Основи інноваційного менеджменту

Кафедра управління і ЗЕД Контрольна робота

з дисципліни:

«Інноваційний менеджмент»

ЗМІСТ

1. Індекс рентабельності інновацій

2. На які групи поділяються суб'єкти інноваційного процесу?

3. Дайте визначення патенту

4. Тенденції в управлінні банківськими інноваціями

5. Ліцензійна угода з періодичними платежами (роялті)

Список літератури

1. Індекс рентабельності інновацій

 

Проблема визначення економічного ефекту і вибору найбільш кращих варіантів реалізації інновацій вимагає, з одного боку, перевищення кінцевих результатів від їхнього використання над витратами на розробку, виготовлення і реалізацію, а з іншого боку — зіставлення отриманих при цьому результатів з результатами від застосування інших аналогічних за призначенням варіантів інновацій. Особливо гостро виникає необхідність швидкої оцінки і правильного вибору варіанту на фірмах, що застосовують прискорену амортизацію, при якій терміни заміни діючих машин і устаткування на нові істотно скорочуються.

Метод обчислення ефекту (доходу) інновацій, заснований на зіставленні результатів їхнього освоєння з витратами, дозволяє приймати рішення про доцільність використання нових розробок.

Для оцінки загальної економічної ефективності інновацій може використовуватися система наступних показників:

1) інтегральний ефект;

2) індекс рентабельності;

3) норма рентабельності;

4) період окупності;

Інтегральний ефект Е_інт являє собою величину різниці результатів й інноваційних витрат за розрахунковий період, доведених до одного, звичайно початкового, року, тобто з обліком дисконтування результатів і витрат:

де Тр — розрахунковий рік;

P_t — результат у t-й рік;

З_t — інноваційні витрати в і-й рік;

а_t — коефіцієнт дисконтування (дисконтний множник).

Інтегральним ефектом називають також чистий дисконтований дохід, чиста наведена чи чиста сучасна вартість, чистий наведений ефект.

Метод дисконтування — метод порівняння різночасних витрат і доходів, допомагає вибрати напрямки вкладення засобів в інновації, коли цих засобів особливо мало. Даний метод корисний для організацій, що знаходяться на підлеглому становищі й одержують від вищестоящого керівництва вже жорстко зверстаний бюджет, у якому сумарна величина можливих інвестицій в інновації визначена однозначно. У таких ситуаціях рекомендується проводити ранжирування всіх наявних варіантів інновацій у порядку зменшувальної рентабельності.

Як показник рентабельності можна використовувати індекс рентабельності. Він має й інші назви: індекс дохідності, індекс прибутковості

Індекс рентабельності являє собою відношення наведених доходів до наведених на цю ж дату інноваційних витрат. Розрахунок індексу рентабельності Jr ведеться за формулою:

де Д — дохід у періоді у;

К_t — розмір інвестицій в інновації в періоді t.

У чисельнику цього виразу — величина доходів, наведених до моменту початку реалізації інновацій, а в знаменнику — величина інвестицій в інновації, дисконтованих до моменту початку процесу інвестування.

Іншими словами, тут порівнюються дві частини потоку платежів: дохідна й інвестиційна.

Індекс рентабельності тісно пов'язаний з інтегральним ефектом. Якщо інтегральний ефект Е_інт позитивний, то індекс рентабельності Jr > 1, навпаки. При Jr > 1 інноваційний проект вважається економічно ефективним. У протилежному випадку (Jr < 1) — неефективним.

В умовах твердого дефіциту засобів перевага повинна віддаватися тим інноваційним рішенням, для яких найбільш високий індекс рентабельності.

2. На які групи поділяються суб'єкти інноваційного процесу?

Інноваційний менеджмент створює суб'єкт господарювання, що виступає як носій інновації, сприятливі і вигідні конкурентні переваги. Вирвавши ресурси з рутинного кругообігу, підприємець використовує їх новим способом. При цьому може бути не менше п’яти можливих різновидів нововведень:

1.         створення нового товару (послуги);

2.         створення нового способу виробництва;

3.         відкриття нового ринку збуту;

4.         застосування нового джерела чи виду сировини, енергії;

5.         введення нових принципів організації діяльності фірми.

Успіх чи невдачу в діяльності інноваційного менеджера повною мірою розкриває ринок, що висуває строгі вимоги до результатів його діяльності.

Процес введення новації на ринок прийнято називати комерціалізацією. Період часу між появою новації і втіленням її називається інноваційним лагом.

У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, нововведення, інновація, що цілком зрозуміло. Будь-які винаходи, нові явища, види послуг чи методи тільки тоді одержать визнання, коли будуть прийняті до поширення (комерціалізація), і вже в новій якості вони виступлять як інновації.

Перехід від однієї якості до іншої вимагає витрат ресурсів (енергії, часу, фінансів і т.п.). Процес переходу новації в інновації також вимагає витрат різних ресурсів, основними з яких є інвестиції і час. В умовах ринку як системи економічних "відносин купівлі-продажу товарів", у рамках якої формуються попит, пропозиція і ціна, основні компоненти інноваційної діяльності — це новації, інвестиції й інновації.

Під інноваціями в широкому значенні розуміється прибуткове використання новацій у вигляді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного чи іншого характеру.

Інноваційний менеджмент повинен гарантувати ефективне вико-ристування інновацій і напрямків на підвищення ефективності функціонування та розвиток організацій у ринковому середовищі. Основними функціями інноваційного менеджменту є:

-     аналіз,

-     прогнозування,

-     планування (стратегічне, поточне, та оперативне),

-     організація,

-     мотивація,

-     облік.

-     контроль.

-     координація,

-     регулювання,

-     керівництво.

Конкретне поповнення цих функцій залежить від рівня управління: держава, регіон, конкретне підприємство. Здійснення інноваційного менеджменту в цілому включає:

-     розробку планів та програм інноваційної діяльності;

-     нагляд за розробкою нової продукції та технології, її впровадження;

-     розгляд програм розробки нової продукції та технології;

-     забезпечення єдиної інноваційної політики та координації;

-     забезпечення фінансовими та матеріальними ресурсами програм інноваційної діяльності;

-     затвердження тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем — від ідеї до серійного виробництва продукції.

Таким чином, ключову роль в ініціації інноваційних процесів відіграє наукова сфера, яка регулюється Законом України "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності" і визначає:

-     роль держави в розвитку науки і техніки, використанні науково- технічних результатів для перетворення суспільного виробництва та задоволення потреб людей;

-     основні цілі, напрями та принципи державної науково-технічної політики;

-     форми та методи державного регулювання в науково-технічній сфері;

-     повноваження державних органів у здійсненні науково-технічної політики;

-     економічні та правові гарантії розвитку науково-технічної діяльності.

Інновації на сучасному етапі розвитку економіки стають головним засобом збереження конкурентоспроможності і стають невід'ємною частиною підприємницької діяльності] Управління нововведеннями здійснюється паралельно з управлінням діючим традиційним виробництвом. Але методи управління інноваціями відрізняються від методів управління традиційним виробництвом, оскільки інноваційні процеси спрямовані на створення раніше неіснуючих продуктів, якісне оновлення виробничих сил та виробничих відносин.