Особливу форму влади являє собою харизма. Це влада, побудована не на логіки, не на давній традиції, а на силі особистих якостей чи здатностей лідера

Менеджмент
МЕНЕДЖМЕНТ ЯК НАУКОВА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ Предмет, об'єкт і методи дослідження менеджменту Внутрішнє середовище організації Менеджмент і зовнішнє оточення організації Ринок праці – це люди, яких може найняти компанія. Стан ринку праці багато в чому визначається діяльністю профспілок Школа наукового менеджменту Теорії менеджменту, засновані на «доктрині людських відносин» Місія організації Управління по цілям Класифікація рішень Методи експериментування Форми участі в процесі прийняття рішень Документальне забезпечення менеджменту організації Технічні засоби в інформаційній системі Сутність стратегічного управління Формулювання стратегій Змістовні концепції мотивації Мотиваційна теорія підкріплення Виявлення резервів – формально не входить у функцію контролю, але здійснюється за її допомогою Система управлінського контролю Типи структур управління організаціями Види бюрократичних структур управління Види органічних структур управління організаціями Ситуаційні фактори й організаційні структури Ціноутворення в системі економічних методів Етап розвитку команди Формування інноваційних інфраструктур Організаційні форми управління Виробництво як об'єкт управління Сутність, зміст і цілі маркетингової діяльності Ринкове поводження як ознака виділення стратегії спирається на ряд характеристик організації: розміри, галузеву приналежність, охоплення ринку тощо Формування ефективне працюючого персоналу Лідерство: природа й визначення поняття Особливу форму влади являє собою харизма. Це влада, побудована не на логіки, не на давній традиції, а на силі особистих якостей чи здатностей лідера Зміни в управлінській парадигмі
358120
знаков
71
таблица
37
изображений

6.   Особливу форму влади являє собою харизма. Це влада, побудована не на логіки, не на давній традиції, а на силі особистих якостей чи здатностей лідера.

Таким чином, в управління влада та вплив на підлеглих нерозривно пов’язані між собою. Тому виникає запитання: які засоби влади найбільш ефективні, які існують підходи для того, щоб спрямувати виконавців на досягнення цілей? Практика управління виробила три основних підходи: з позиції особистих якостей менеджера, поведінковий і ситуаційний. Так ефективне управління персоналом залежить від особистих якостей менеджера. Відповідно до теорії великих людей, кращі з керівників володіють певним набором особистих якостей. Наприклад, важливими є рівень інтелекту та знань, зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, високий рівень впевненості в собі, бажання успіху, здібність генерувати ідеї, вміння визнати та виправити помилку

Особливістю другого підходу - є вивчення зразків поведінки визнаного лідера і відповідь на запитання, що і як робить лідер. Лідерська поведінка може бути змінена на кращу за рахунок навчання та спеціальної підготовки. Лідерами становляться, а не народжуються – суть такого підходу.

Ситуаційний підхід до лідерства передбачає різну поведінку лідера в залежності від ситуації – директивне та підтримуюче лідерство; лідерство спрямоване на успіх та інші. В теорії менеджменту існує ряд моделей ситуативного лідерства, які доповнюють одна одну. Це моделі Фідлера, Персея і Бланшарда, Пауза і Мітчла, Врума – Йєттона- Яго.

В останній час з’явилась нова концепція, що об’єднує всі існуючи моделі, це – концепція атрибутивного лідерства. Вона концентрується на здібності лідера створити нове бачення проблеми і, використовуючи свою харизму, надихнути послідовників, визвати у них ентузіазм до дій по досягненню цілей організації.

Лідерство – це не управління. Управління зосереджує увагу на тім, щоб люди робили речі правильно, а лідерство – на тім, щоб люди робили правильні речі. Розходження між лідером і менеджером приводиться по багатьом позиціям (табл.20.2).

Таблиця 20.2.

Відмінності менеджера і лідера
Менеджер Лідер
Адміністратор

Доручає

Працює по цілям інших

План - основа дій

Покладається на систему

Використовує доводи

Контролює

Підтримує рух

Професійний

Приймає рішення

Поважаємий

Розум організації

Інноватор

Надихає

Працює по своїм цілям

Бачення – основа дій

Покладається на людей

Використовує емоції

Довіряє

Дає імпульс руху

Ентузіаст

Перетворює рішення в реальність

Обожнюємий

Душа організації

Очевидно, що на практиці не спостерігається ідеального дотримання цих двох типів відносин управління. Як показує практика, значна група менеджерів багато в чому має лідерські якості, а зворотний варіант зустрічається в реальному житті рідко.

20.3. Стилі управління

Як показує вітчизняний і закордонний досвід, результати роботи залежать насамперед від методів управління групою. У кожній групі виявляється особистість керівника і стиль його роботи, тобто найбільш характерні застосовувані їм (правильні чи неправильні) методи роботи.

Стиль управління – це сукупність найбільш характерних і стійких методів рішення типових задач і проблем.

Саме в індивідуальному стилі виявляється своєрідний управлінський почерк окремого менеджера, що визначає і стиль роботи групи.

Отже, можна говорити про стиль роботи менеджера чи про стиль роботи всієї групи (що переважно). Це відбувається внаслідок того, що стиль управління стає визначальною характеристикою самої групи і за цією ознакою можна класифікувати групи виконавців.

Розрізняють автократичний (авторитарний), демократичний і ліберальний стилі управління. Докладно риси кожного стилю представлені в таблиці 20.3.

Таблиця 20.3

Зміст стилів керівництва

Авторитарний Демократичний Ліберальний
1 2 3 4
Природа стилю Зосередження усієї влади і відповідальності Делегуванню повноважень з утримання ключових позицій Зняття відповідальності і передача влади на користь групи
Прерогатива в установлені цілей и вибору засобів Прийняття рішень розділено по рівням на основі участі Представлення можливості самоуправління в бажаном для групи режимі
Комунікаційні потоки ідуть переважно зверху Комунікація здійснюється активно в двох напрямках Комунікація в основному будується на горизонтальній основі
Сильні сторони Увага терміну та порядку, можливість передбачення результатів Посилення особистих обов’язків по виконанню роботи через участь в управлінні Дозволяє почати справу так, як це бачиться і без втручання лідера
Слабкі сторони Тенденція до стримування індивідуальної ініціативи Потребує багато часу на прийняття рішень Група може втратити швидкість и направленість руху

Стиль конкретного керівника не завжди можна точно віднести до одному з зазначених видів. Звично для менеджера характерна сукупність методів взаємодії з підлеглими, що розташовані у визначеній позиції континуума стилів. Такий континуум (від латинського слова соштнша — безупинне, суцільне) був запропонований Лейкертом (рис. 20.3).

Рис.20. 3 Стилі управління

Полярними крапками на прямій є стилі лідерства, зосереджені на роботі і на людині. Ці ж полюси відповідають автократичному і ліберальному стилями управління.

Автократичний ( авторитарний ) стиль управління.

Типовим для автократичного стилю управління є використання голого адміністрування постійно, навіть тоді, коли це шкодить справі. Керівник безпосередньо втручається в більшість питань, самостійно їх вирішує, дає розпорядження і запитує необхідну інформацію. Від підлеглих працівників потрібно виконання завдань відповідно до вказівок керівників. Їхня особистість і погляди в значній мірі залишаються без уваги, а іноді і придушуються. Автократичний менеджер не допускає активної участі підлеглих у прийнятті рішень. Погляди підлеглих менеджер враховує лише в тій мері, у якій підлеглим удається його переконати. Таке поводження придушує позитивні стимули в роботі, не відповідає прагненням людей.

Менеджер-ліберал має орієнтацію на міжособистісні відносини, робить упор на взаємодопомогу. Він уникає дріб'язкової опіки над підлеглими, більш того — не втручається в їхні дії, іноді зайво довіряючи і не забезпечуючи належного контролю. Разом з тим ліберал піклується про підлеглих, вважається з їхніми нестатками, допомагає їм вирішувати навіть побутові проблеми, надаючи їм повну волю. Не випадково ліберальний тип керівництва часто називають - стиль не втручання. Ліберальний стиль у чистому виді зустрічається досить рідко, тому що забезпечення високої ефективності виробництва несумісно зі слабкістю управління.

Демократичний стиль управління.

Цей стиль має тенденцію до більш широкого поширення і в даний час представляє собою найбільш ефективний тип управління. Він займає проміжне положення між автократичним і ліберальним типами, при цьому, перший відрізняється недостатньою, а другий — надмірною самостійністю працівників.

Демократичний менеджер зберігає за собою належні права; але разом з тим вважається з думкою своїх підлеглих і забезпечує їхню участь у прийнятті рішень. Кращим засобом для цього служить не тільки індивідуальна взаємодія між підлеглими і керівником, але і взаємодія колективна, спільна діяльність усієї групи в цілому.

Найбільше раціональною формою колективної взаємодії в демократичній групі є наради за участю всіх її членів. Але в остаточному підсумку рішення приймає менеджер, причому він одноосібно і цілком бере на себе відповідальність за це рішення.

Ефективність управлінських зусиль менеджера - демократа як правило, незмірно вище, ніж у менеджера-ліберала, і перевищує в більшості випадків ефективність застосування авторитарного стилю. Головна причина цього — довіра до підлеглих і передача їм частини прав і відповідальності за виконувану роботу.

20.4.Взаємодія керівника і підлеглих

Взаємодія – діяльність суб'єктів, що характеризується наявністю між ними безпосереднього чи опосередкованого зв'язку і відбувається через спілкування і комунікації.

У менеджменті принципово значимим є спілкування працівників усередині колективу, а також із клієнтами, замовниками, партнерами і т.п. Результати такого спілкування безпосередньо впливають на ефективність організації. Відбувається спілкування заради досягнення цілі і для оптимізації умов: забезпечення психологічного комфорту, самоствердження у власній думці і перед людьми, відчуття своєї значимості. Люди мотивовані на спілкування, оскільки воно виступає засобом задоволення потреб. Можна виділити такі види спілкування:

-   імперативне – прагнення змусити партнера зробити щось, оскільки немає можливості використовувати спонукальні методи;

-   маніпулятивне – схований примус шляхом обману зробити вигідні операції;

-   актуалізоване – вільне вираження свого самозначимого «Я»;

-   діалогічне – вільний обмін інформацією;

-   монологічне – передача інформації без зворотного зв'язку;

-   смиренне – безкорисливе служіння партнерам, зосередженість на нестатках людей; эмпатія, турбота, поступливість.

Реалізація спілкування залежить від сторін, що спілкуються, тому не завжди можливо здійснити бажаний характер спілкування.

При спілкуванні людей передається інформація про положення і процеси, що протікають усередині фірми і її оточенні, що є основою прийняття рішень.

Процес передачі і прийому інформації в спілкуванні називається комунікацією. Процес комунікації складається з характерних елементів і етапів.

Таблиця 20.4.

Елементи й етапи комунікації

Елемент Сутність Етап Зміст
Відправник Особа, що передає інформацію Вибір інформації для передачі Відправник вирішує, яке значиме повідомлення слід передати. Інформація повинна бути конкретною. Інакше вона буде неправильно зрозуміла й не призведе до відповідного ефекту.
Повідомлення Інформація, кодована за допомогою символів Кодування й вибір каналу передачі Відправник кодує інформацію, використовуючи для цього вербальні або інші знакові системи. Він також обирає канал, сумісний з типом символів, що використовуються для кодування
Канал передачі Засіб, за допомогою якого здійснюється кодування інформації Передача Фізичний процес переносу закодованої інформації від відправника до одержувача
Одержувач Особа, що отримує інформацію й намагається зрозуміти її зміст Декодування Процес розшифрування символів й переводу їх у думки одержувача

Комунікації між окремими людьми називаються міжособистісними чи особистісними, а комунікації між організаціями – організаційними. У таблиці 20.5. приведені причини неефективності комунікацій.

Для підвищення якості керування варто постійно удосконалювати комунікації, підвищувати рівень спілкування і керування організації. Вдосконалення між особових комунікацій можливо за рахунок наступних дій:

1.    Пояснення ідей до початку їх впровадження.

2.    Конкретне, чітке й однозначне тлумачення дій.

3.    Вираження уваги до почуттів інших людей та їх проблем.

4.    Спостереження за невербальними реакціями партнера.

5.    Контролювання власних жестів, поз, інтонацій.

6.    Вміння слухати.

До засобів вдосконалення організаційних комунікації можна віднести:

1.    Спрощення управлінської структури. Мінімізація числа управлінських ланок. Максимальне делегування повноважень.

2.    Організація інформаційних потоків на підставі мінімальної необхідності та зі зворотним зв’язком.

3.    Активне використання технічних засобів зв’язку й сучасних інформаційних технологій.

4.    Налагодження психологічного клімату у підрозділах та у організації в цілому.

Таблиця 20.5

Причини неефективності комунікацій

Міжособистих Організаційних

Невміння говорити

Невміння слухати

Сематика

Поганий зворотний зв'язок

Невербальні перешкоди

Минулий досвід

Соціальні установки

Особисті інтереси і думки

Наявність проміжних управлінських структур

Напружені відносини чи конфлікти в організації

Інформаційні перевантаження в керівників


Контрольні питання:

1.         Назвіть якими навичками повинний володіти менеджер.

2.         Вкажіть основні відмінності менеджера і лідера.

3.         Дайте визначення поняттю лідерства.

4.         Яка роль менеджера в організації.

5.         Назвіть основні форми прояву влади.

6.         Що таке стиль керування і його характеристики.

7.         Назвіть основні види спілкування.

8.         Який вплив на стиль керівництва має мінливість зовнішнього середовища організації.

9.         Коротко поясніть сутність основних елементів процесу обміну інформацією.

10.      Дайте характеристику методам удосконалювання комунікацій.


21. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

 

21.1 Поняття про фактори ефективності

Ефективність діяльності організації є однієї з найбільш загальних економічних категорій. Ефективність є критерієм доцільності створення нових видів продукції і послуг, здійснення інвестиційних процесів, розробки і впровадження нової техніки, реалізації заходів щодо удосконалювання організації виробництва праці і управління.

Розвиток управління повинен супроводжуватися підвищенням його ефективності. У свою чергу підвищення ефективності управління визначається ростом його потенціалу тобто можливістю позитивних змін, наявністю необхідних ресурсів і умов їхнього використання. Ефективність управління організацією – це швидке й адекватне реагування на зміну зовнішнього середовища, орієнтація на людину, побудову організації, безупинна інноваційна діяльність. Фактори ефективності не однакові для великої і малої організації, оскільки ці організації виконують різні місії в процесі задоволення потреб, у них різні цільові установи, їхні можливості непорівнянні.

Велика організація здійснює активну наступальну стратегію, намагаючись відтіснити конкурентів, залучає висококваліфікованих фахівців, займається венчурним (ризиковим) підприємництвом, що не припустимо для малої фірми. У результаті методи і механізми менеджменту, що забезпечують ефективність великої організації, непридатні для малої, тому що все ситуаційно.

Багатовіковий досвід людства показав, що головною умовою ефективного менеджменту є постановка цілей і їхнє ефективне досягнення за допомогою людей. Тому до принципів ефективного менеджменту можна віднести:

1. Забезпечення ефективної діяльності організації вимагає високого професіоналізму і високої підготовки менеджерів. Такий професіоналізм народжується в процесі спеціального навчання, цілеспрямованого акумулювання досвіду і розвитку мистецтва управління.

2. У переліку факторів ефективного управління варто виділяти мистецтво управління, дане природою і придбане в процесі спеціальної підготовки. Для виявлення цієї здібності необхідно проводити психологічне тестування менеджерів.

3. Для забезпечення своєчасності прийняття управлінських рішень необхідно створити й освоїти методологію їхньої розробки.

4. Науковий аналіз обстановки, прогнозування тенденцій. Бачення майбутнього, засноване на точному, науково обґрунтованому аналізі дозволяє постійно контролювати зміни, що відбуваються в організації.

5. Важливим фактором ефективності управління є корпоративність, тобто розуміння і прийняття всіма працівниками цілей організації, готовність самовіддано працювати для їхнього досягнення, це особливий вид інтеграції всіх ділових, соціально-психологічних і організаційних співвідношень. Вона не виникає сама по собі, а є результатом управління й елементом його цілі, а також засобом у механізмі управління.

6. Лідерство також входить у сукупність факторів ефективного менеджменту. Лідерство визначається не тільки особистістю менеджера, але і сформованим стилем роботи, структурою персоналу управління, зміцнілою довірою до менеджера, авторитетом влади, упевненістю. Лідерство може відігравати вирішальну роль у забезпеченні ефективності управління. Тому необхідний пошук і проектування лідерства, адже лідерство – це не тільки особистість менеджера, але і характеристика всієї системи управління, характеристика організації управління.

7. Особливу роль грають оперативність і гнучкість управління, оскільки часто виникає потреба у швидких і рішучих заходах, зміні методів управління по ситуаціях, що складаються, адаптації до зовнішніх змін.

8. Стратегія і якість програм. У багатьох ситуаціях можлива потреба в зміні стратегії управління й у розробці спеціальних програм, від якості яких і залежить ефективність менеджменту організації.

9. Людський фактор тобто наявність помічників менеджера, що можуть користатися його особливою довірою і здатним узгоджено і доцільно здійснювати задану програму.

10. Система моніторингу. Вона являє собою спеціально організовані дії по визначенню імовірності і реальності настання змін і необхідності для їхнього своєчасного виявлення і розпізнавання.

Рис. 21.1 Тенденції розвитку управління

Своєчасна організація опинилась в ситуації, коли необхідно ефективне і прибуткове господарювання і постійні зміни організації, прагнення не тільки до виживання, але і до розвитку. Сучасна організація повинна залучати для рішення виникаючих проблем кожного співробітника, спонукувати працівників до безупинного удосконалювання професійної майстерності і саморозвитку.


Информация о работе «Менеджмент»
Раздел: Менеджмент
Количество знаков с пробелами: 358120
Количество таблиц: 71
Количество изображений: 37

Похожие работы

Скачать
67967
0
0

... эффективным менеджером, недостаточно иметь психологическую или психологически-социологическую подготовку. При всей ее важности необходимы знания и в других областях[5]. К вопросу об основоположниках менеджмента *           Ф.Тейлор разработал принципы рационального управления действиями рабочих; *           А.Файоль заложил основы единой теории управления; *           Г.Эмерсон создал теорию ...

Скачать
53120
0
0

... автомобильной промышленности, по сравнению с 5-6 в японской), и как следствие- рост бюрократического аппарата и трансакционных издержек. Однако несмотря на присущие ей недостатки американская школа менеджмента на сегодняшний момент получила наибольшее распространение и признание. На её принципах построили свою работу такие крупные компании как General Motors, General Electric, Emerson, ...

Скачать
294096
14
0

... - 2nd ed. -BPL, 1989, p. 732-733. 2. В.В.Шатов. Введение в страхование. - М.: Финансы и статистика. 1992, с. 99. Глава II. ОРГАНИЗАЦИОННЫЕ ОСНОВЫ БАНКОВСКОГО МЕНЕДЖМЕНТА   2.1. Выбор рациональной организационной структуры коммерческого банка Организационная структура банка является важной составляющей успешного достижения целей избранной стратегии ...

Скачать
91423
1
0

... выживания в высоко турбулентном и конкурентном мире, акцентируя внимание руководства компаний на гибкости производства, качестве товаров и услуг и низких издержках. 1.2. Описание японской модели менеджмента Современные методы управления сложились в Японии в условиях послевоенной разрухи, которая поставила перед руководителями задачу восстановления социальной, политической и экономической жизни. ...

0 комментариев


Наверх