Присвоєння кредитів ECTS для розділів курсу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет менеджменту й інновацій

Реферат

з дисципліни

Вища освіта і Болонський процес

на тему:

Присвоєння кредитів ECTS для розділів курсу

Донецьк, 2009

ЗМІСТ

Вступ

1 Європейська кредитно-трансфертна система: особливості та інструменти

2 Присвоєння кредитів ECTS для розділів курсу

Висновки

Перелік посилань

ВСТУП

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності. Не стала винятком і освіта, особливо вища школа. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу (Болонська конвенція, 18-19 червня 1999 р.).

Болонський процес спрямований на перетворення Європи на найбільш конкурентоспроможний і розвинутий освітній простір у світі. Болонською декларацією, яку підписали більшість європейських міністрів освіти у червні 1999 року, передбачено реалізацію багатьох ідей і проектів. Передусім, це: формування єдиного відкритого простору вищої освіти; впровадження кредитних технологій навчання на базі європейської системи трансферу кредитів; стимулювання мобільності студентів і викладачів у межах європейського регіону; прийняття системи освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр-магістр»; розвитку європейської співпраці у сфері контролю за якістю вищої освіти тощо. Приєднання України до цього процесу надає нашій країні можливості поглибити відносини з європейськими державами на шляху подальшої інтеграції до ЄС.

Першим кроком у цьому напрямі став наказ Міністра освіти і науки України за №48 від 23.01.2004 р. «Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу», який передбачає застосування елементів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (European Credit Transfer System – ECTS), відомої в Україні як кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) [2].

В числі ключових особливостей ECTS є узгодження базових понять, взаємне визнання та однакове тлумачення яких є наріжним каменем для успішної реалізації обмінних програм студентів. Серед них одним із базових є поняття "кредиту". Відповідно до цього, метою роботи є розгляд механізму присвоєння кредитів ECTS для розділів курсу. Для досягнення поставленої мети доцільно вирішити наступні завдання:

1. З’ясувати сутність поняття «кредит» у Європейській кредитно-трансферній системі.

2. Охарактеризувати призначення кредиту як інструмента ECTS.

3. Визначити механізм і окреслити основні проблеми присвоєння кредитів ECTS для розділів курсу.

1 Європейська кредитно-трансфертная система: особливості та інструменти

Європейський Союз традиційно приділяв і приділяє особливу увагу розвиткові міжуніверситетської співпраці як засобу покращання якості освіти на благо студентів і вищих навчальних закладів, а програма обміну студентами є переважаючим елементом такого співробітництва. Для фінансової підтримки міжуніверситетських обмінів викладачами та студентами ЄС фінансує спеціальну програму Erasmus, в рамках якої десятки тисяч студентів щорічно навчаються в університетах інших країн. Досвід програми Erasmus показує, що навчання за кордоном може бути особливо цінним досвідом, оскільки це не лише найкращий спосіб дізнатися про інші країни, ідеї, мови і культури; все більше і більше це також стає важливим елементом збільшення можливостей для розвитку навчальної та професійної кар'єри [1, c. 3].

Європейська кредитно-трансферна система (European Credit Transfer System – ECTS) була створена в рамках пілотного проекту, спонсорованого Європейською Комісією протягом 1988-1995 рр., для підвищення мобільності студентів та взаємовизнання результатів навчання за кордоном. ECTS надає університетам необхідний інструментарій для того, щоб гарантувати прозорість, збудувати мости між навчальними закладами і розширити можливості вибору для студентів. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів закладами вищої освіти шляхом використання загальнозрозумілої системи оцінювання – кредити і оцінки – а також забезпечує засобами для інтерпретації національних систем вищої освіти. ECTS у своїй основі базується на трьох ключових елементах: інформація (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємна угода (між закладами-партнерами і студентом) і використання кредитів ECTS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів).

За понад 15 років успішного використання ECTS (сьогодні в нормативних документах та в спеціалізованій літературі цей період часто окреслюється як реалізація першої фази – ECTS І) розвинулась від початкової системи комунікації між різними європейськими освітніми програмами і структурами у спільну і широко застосовувану офіційну систему, що є фундаментом для створення спільного європейського освітянського та наукового простору.

Основними завданнями, реалізація яких передбачалася в рамках першої фази розвитку ECTS, є:

• забезпечення прозорості навчальних програм;

• створення умов для можливості порівняння навчальних програм в різних університетах та різних країнах Європейського Союзу;

• реалізація ECTS як базового інструменту для зарахування навчальних дисциплін, опрацьованих студентами в інших університетах, в базовому навчальному закладі.

ECTS забезпечує прозорість та можливість порівняння навчальних програм наступними засобами:

1. Введенням Кредитів ECTS, які є числовими еквівалентами для окреслення обсягу навчального навантаження студентів, необхідного для повного засвоєння відповідної навчальної дисципліни.

2. Створенням Інформаційного пакету, який надає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації, структуру навчальної програми та окремих дисциплін.

3. Забезпеченням кожного студента Описом навчальних досягнень (академічною довідкою), який показує здобутки студентів у навчанні у спосіб, який є загальноприйнятим та загальнозрозумілим, і може легко передаватися від одного закладу до іншого.

4. Підписанням Академічної угоди, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ECTS, які будуть присвоюватись за успішне її закінчення; навчальний контракт є обов'язковим як для навчального закладу, що скеровує студента на навчання, так і для приймаючого (home and host institutions), а також і для студентів [1, c. 3].

Важливу роль в організації обмінної програми студентів відіграють безпосереднє спілкування та гнучкість, які необхідні для сприяння взаємовизнанню навчання, завершеного чи пройденого за кордоном. У цьому контексті підкреслюється роль Координаторів ECTS, оскільки їх основними завданнями є вирішення навчальних та адміністративних питань, пов'язаних із відповідними аспектами ECTS.

В числі ключових особливостей ECTS є узгодження базових понять, взаємне визнання та однакове тлумачення яких є наріжним каменем для успішної реалізації обмінних програм студентів. Серед цих понять виділяються наступні: "Кредити", "Навчальне навантаження студента", "Результати навчання".

Коректне оцінювання навчального навантаження студента, необхідного для засвоєння конкретної дисципліни, стає однією із ключових проблем в процесі перетворення ECTS із системи перезарахування кредитів в загальноєвропейську акумулюючу систему. Адже неправильне (як правило – занижене) оцінювання кредитного виміру дисципліни може привести до того, що студент реально повинен витратити набагато більше часу для вивчення навчального матеріалу, ніж це заплановано, що в свою чергу приведе до загрози невиконання навчальної програми в цілому в нормативний термін (що особливо важливо для студентів, які навчаються в іншому університеті протягом лише одного семестру/навчального року). Для деяких європейських країн є типовою ситуація, коли 5-річна (згідно із планом та кількістю кредитів) навчальна програма більшістю студентів засвоюється протягом 6-7 і більше років.

Проект tuning, який фінансується Європейською Комісією з метою взаємного налаштування навчальних закладів та програм на основі збереження їхньої різноманітності та автономності, рекомендує певну методологію визначення навчального навантаження студента на основі того, що в більшості європейських країн нормативно визначено, що протягом року студент зайнятий виконанням всіх видів навчальної роботи 1500-1800 годин. В цьому випадку один кредит (відносне мірило) отримує конкретні часові рамки – 25-30 годин роботи студента над виконанням навчального навантаження протягом року [1, c. 4-5].

Згідно із прийнятим ECTS тлумаченням результати навчання (Learning Outcomes) – це те, що студент повинен знати, розуміти і/або уміти продемонструвати після завершення процесу навчання. Результати навчання повинні супроводжуватися відповідними критеріями оцінювання, які використовуються для прийняття рішення про те, що очікувані результати навчання досягнуто. Результати навчання разом із критеріями оцінювання визначають вимоги для присвоєння кредиту, тоді як оцінки виставляються на основі досягнення (на вищому або нижчому рівнях) вимог для присвоєння кредиту. Наявність чітко сформульованих результатів навчання, які вказують на досягнення, за які буде присуджено кредит, полегшує накопичення та перезарахування кредитів. Як правило, результати навчання формулюються у вигляді компетенцій – знань та умінь, що характеризують здатність студента виконувати, розуміти, відображати та пізнавати те, що вимагається освітньо-кваліфікаційною характеристикою (моделлю) фахівця, після завершення процесу навчання.

В матеріалах Единбурзького семінару (1-2 липня 2004 р.), присвяченого використанню результатів навчання, відзначається, що вони є категорією, яка чи не найчастіше сьогодні згадується в різноманітних документах стосовно реалізації Болонського процесу. При цьому результати навчання використовується не лише в якості інструменту для розробки навчальних програм, але й відіграють важливу роль в процесах інтеграції професійної та академічної освіти, оцінювання змісту та якості попередньої освіти, розробки програм навчання впродовж життя та, особливо, у вдосконаленні системи трансферу та накопичення кредитів.

Переваги використання результатів навчання проявляються в наступних випадках: при проектуванні навчальних дисциплін/модулів; для оцінювання якості та розроблення стандартів навчальних програм; для підвищення зрозумілості цілей навчання для студентів; для підвищення прозорості програм як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Серед недоліків впровадження системи, основаної на результатах навчання, відзначають два: концептуально-філософський та практичний.

Багато представників університетів вважають, що вища освіта не може, на відміну до професійної освіти, зводитися до набору лише результатів навчання, чим звужується саме поняття вищої освіти. Недоліком практичної реалізації вважається велика трудомісткість, часові та фінансові затрати на переробку навчальних програм, а також проблеми із кадровим забезпеченням цього процесу [1, c. 5].