Формула ант терору та проблеми захисту прав людини

3. Формула ант терору та проблеми захисту прав людини

Після масштабних терактів у США, Іспанії та Росії, ряду вибухів у популярних туристичних центрах однією з характерних рис сьогодення стала необхідність посилення боротьби з правопорушеннями, організованою злочинністю і тероризмом. Пошук найоптимальніших методів протидії тероризму та екстремізму став головним завданням II Міжнародного антитерористичного форуму «Сучасна Україна в умовах нових загроз (тероризм та екстремізм)», відкритого в рамках V Міжнародної вистав­ки засобів захисту, озброєння та спецтехніки «ISPEK–2005». Організатор форуму – громадська організація «Міжнародна антитерористична єдність» – поставила за мету привернути увагу громадськості до необхідності втілення нових підходів формування системної протидії тероризму та екстремізму насамперед через консолідовану позицію громадських сил.

На форумі як громадянська ініціатива була запропонована для обговорення модель Національної програми протидії тероризму та екстремізму. Визначаючи головні пріоритети ініціативи, голова правління «Міжнародної антитерористичної єдності» Олександр Дічек підкреслив у розмові з кореспондентом «Дня», що навіть в ООН не до кінця зрозуміли, як правильно потрібно боротися з тероризмом: «Уже очевидно, що сьогоднішня тактика, яка спирається на посилення силової складової, не може принести успіху, оскільки вона порушує права і свободи людини, відтак викликає роздратування в суспільстві. Наші технології мають гуманістичну направленість, їх можна умовно назвати інформаційно-суспільними, що поділяються на культурологічні, гуманістичні, освітні, виховні. Усі вони спрямовані на те, щоб сформувати гармонійну особистість, людину, у якої немає бажання протиставляти свою націю, релігію іншим». Важливість подібних ініціатив відзначив і співголова оргкомітету форуму, колишній перший віце-прем’єр міністр України Анатолій Кінах: «Це просто необхідно. Ми повинні розуміти, що таке явище, як міжнародний тероризм не має кордонів, не має релігії, не має нації, а тому загрожує безпеці усієї людської цивілізації. Однак результат може бути досягнутий тільки тоді, коли об'єднуватимуться зусилля держави і суспільства на принципах демократії, захисту прав людини, безпеки нашого життя».

Принцип системної протидії тероризму, спрямований на активізацію громадського сектора, знайшов схвальний відгук і з боку силових структур. Так, колишній заступник голови Служби безпеки України Василь Кругов підкреслив: «Тероризм як міжнародне транснаціональне явище є системою, яка потребує системної протидії. У першу чергу повинні працювати державні інституції – спецслужби, правоохоронні органи і спеціально створені структури, такі як, приміром, антитерористичний центр України на базі СБУ. Однак силова складова потребує і долучення самого суспільства, громадських інститутів». За його словами, держави, в яких не спрацьовувала громадська складова, мали серйозні проблеми: «Яскравий приклад – сусідня Росія. Безперечно, люди, які організовували вибухи домів, теракти в метрополітені не могли не проявляти себе при підготовці, але громадяни держави на це не відреагували», – відзначає пан Кругов. Саме тому, за його словами, сьогодні «Служба безпеки України вбачає необхідність долучення громадянського суспільства до роботи державних інститутів». Основна робота фахівцями покладається на засоби масової інформації, оскільки, на думку пана Кругова, «представники ЗМІ можуть донести ідеологію протидії тероризму та екстремізму до людей – це і є допомога у боротьбі з тероризмом». До такої ж думки схиляється і Олександр Дічек, який вбачає в адекватному інформуванні населення оптимальну модель гармонізації силової та громадської складової. Однак він наголосив і на відповідальності ЗМІ за ненавмисну «допомогу» терористам: «Особливістю сучасного тероризму є те, що він робить акцент на латентній складовій терористичної акції – це той момент, коли ЗМІ дуже детально розповідають про теракт. Саме на це розраховують терористи – на формування у суспільстві уявлення про них як про мучеників, героїв, борців за свободу та незалежність країни, регіону». Відтак адекватне висвітлення терактів, поєднане з донесенням ідеології протидії тероризму та екстремізму є оптимальною допомогою силовому сектору.»[3]

Основну роботу по боротьбі з тероризмом сьогодні виконує Антитерористичний центр України на базі СБУ, який діє з 1994 року. Інформацією про його роботу з «Днем» поділився Василь Кругов: «Практично всі об'єкти життєзабезпечення, техногенні об'єкти, ті, які можуть використовуватися терористами як суспільно значимі, сьогодні убезпечуються різноманітними програмами дій Антитерористичного центру України. Механізми протидії відпрацьовуються на всіх атомних станціях, газових і нафтопроводах, у місцях масового скупчення людей, будівлях вищих органів влади».

Сьогодні на базі Антитерористичного центру планується створення Міжнародного центру спеціальної підготовки – про це нещодавно заявив Президент Віктор Ющенко. Його метою, за словами пана Кругова, буде підготовка спеціальних підрозділів, відомств і міністерств України, задіяних у контртерористичних операціях, а також спеціальних підрозділів, яких потребуватимуть інші держави. Прикметно, що в Росії на сьогодні подібного центру немає, є спеціальний центр підготовки, але він готує виключно підрозділи ФСБ.

Розвиток ситуації в Іраку та регіоні Середнього Сходу спричинився до необхідності повернутись до реального аналізу базової стратегії США, їх національних інтересів як у глобальній, так і національній системі координат. В системі національної безпеки США яскраво проявилась проблема між стратегією як теорією і стратегією як дійовим механізмом досягнення визначеної мети в умовах виживання, ситуаційної необхідності, інтенсивних змін та нестабільності. Інша проблема — це класифікація стратегії і тактики. У воєнній справі тактика визначає завдання збройних сил у процесі бою, а стратегія — спосіб використання воєнних операцій для досягнення кінцевої мети. Аналіз і планування повинні аргументувати, які позиції вимагають їх включення до стратегії, а які — до тактики. На практиці, тим не менше, має місце ситуація, коли, з одного боку, «тактика», а з іншого — «стратегія» стають несумісними.

Документи базової національної стратегії містять у собі узагальнені визначені терміни, фундаментальні принципи та концепції, що охоплюють глобальні проблеми і в загальному не передбачають фінансування, силового забезпечення. Операційна стратегія передбачає комплекс дій, в основі яких є реальні механізми, орієнтовані на вирішення актуальних задач і зважені збалансовані рішення. З іншого боку, на відміну від базової, вона має таку характеристику, що є необхідним атрибутом дієвої операційної стратегії. У принципі базова стратегія повинна містити орієнтири можливих змін, але на практиці зазнає постійних втрат, що зумовлені реальними подіями. Кожна велика криза чи війна вносять зміни до задекларованої базової стратегії. Проблема полягає лише в оперативній розробці реальної операційної стратегії на коротку перспективу, де враховуються уроки розвитку подій. Інтегруючий термін «національна стратегія» (National Strategy) — це наука і мистецтво розвитку і використання політичних, економічних і воєнних засобів держави в інтересах досягнення національних цілей в умовах мирного і воєнного часу»[4], де «національні цілі — це фундаментальні цілі і задачі нації (народу), на реалізацію яких cпрямовано її політику, ресурси і зусилля». «Національна безпека США — це умова розвитку держави, яка забезпечується воєнною перевагою США над будь-якою іншою державою чи коаліцією держав, сприятливою позицією американської дипломатії у сфері міжнародних відносин, воєнним потенціалом, що забезпечує успішну протидію явним чи таємним ворожим або руйнівним діям як зовні, так і всередині країни». Стратегія національної безпеки виникла на основі трансформації воєнної стратегії. «Воєнна стратегія — є мистецтво і наука використання збройних сил держави для досягнення цілей національної політики шляхом прямого використання воєнної сили або загрози використання». Що стосується самої стратегії, то вона «...є мистецтвом і наукою розвитку та використання політичних, економічних, психологічних і воєнних засобів відповідно до умов мирного чи воєнного часу для максимальної підтримки дій політичного керівництва країни з метою нарощування можливостей досягнення перемоги і зменшення шансів зазнати поразки».

Порівнюючи ці визначення, можна стверджувати, що призначення збройних сил США лежить в діапазоні від імплементації воєнної стратегії, тобто ведення війн, до вирішення загальнонаціональних завдань. Після подій 11 вересня 2001 року збройні сили США стали головним дійовим механізмом захисту американських національних інтересів на глобальному рівні. Оцінка реальних загроз національним інтересам держави є одним з найважливіших орієнтирів при розробці стратегії національної безпеки США на поточний рік. Консервативний «радянський» підхід до цього питання в межах Альянсу протягом останніх чотирнадцяти років підтвердив свою нежиттєздатність, а пошуки нових раціональних орієнтирів для американської стратегії національної безпеки все ще тривають і перебувають у динамічному стані. Саме тому характеристика сучасної ситуації як «викликів невизначеного майбутнього» набула поширення. У контексті невизначеності здійснюються пошуки нової моделі дійової стратегії.

Стратегія національної безпеки Сполучених Штатів Америки, оприлюднена 20.вересня 2002 р., визначає наступні основні цілі:

·           проведення випереджувальних воєнних дій проти ворожих держав та терористичних груп, спрямованих на розробку ЗМЗ;

·           запобігання виникненню ситуації, коли будь-яка країна може кинути виклик глобальній воєнній могутності США;

·           одноосібне прийняття рішення щодо захисту власних національних інтересів і безпеки (у випадку необхідності);

·           розповсюдження ідей демократії і прав людини на всій земній кулі, особливо в мусульманському світі.

У контексті зазначених цілей Стратегії національної безпеки США на 2003 рік конкретні стратегічні завдання щодо країн регіону Перської затоки та Іраку певною мірою можна віднести до тактичних завдань.

З розвитком процесів глобалізації світ роздвоївся. Демократичне співтовариство (приблизно 30% населення світу, на нього припадає майже 70% світового багатства) живе в умовах стабільності. Але має місце «південна дуга нестабільності» (від Близького Сходу — до прибережної полоси Азії). Хаос у цій зоні спричинений низкою чинників, а саме: вакуумом безпеки, відсутністю балансу сил, бідністю, неефективністю діяльності урядів, високим рівнем безробіття. Саме тому ця зона нині є «інкубатором» основних загроз: тероризму, тиранії, урядів-ізгоїв, розповсюдження зброї масового знищення, етнічного напруження, недостатності ресурсів, геополітичного суперництва, нелегального розповсюдження наркотиків та організованої злочинності. Стратегія стверджує: якщо ми хочемо досягти мирного майбутнього і реалізації сприятливих можливостей у світі, ці проблеми і загрози необхідно взяти під контроль. [5] З американських позицій, арабському світу необхідно допомогти у будівництві демократичного устрою держав. Проте розпочинати слід було з Саудівської Аравії. П’ять сімейних кланів Середнього Сходу є власниками майже 60% світового видобутку нафти [9]. Родина, яка знаходиться при владі у Саудівській Аравії, контролює більш ніж 1/3 цієї кількості. Високий рівень корупції та неконтрольований обіг мільярдних нафтодоларів, падіння життєвого рівня і фрустрація призводять до радикалізації, створюють придатні умови для ідеології фундаменталістів. У боротьбі з глобальним тероризмом метою США є: знищення терористичних мереж, притягнення до відповідальності країн, що приховують терористів, протидія агресивним тиранам, які володіють чи прагнуть оволодіти ядерною, хімічною чи біологічною зброєю, яку можна буде передати союзникам-терористам. Терористи, встановлюючи тісні відносини з тиранами, можуть придбати технології, що дадуть можливість масово знищувати. Кожна з цих загроз примножує небезпеку, яка створюється іншою. І єдиний шлях до безпеки — ефективна протидія і терористам, і тиранам.[6] Стратегія випередження і недопущення за допомогою застосування воєнної сили ніколи не мала чітких меж. Щодо терористичних організацій стратегія випередження не ефективна, вона більшою мірою стосується держав. Терористичні організації не відчувають страху від удару у відповідь на їх акт терору, навпаки, певною мірою вони розраховують саме на ланцюгову реакцію ескалації воєнного напруження від внутрішньодержавного виміру до глобального.

30 квітня 2003 року в Тель-Авіві (Ізраїль), Ріджаді (Саудівська Аравія) і Касабланці (Марокко) майже синхронно було проведено терористичні акції групами, що ідентифікують себе з Аль-Каїдою, підтверджуючи таким чином легенду про глобальну мережу організації, до якої входять саудійці, марокканці, пакистанці, фундаментальні ісламісти з усієї Європи. Для їх діяльності необхідні кошти, причому не завжди дуже великі.

Акції в Ріджаді відбулися після оголошення США про виведення своїх військ із Саудівської Аравії (це було головною вимогою бен Ладена). На вимогу широкої громадськості в Марокко король усунув з посади міністра внутрішніх справ. В Ізраїлі акції призупинили процес відновлення діалогу між А.Шароном і новим палестинським прем’єром М.Аббасем. Це свідчить про те, що метою акцій була виключно дестабілізація ситуації в країнах, недопущення її поліпшення. Згідно зі сценарієм С.Хантінгтона, йде війна цивілізацій, ініціаторами якої є мусульманські фундаменталісти. У цьому контексті становлять інтерес відомості, наведені в табл.1 (додаток №)

Розвиток подій в Іраку виявив значну прогалину між затвердженою стратегією США і необхідністю нагального вирішення стратегічних проблем не лише в Іраку, але й у всьому регіоні Близького і Середнього Сходу. В американському суспільстві домінує ідея про необхідність проведення демократичних змін у всьому регіоні Близького і Середнього Сходу. Але у випадку їх некритичного проведення демократичний устрій дасть зворотній результат. Корупція, недостатньо тверда політика і неефективна практика можуть зробити кошти, спрямовані на допомогу країнам регіону, абсолютно неефективними. В подібних умовах допомога лише погіршує слабку політику, зводить до нуля інвестиції, увічнює бідність.

США твердо переконані у тому, що основною причиною радикального ісламського тероризму є домінування авторитаризму, який супроводжується відсутністю демократії, свободи і сприятливих економічних умов. До певного часу ці ідеї сприймалися як політична риторика, але після подій 11 вересня 2001 року навіть ООН у своїй доповіді щодо розвитку в арабських країнах визнала цю проблему і закликала до розробки шляхів розширення демократичних інститутів і основних свобод людини в мусульманських країнах на Близькому Сході[7]. На думку експертів з проблем Середнього і Близького Сходу, ключовою проблемою є високий рівень корумпованості і атмосфера безконтрольного збагачення, що домінують у владному прошарку більшості країн регіону. Видається сумнівним «лікувати» ці позиції за допомогою ліберальних механізмів та демократичних свобод. З іншого боку, ісламські фундаменталісти в Афганістані, Марокко, Пакистані, Палестині, Саудівській Аравії надзвичайно активні у розв’язанні публічних і соціальних проблем, опіці над малозабезпеченими, контролі за освітою, медичною допомогою тощо, на відміну від діяльності традиційних провладних партій, що не мають підтримки громадськості. На думку експерта ЦРУ Р.Баєра, якщо у Саудівській Аравії вибори президента будуть вільними та демократичними, саудівці проголосують за бен Ладена, тому що він перший наважився оголосити війну корумпованим злочинцям, які керують цією країною [21]. Така ситуація характерна для більшості країн регіону. Критичного рівня досягла корупція в таких країнах, як Пакистан, Саудівська Аравія, Ємен. Регіональна загроза поглиблюється наявністю у двох з цих країн ядерної зброї. Крім того, з неофіційних джерел відомо, що спецслужби ядерного Пакистану підтримують тісні стосунки з Аль-Каїдою. Відповідно, будь-який додатковий виток інформації щодо цього для пакистанських урядових кіл неприпустимий, тим паче на рівні журналістського розслідування (американський журналіст Д. Пірл).

Інсталяція демократії, демократичний месіанізм можливий у Центрально-Східній Європі, Америці, де є глибоке історичне коріння, і досить сумнівний у мусульманському світі. Міжнародний тероризм ніколи не виграє у війні з США, але ідеологічна перемога на мусульманському фронті є досить ймовірною. В регіоні Близького Сходу, Південно-Західної та Південної Азії США мають традиційні життєві інтереси. Насамперед це стосується проблем мирного врегулювання, гарантування безпеки Ізраїлю та дружніх арабських країн та збереження вільного постачання нафти за доступними цінами, а також зменшення шансів для появи нового агресора.

Питання імплементації демократії в країни регіону можна розглядати у контексті стосунків США — Саудівська Аравія, де, незважаючи на корупцію, активність терористичних угруповань, незадовільний рівень боротьби з ними, численні приклади їх непрямої фінансової підтримки з боку влади, США не висувають вагомих претензій щодо внутрішньополітичної ситуації в країні, дотримання норм демократії. Причина — порівняно високий рівень бізнесових та фінансових відносин між країнами, вільна діяльність американських компаній на території Саудівської Аравії, стабільний експорт нафти. Це не є ісламська країна зі зразковою демократією, але її державний устрій та рівень державного управління дає можливість забезпечити стабільні поставки нафти і ринкові умови ведення бізнесу для США та інших країн. Справжня воєнна перемога — завжди політика, її досягають за допомогою базової стратегії, і на її фінішній прямій затухають конфлікти та їх наслідки. Це створює умови для сталого розвитку суспільства.

Останнім часом у боротьбі з тероризмом виникло чимало проблем із захистом прав людини. Так, наприклад, Великобританія готова піти на зміну законодавства про права людини заради боротьби з тероризмом. Про це заявив нещодавно прем'єр-міністр Великобританії Тоні Блер на своїй щомісячній прес-конференції на Даунінг-стріт.

Він виклав журналістам плани уряду щодо спрощення і прискорення процедури депортації іноземних громадян, підозрюваних у причетності до тероризму. "Уряд готовий внести зміни до Акту про права людини, якщо виникнуть будь-які труднощі з застосуванням нових заходів для депортації", - сказав прем'єр-міністр.

Великобританія, що є учасницею Європейської конвенції про права людини, не може депортувати громадян тих країн, де їм може загрожувати страта або катування. Саме тому, за словами Блера, зараз уряд Великобританії проводить інтенсивні консультації із низкою країн, щоб одержати запевнення в тому, що з депортованими громадянами будуть гуманно поводитися. "Ми вже уклали меморандум про взаєморозуміння з цього питання з Йорданією, вчора в мене були конструктивні переговори з лідерами Алжиру і Лівану, всього ми проводимо консультації приблизно з 10 країнами", - розповів Блер.

Британська правозахисна група "Свобода" ("Liberty") уже висловила стурбованість наміром уряду пожертвувати правами людини заради боротьби з тероризмом. Раніше своє занепокоєння тим, що в погоні за терористами можуть бути обмежені фундаментальні права людини, висловила і дружина прем'єр-міністра Великобританії Шері Блер.

Однак глава кабінету міністрів Великобританії жорстко наполягає на необхідності радикальних заходів. "Приїзд у Великобританію - це не прогулянка, люди беруть на себе обов'язки, живучи в цій країні. Вони повинні розділяти цінності й установки нашого способу життя. А якщо вони починають проповідувати ненависть або брати участь у діях проти нашої країни та її народу - їм тут не місце", - відзначив Блэр. "Вони приїжджають сюди і грають за нашими правилами, - додав він. - Якщо ж ні, то вони повинні виїхати звідси".

Яким чином нам сьогодні долати тероризм, не порушуючи права людини? З проблемою тероризму дуже тісно пов’язана проблема боротьби з застосуванням тортур. Ця проблема наразі почала обговорюватися всім світом. Проблема тортур і їх застосування, боротьби з тортурами була предметом дуже широких дискусій. Країна, яка нині фактично диктує свої стандарти всьому світові і навіть Організації Об’єднаних Націй, - це Сполучені Штати Америки, сама в Іраку застосувала і застосовує в масовому порядку тортури до ув’язнених, зокрема, у в’язниці Абу-Грейб неподалік Багдаду. Чи можна доходити до цього у боротьбі з тероризмом? Чи не є це, власне, провокацією до проведення терористичних актів зі сторони близьких і рідних тих ув’язнених, які потерпають від порушення прав людини. Це, на мою думку, не тільки ускладнює боротьбу з тероризмом, але й просто заганяє цю проблему в глухий кут, вихід з якого не можливий.