий процент є об’єктивним атрибутом кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція це акт комерційного продажу на певний термін грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибуток.

У світовій банківській практиці винагорода банку за кредит складається з двох головних елементів: відсотку за користування позикою та комісії за відкриття кредитної лінії (commitment fee), яка враховує витрати, пов’язані з оформленням позики, перевіркою її забезпечення, аналізом кредитоспроможності та індексацією платежів.

Вартість кредиту це сума, яку позичальник платить кредитору за користування кредитом. Вартість кредиту можна розрахувати за формулою:

ВК = Клім r0 Tсер.,

де Клім ліміт (сума) кредиту; Тсер середній термін кредиту; r0 загальна річна ставка відсотку, тобто основна ставка по кредиту плюс комісії (у відсотках річних), а також інші витрати, пов’язані з отриманням кредиту, наприклад, страхові внески, плата за правничі та інші послуги.

За користування кредитом позичальник вносить плату у вигляді річних відсотків від суми позики. Ставка відсотків встановлюється кожним банком індивідуально так, щоб покривалися витрати банку по залученню кредитних ресурсів. Маржа – це різниця між ставкою, за якою банк нараховує відсотки на суму виданих клієнтом кредитів, і ставкою, за якою банк сплачує відсотки по залучених кредитних ресурсах.

Принцип забезпеченості. Комерційні банки переважну більшість кредитів надають під забезпечення. Це означає, що у формі носія гарантії повернення позики виступає застава майна або майнових прав.

Розмір позики під заставу визначається у відсотках від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантією компенсації ризику втрати, пов’язаною із зміною ціни застави. Вартість майна та майнових прав позичальника, оформлених під заставу, повинна бути не меншою розміру кредитної заборгованості, бути вільною від застави та зобов’язань позичальника перед іншими кредиторами.

Зауважимо, що забезпечення це остання лінія захисту для банку, і рішення про надання кредиту завжди повинно спиратися на переваги проекту, що фінансується, а не тільки на привабливість забезпечення.

Кредитні відносини і ринок кредитних ресурсів є органічною складовою ринкової економіки. Ринок забезпечує умови для цілеспрямованого руху кредитів у ті сфери національної економіки, де вони можуть бути використані найефективніше. В ринковій економіці кредитні відносини реалізуються шляхом діяльності незалежних конкуруючих між собою комерційних кредитних установ, саме існування яких (прибутковість і ліквідність) прямо залежить від кредитоспроможності їхніх клієнтів.

Информация о работе «Кредитні операції банків»
Раздел: Банковское дело
Количество знаков с пробелами: 53346
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 4

Похожие работы

Скачать
152196
10
4

... залога, при этом залог реализуется только с торгов. Использование РВПС осуществляется при списании основного долга с банка в случае его безнадежности и нереальности к взысканию по решению совета банка. 2. Анализ кредитных операций городского отделения №2363 Сбербанка России (ОАО) 2.1 Характеристика Городского отделения № 2363 Сбербанка России (ОАО) Городское отделение № 2363 является ...

Скачать
155160
19
18

... когда механизм влияния помех на объект управления неизвестен. Рис.2.3 Замкнутая система программного управления Таким образом, можно говорить о том, что управление кредитными операциями коммерческого банка является довольно сложным процессом и подвержено влиянию многих факторов. Одним из факторов, оказывающих влияние на кредитные операции, как уже отмечалось ранее, является кредитный риск ...

Скачать
205269
13
4

... своєчасне виявлення відхилень від прийнятих стандартів і цілей кредитної політики банку. Кредитний моніторинг є одним із важливих елементів удосконалення механізму здійснення кредитних операцій. Контроль за ходом погашення позички і виплатою відсотків по ній служить важливим етапом усього процесу кредитування. Він полягає в періодичному аналізі кредитного досьє позичальника, перегляді кредитного ...

Скачать
177556
16
57

... банку України від 02.08.2004 N 361- Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007 12. Про затвердження Положення про порядок формування та викорис-тання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків // Постанова Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року N 279 ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правл ...

0 комментариев


Наверх