Прийняття управлінських рішень в умовах ризику на прикладі діяльності Колективного господарства "Чернечеслобідське"

61582
знака
12
таблиц
6
изображений

Вступ

 

В умовах ринкових відносин, при наявності конкуренції і виникненні часом непередбачених ситуацій, господарська, виробнича чи комерційна діяльність неможлива без ризиків. Однак і відсутність ризику, тобто небезпеки настання непередбачених і небажаних для суб'єкта підприємницької діяльності наслідків його дій, у кінцевому рахунку шкодить економіці, підриває її динамічність і ефективність. Нормальний хід економічного розвитку вимагає досить повної і різноманітної «ризикової стратифікації», що забезпечує кожному суб'єкту можливість зайняти позиції в такій зоні господарювання, у якій ступінь ризику відповідає його особистим якостям. Існування ризику і неминучі в ході розвитку зміни його ступеня виступають постійним і сильнодіючим фактором руху підприємницької сфери економіки.

Визначення ризику не існує без фінансового аналізу діяльності підприємства.

Фінансовий аналіз використовує весь комплекс економічної інформації, носить оперативний характер і цілком підпорядкований волі керівництва підприємством. Тільки такий аналіз дає можливість реально оцінити стан справ на підприємстві, досліджувати структуру собівартості не тільки усієї випущеної і реалізованої продукції, але і собівартості окремих її видів, склад комерційних і управлінських витрат, дозволяє з особливою точністю вивчити характер відповідальності посадових осіб за дотриманням розділів бізнес-плану. [Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ.- М.: ДИС, 2007.- С.12]

Метою даної роботи є дослідження сучасних методів аналізу ризиків на підприємствах, визначення методів управління економічними ризиками. В першому розділі досліджуються теоретичні основи обраної теми, показана сутність ризиків. Другий розділ роботи присвячено аналізу фінансового стану підприємств, який дозволяє відповісти на запитання: наскільки правильно підприємство здійснювало управління фінансовими ресурсами протягом досліджуваного періоду. Окремі показники бухгалтерської звітності можуть бути використані для побудови моделей формування та розподілу фінансових результатів підприємства, а також при аналізі динаміки та структури цих результатів. У третьому розділі визначені шляхи вдосконалення, покращення управління економічними ризиками.

 Завданням цього дослідження є не лише опис, але й практичний показ застосування методів фінансового аналізу у виробничій практиці на прикладі Колективного господарства “Чернечеслобідське” Буринського району Сумської області.


1.         Теоретичні основи та сутність економічних ризиків

 

Будь-яке підприємство несе ризики, зв'язані з його виробничою, комерційною й іншою діяльністю, будь-який підприємець відповідає за наслідки прийнятих управлінських рішень. Фактор ризику змушує підприємця заощаджувати фінансові і матеріальні ресурси, звертати особливу увагу на розрахунки ефективності нових проектів, комерційних справ і т.д. Фактор ризику в підприємницькій діяльності особливо збільшується в періоди нестабільного стану економіки, супроводжуваного інфляційними процесами, довгостроковими кредитами і т.п.

Ризик і підприємництво – це імовірність того, що підприємство понесе збитки або втрати, якщо намічений захід (управлінське рішення) не здійсниться, а також якщо були допущені помилки при прийнятті управлінських рішень. Підприємницький ризик можна підрозділити на виробничий, фінансовий і інвестиційний.

Виробничий ризик зв'язаний безпосередньо з господарською діяльністю підприємства. Під виробничим ризиком звичайно розуміють імовірність (можливість) невиконання підприємством своїх зобов'язань за контрактом чи договором із замовником, ризики реалізації товарів і послуг, помилки в ціновій політиці, ризик банкрутства.

У виробничій діяльності сільськогосподарського підприємства можна виділити наступні ризики:

·           ризик повної зупинки господарської діяльності підприємства через неможливість виконання договорів на постачання необхідних при даній технології матеріалів;

·           ризик недоодержання вихідних матеріалів через зрив укладених договорів на постачання, а також ризик неповернення коштів, перерахованих постачальнику у виді авансів;

·           ризик невиконання договорів на реалізацію зробленої продукції, робіт, послуг, тобто ризик повної чи часткової не реалізації;

·           ризик несвоєчасного одержання коштів за відвантажену на реалізацію продукцію;

·           ризик відмовлення покупця від отриманої й оплаченої продукції, ризик повернення;

·           ціновий ризик, зв'язаний з визначенням ціни на реалізовану підприємством продукцію і послуги, а також ризик у визначенні ціни на необхідні засоби виробництва, використовувану сировину, матеріали, паливо, енергію, робочу силу і капітал (у виді процентних ставок по кредитах). По деяких розрахунках, помилка в розмірі ціни на реалізовану продукцію на 1% приводить до втрат, що складають не менш 1% виторгу від реалізації. Якщо попит на дану продукцію еластичний, то втрати можуть скласти 2-3%. При рентабельності продукції, що складає 10-13%, помилка в ціні на 1% може означати втрати в прибутку на 5-10%. Ціновий ризик істотно зростає в умовах інфляції;

·           ризик банкрутства як ділових партнерів (контрагентів, реалізаторів, постачальників і т.п.), так і самого підприємства.

Нові проекти містять три види ризиків:

·           ризик, пов'язаний з технічними нововведеннями;

·           ризик, пов'язаний з економічною чи організаційною стороною виробництва;

·           ризик, обумовлений «молодістю підприємства».

Ризики можуть бути класифіковані і по інших ознаках. Так, наприклад, виділяють ризики чисті і спекулятивні, динамічні і статичні, абсолютні і відносні. Чисті ризики означають можливість одержання збитків нульового результату. Звичайно до них відносять виробничі й інвестиційні ризики. Спекулятивні ризики виражаються в імовірності одержання як позитивного, так і негативного результату. Фінансові ризики, наприклад, вважаються спекулятивними ризиками.

Динамічний ризик — це ризик непередбачених змін унаслідок прийняття управлінських рішень, що відбулися в економічній, політичній і іншій сферах громадського життя. Такі зміни можуть привести як до втрат, так і до додаткових доходів. Статичний ризик — це ризик втрат внаслідок нанесення збитку власності, а також втрат доходу через недієздатність організації. Цей ризик може привести тільки до втрат.

Абсолютний ризик оцінюється в грошових одиницях (гривнях, доларах і т.д.); відносний ризик — у відсотках. Наприклад, ризик у підприємництві можна вимірити абсолютною величиною — сумою збитків і втрат і відносною величиною — ступенем ризику, тобто мірою імовірності нездійснення наміченого заходу недосягнення наміченого рівня прибутку; доходу, ціни. Обидва показники необхідні і несуть відповідну інформацію — абсолютного і відносного ризику.

Підприємницький ризик складається під впливом об'єктивних (зовнішніх) і суб'єктивних (внутрішніх) факторів.

До найбільш важливих зовнішніх факторів відносяться: інфляція (значний і нерівномірний ріст цін як на сировину, матеріали, паливо, енергоносії, транспортні й інші послуги, так і на продукцію і послуги підприємства); зміна банківських процентних ставок і умов кредитування, податкових ставок і митних зборів; зміни у відносинах власності й оренди, у трудовому законодавстві й ін. Не менш небезпечно для діяльності підприємства вплив внутрішніх факторів, що пов'язані з помилками і недоглядами керівництва і персоналу. Так, по оцінках закордонних експертів, 90% різних невдач малих фірм зв'язано з відсутністю досвіду керівництва, його невмінням адаптуватися до умов, що змінюються, консерватизмом мислення, що веде до неефективного керування підприємством, до прийняття помилкових рішень, втраті позицій на ринку.

До суб'єктивних факторів можна віднести і фактор відношення до ризику. Люди розрізняються по своїй готовності піти на ризик. Так, одним керівникам подобається ризикувати, інші ризикувати не хочуть, а інші до ризику байдужні. Від поводження конкретних людей залежить і вибір ризикової стратегії в діяльності підприємства. Керівник, що вимагає від діяльності підприємства стабільний доход, у підприємницькій діяльності вибирає стратегію, не звернену до ризику. При такому антиризиковому поводженні звичайно має місце невисокий доход (прибуток) підприємства. Керівник, що нейтрально відноситься до ризику, орієнтується на очікуваний доход, незважаючи на можливі збитки. Звернені до ризику керівники готові ризикувати в надії дістати високий прибуток, тобто готові боротися за мінімізацію втрат з метою максимізації результату.

Ризик, якому піддається підприємство, — це ймовірна погроза фінансових втрат, що можуть зупинити всю справу. Оскільки імовірність невдачі присутня завжди, постає питання про методи зниження ризику. Для відповіді на це питання необхідно кількісно визначити ризик, що дозволить порівняти величину ризику різних варіантів рішення і вибрати з них той, котрий більше всього відповідає обраній підприємством стратегії ризику.

При аналізі ризику звичайно використовуються допущення, запропоновані відомим американським експертом Б. Берлимером:

·           втрати від ризику незалежні;

·           втрати по одному напрямку діяльності не обов'язково збільшують імовірність втрат по іншому, за винятком форс-мажорних обставин;

·           максимально можливий збиток не повинний перевищувати фінансових можливостей учасника.

Загальна схема проведення аналізу ризику представлена на мал. 1.



Рис. 1. Блок-схема аналізу ризику

Аналіз ризиків можна підрозділити на: якісний і кількісний. Якісний аналіз дозволяє визначити фактори і потенційні зони ризику, виявити можливі його види. Кількісний аналіз спрямований на те, щоб кількісно виразити ризики, провести їхній аналіз і порівняння. При кількісному аналізі ризику використовуються різні методи. В даний час найбільш розповсюдженими є:

·           статистичний метод;

·           аналіз доцільності витрат;

·           метод експертних оцінок;

·           аналітичні методи;

·           метод аналогій;

·           аналіз фінансової стійкості підприємства й оцінка його платоспроможності.

 Статистичний метод полягає у вивченні статистики втрат і прибутків, що мали місце на даному чи аналогічному підприємстві, з метою визначення імовірності події, установлення величини ризику. Імовірність означає можливість одержання визначеного результату. Величина, чи ступінь ризику, виміряється двома показниками: середнім очікуваним значенням і мінливістю можливого результату.

 Середнє очікуване значення зв'язане з невизначеністю ситуації, воно виражається у виді середньозваженої величини всіх можливих результатів [Е(х)]. де імовірність кожного результату (А) використовується як частоту ваги відповідного значення (х). У загальному вигляді це можна записати так:

Е(х) = А1х1 + А2х2 + ... + Аnхn. (1)

Припустимо, що при просуванні нового товару захід А з 200 випадків давав прибуток 20,0 тис. грн. з кожної одиниці товару в 90 випадках (імовірність 90 : 200 = 0,45), прибуток 25,0 тис. грн. у 60 випадках (імовірність 60 : 200 = 0,30) і прибуток 30,0 тис. грн. у 50 випадках (імовірність 50 : 200 = 0,25). Середнє очікуване значення прибутку складе:

20,0 х 0,45 + 25,0 х 0,30 + 30.0 х 0,25 = 24.

Здійснення заходу Б з 200 випадків давало прибуток 19.0 тис. грн. у 85 випадках, прибуток 24,0 тис. грн. у 60 випадках, 31,0 тис. грн. у 50 випадках. При заході Б середній очікуваний прибуток становитиме:

19,0 - (85 : 200) + 24,0 (60 : 200) +31,0-(50: 200) = 23,8.

Порівнюючи величини очікуваного прибутку при вкладенні капіталу в заходи А и Б, можна зробити висновок, що величина одержуваного прибутку при заході А коливається від 20,0 до 30,0 тис. грн., середня величина складає 24.0 тис. грн.; у заході Б величина одержуваного прибутку коливається від 19,0 до 31,0 тис. грн. і середня величина дорівнює 23,8 тис. грн.

 Середня величина являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дозволяє прийняти рішення на користь якого-небудь варіанта вкладення капіталу. Для остаточного рішення необхідно вимірити мінливість показників, що являє собою ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для її визначення звичайно обчислюють дисперсію середньоквадратичного відхилення.

Дисперсія являє собою середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних:

 å(х-і)2А

 s2= ---------------, (2)

 åА

де s2 — дисперсія;

х — очікуване значення для кожного випадку спостереження;

е — середнє очікуване значення;

А — частота випадків, чи число спостережень.

Коефіцієнт варіації — це відношення середнього квадратичного відхилення до середньої арифметичної. Він показує ступінь відхилення отриманих значень.

V=а/e*100, (3)


де V – коефіцієнт варіації, %;

а - середнє квадратичне відхилення;

е – середнє арефметичне.

Коефіцієнт варіації дозволяє порівнювати мінливість ознак, що мають різні одиниці виміру. Чим вище коефіцієнт варіації, тим сильніше мінливість ознаки. Встановлено наступну оцінку коефіцієнтів варіації:

·           до 10% — слабка;

·           10—25% — помірна;

·           понад 25% — висока.

У нашому прикладі середнє квадратичне відхилення складає:

·           у заході А: 4,06;

·           у заході Б: 4,905.

Коефіцієнт варіації:

для заходу А:VА= 16,917;

для заходу Б: VБ = 20,609.

Коефіцієнт варіації при вкладенні капіталу і захід А менше, ніж при заході Б. Отже, захід А сполучений з меншим ризиком, а виходить, переважніше. Дисперсійний метол успішно застосовується і при наявності більш ніж двох альтернативних ознак.

 У тих випадках, коли інформація обмежена, для кількісного аналізу ризику використовуються аналітичні методи, наприклад нормальний розподіл, розподіл Гаусса, показове (експонентне) розподіл імовірностей, що досить широко використовується в розрахунках надійності, а також розподіл Пуассона, що часто використовують у теорії масового обслуговування.

Оцінка ризику математично досить розроблена, але спиратися тільки на математичні розрахунки в підприємницькій діяльності не завжди буває достатнім, тому що точність розрахунків багато в чому залежить від вихідної інформації.

Метод експертних оцінок заснований на узагальненні думок фахівців-експертів про імовірності ризику. Інтуїтивні характеристики, засновані на знаннях і досвіді експерта, дають у ряді випадків досить точні оцінки. Експертні методи дозволяють швидко і без великих тимчасових і трудових витрат одержати інформацію, необхідну для вироблення управлінського рішення.

Метод аналогій звичайно використовується при аналізі ризиків нового проекту. Проект розглядається як «живий» організм, що має визначені стадії розвитку. Життєвий цикл проекту складається з етапу розробки, етапу виведення на ринок, етапу росту, етапу зрілості й етапу упадка. Вивчаючи життєвий цикл проекту, можна одержати інформацію про кожен етап проекту, виділити причини небажаних наслідків, оцінити ступінь ризику. Однак на практиці буває досить важко зібрати відповідну інформацію.

Метод оцінки платоспроможності і фінансової стійкості підприємства дозволяє передбачити імовірність банкрутства. У першу чергу аналізу піддається інформація, що міститься в документах річної бухгалтерської звітності. Основними критеріями платоспроможності, що характеризують структуру балансу, є: коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами.

 Різні методи фінансового аналізу дозволяють з'ясувати слабкі місця в економіці підприємства, охарактеризувати його ліквідність, фінансову стійкість, рентабельність, віддачу активів і ринкову активність. Однак звичайно висновок про імовірність банкрутства можна зробити тільки на основі зіставлення показників даного підприємства й аналогічних підприємств. Знайти відповідну інформацію досить важко, тому для розрахунків імовірностей банкрутства широко використовують багатофакторні моделі. Метод доцільності витрат дозволяє визначити критичний обсяг виробництва, продажі, тобто нижній граничний розмір випуску продукції, при якому прибуток дорівнює нулю. Виробництво продукції в обсягах менше критичного приносить тільки збитки. Критичний обсяг виробництва необхідно оцінювати при освоєнні нової продукції і при скороченні випуску продукції, викликаного падінням попиту, заміною продукції на нову, жорсткістю екологічних вимог і інших причин. Для проведення відповідних розрахунків усі витрати на виробництво і реалізацію продукції підрозділяють на перемінні (матеріали, що комплектують вироби, інструменти, заробітна плата, витрати на транспорт і т.п.) і постійні (амортизаційні відрахування, управлінські витрати, орендна плата, відсотки за кредит і т.п.).

Критичний об'єм виробництва (0кр) можна представити в наступному виді:

Окрпост:(Ц - Зпер) (4)

де Ц — ціна виробу (одиниці продукції), грн.; 3пост — постійні витрати, грн.; 3пер — перемінні витрати, грн.

Деякі закордонні автори називають критичний обсяг виробництва порогом рентабельності і використовують цей показник для оцінки фінансової стійкості підприємства. Чим більше різниця між фактичним обсягом виробництва і критичним, тим вище фінансова стійкість.

Будь-яка зміна обсягу виробництва (продажів) впливає на прибуток. Дана залежність називається ефектом виробничого (чи операційного) левериджа. Виробничий леверидж показує ступінь впливу постійних витрат на прибуток (збитки) при змінах обсягу виробництва.

Виробничий леверидж (Лпр) можна представити в наступному виді:

Лпр = (У - Зпер) : П = (Зпост + П) : П (5)

де П— балансовий прибуток від реалізації (до виплати податку на прибуток, відсотків по кредитах і дивідендам): В— виторг від реалізації; Зпер — перемінні витрати; 3пост — постійні витрати.

З приведеного співвідношення випливає, що чим більше питома вага постійних витрат у загальній сумі витрат при деякому обсязі виробництва, тим вище виробничий леверидж, а отже, тим вище підприємницький ризик. Працювати з високим виробничим левериджем можуть тільки ті підприємства, що у стані забезпечити великі обсяги виробництва і збуту, мають стійкий попит на свою продукцію.



Информация о работе «Прийняття управлінських рішень в умовах ризику на прикладі діяльності Колективного господарства "Чернечеслобідське"»
Раздел: Менеджмент
Количество знаков с пробелами: 61582
Количество таблиц: 12
Количество изображений: 6

0 комментариев


Наверх