ЗМІСТ

 

Вступ

1. Загальні положення про глобалізацію

2. Україна та Росія

3. Росія в глобальному світі

4. Україна як "геополітичний стрижень" за 3. Бжезінським

5. Україна, ЄС та ЄЕП

Висновок

Література


 

Вступ

 

В курсовій роботі розглядається тема "Економіка України в умовах глобалізації".

В сучасних умовах ця тема є актуальною.

Мета роботи – розглянути основні положення про глобалізацію, положення глобалізації України відносно сусіда Росії, та відносно ЄС та ЄЕП.

В роботі пропонується використати статистичні дані перерахованих країн, та країн які входять до ЄС та ЄЕП.

 


 

1. Загальні положення про глобалізацію

За останні два століття людство пройшло шлях від кінних екіпажів та парусних суден зі швидкістю пересування 10 миль за годину до епохи реактивних пасажирських літаків зі швидкістю руху 700 миль за годину. Отже, світ "зменшився" в 70 разів (700/10). Це дало право окремим авторам [1] зробити висновок, що розвиток транспорту перетворив світ на одне "велике село".

З 1950-х років відбулися фундаментальні зміни в сферах накопичення, обробки, передачі і використання інформації, що спричинило радикальний переворот у виробничих та економічних відносинах і в експансії культурних цінностей, у формах взаємозв'язку економічних процесів і культурних традицій. Підвищення значимості наукових і інформаційних продуктів створило асиметрію розвитку між США, Західною Європою, Японією та іншими країнами світу. Фундаментальні наукові дослідження проводяться тільки в цих трьох центрах, оскільки там інтелектуальна наукова власність використовується у виробничих процесах повсюдно. Тільки в цих епіцентрах вкладення 1 дол. в науково-дослідні роботи дає 4 дол. ефекту (в Росії, за опублікованими даними, 0,2-0,6 дол.). Тому в них накопичуються усі науково-технічні, виробничі і фінансові ресурси. Підвищення значимості інформаційних процесів є причиною формування трьох культурно-економічних центрів - США, Західна Європа і Японія, де створюються, моделюються і передаються усі глобальні стереотипи споживання. Так, тільки на США припадає більше 67 % світових програмних продуктів. За оцінками, 80 % інтернетівських сторінок в світі - американські. В доларах деноміновані 40 % усіх світових фінансових засобів і 64 % офіційних резервів конвертованої валюти [2].

США є лідером світового процесу переходу економіки на нову структуру потреб, в якій роль локомотива розвитку відіграє надзвичайно швидкий прогрес в інформаційній сфері. Відбулося насичення ринку персональних комп'ютерів і виникла ще більш потужна потреба в нових електронних пристроях масового споживання. В зв'язку з цим на перший план вийшли проблеми, пов'язані зі змістом інформації, зі ступенем готовності населення до стрімкого посилення доступності освітніх, наукових, культурних цінностей, з інформаційною безпекою [3].

Обсяг світового ринку наукоємної продукції нині становить 2,3 трлн. дол. Із цієї суми 39 % припадає на США, 30 % - на Японію і 16 % - на Німеччину (частка Росії - 0,3 %). Аналіз доводить, що виробництво наукоємної промисловості забезпечує лише 50 макротехнологій. Сім найбільш розвинених країн, що володіють 46 із них, утримують 80 % цього ринку. США щорічно отримують від експорту високотехнологічної продукції приблизно 700 млрд дол., Німеччина -530 млрд. дол., Японія - 400 млрд. дол. Це стало можливим в результаті того, що за останні 10-15 років країни "золотого міліарда" в основному завершили четверту технологічну революцію, пов'язану з інтелектуалізацією виробництва, і розпочали створення нового типу пост-індустріального суспільства.

Нині світ поділений не ідеологічно, а технологічно. Після закінчення "холодної" війни на зміну ідеологічним відмінностям прийшов розподіл більш глибокий, цього разу на основі технології. Менша частина планети, на якій проживає приблизно 15 % населення, забезпечує практично весь інший світ технологічними інноваціями. Друга частина, яка містить приблизно половину населення планети, здатна впроваджувати ці технології в систему виробництва і споживання. І остання частина, яку населяє приблизно третина жителів планети, є технологічно відірваною - вона як сама не створює інновацій, так і не впроваджує іноземні технології [4].

Можливість передачі інформації в будь-яку точку світу з інтервалом в 3-5 с зруйнувала тисячолітнє уявлення про географічний простір і час, яке впливає на симетрію макро- і мікроекономічних відносин світового співтовариства і асиметрію економічного розвитку розвинених країн та тих, що розвиваються. В країнах, що розвиваються, збільшення виробничої функції відбувається за рахунок збільшення затрат капіталу і праці, а в розвинених країнах ця залежність зворотна. Про те, що в розвинених країнах відносно швидко збільшується неречовий, у тому числі інформаційний сектор економіки, свідчить також той факт, що ВВП США, обчислений за вагою в тоннах, в кінці XX століття практично не змінився порівняно з початком століття. Однак за цей же період загальний (вартісний) обсяг кінцевих товарів та послуг зріс приблизно в 20 разів (3-3,2 % за рік). Потенціальна науково-технічна асиметрія розвитку двох груп країн існує на військовому рівні не тільки між країнами, але також і у всій історії людства (в середині 1980-х років руйнівна сила атомних озброєнь перевищувала в 100 тис. разів ті шість мегатонн, які були використані за 14 тис. війн в минулі 3500 років). Вторинним економічним показником асиметрії є той факт, що доходи 350 багатіїв дорівнюють доходам 45 % населення земної кулі. При такій арифметичній асиметрії величина "бюджетів бідності" (мінімальні умови для повноцінного життя в кожній країні) поступово буде знижуватися. Подібна асиметрія економічного розвитку може перейти в некеровану, або стихійну, стадію. Отже, реалії свідчать про поляризацію країн з різним ступенем розвитку і про виникнення нерівних умов господарювання, оскільки розвинені країни використовують механізми перенесення кризової стадії циклів в економічно залежні від них країни. Йдеться про те, що внаслідок антикризової політики розвинених країн в їх економіці зменшується глибина і тривалість криз, натомість у менш розвинених країнах кризи іноді стають невиправдано глибокими і тривалими. Певною мірою можна говорити про "трансфер криз" [5].

Ознаки фінансової нестабільності можна розглядати на прикладі США, де формується різновид "економіки бульбашки, що розширюється": інфляційне зростання вартості активів американських корпорацій і, отже, ажіотажна гра на підвищення; різка активізація поглинань та злиттів американських компаній. Чотири роки підряд, 1994-1997 pp., приріст вартості акцій виражався двозначною цифрою, а в 1998 р., за різними оцінками, він становив від 22 до 40 %.

"Бізнес Уік" (1998 p.): "проколювання фінансового міхура (бульбашки) - досить ризиковане заняття, яке важко здійснити безболісно". Цей процес здійснили арабські терористи. Величина збитків, завданих Нью-Йорку терактом 11 вересня 2001 p., становить від 33 до 36 млрд. дол. В Нью-Йорку більше всього постраждали авіакомпанії, ресторанний і готельний бізнес. В цих галузях лише в жовтні 2001 р. було втрачено від 42 до 51 тис. робочих місць. З них 12 тис. припадає на фінансові заклади, більша частина яких була розміщена в будівлі Всесвітнього торгового центру. Ціни на акції з вересня 2001 р. впали на 7 трлн. дол. при вартості проколювання "фінансової бульбашки" терористами в 1 млн. грн. [6].

З моменту утворення на Землі гідросфери і до сьогоднішнього часу йде повільний, але невмолимий процес зменшення кількості води на земній кулі. Про це свідчать величезні простори суші, раніше вкриті водою, які нині є безводними пустелями. Про це свідчить також постійний процес зникнення малих, обміління великих річок та пересихання великих водоймищ. Яскравий тому приклад - Аральське море, швидке висихання якого викликало серйозні проблеми в регіоні. Відомо також, що поряд з причинами загострення на Близькому Сході міждержавних суперечок, перш за все між арабськими державами і Ізраїлем, стоїть критичне скорочення водних ресурсів та проблема контролю над ними в басейнах річок Йордан, Літанні, Ніл тощо.

Дуже вірогідно, що в недалекому майбутньому з подібними ситуаціями світу доведеться мати справу частіше, оскільки дефіцит прісної води починає набувати гострого характеру і для багатьох інших регіонів світу. Він збільшується буквально на очах, чому значною мірою сприяє науково-технічний прогрес, що швидко набирає темпи, урбанізація, а також зростання населення. Все це супроводжується збільшенням споживання води як на промислові, так і на побутові потреби. Річки і водоймища забруднюються, міліють, просто зникають, осушуються болота, вирубуються ліси - охоронці вологи. Літом 2005 р. ми стали свідками безпрецедентної посухи в Бразилії внаслідок масової вирубки там лісів.

Якщо справа на Землі піде й далі так, то недалекий той час, коли на зміну нафтопроводам прийдуть магістральні водопроводи, які будуть суворо охоронятися, і барель прісної води коштуватиме набагато дорожче бареля нафти. В повну силу будуть діяти закони геополітики, і головним її об'єктом стануть уже території з водними ресурсами. Гострі міжнародні конфлікти будуть виникати не за контроль над вуглеводневою сировиною а над запасами прісної води. Ні Кіотський протокол, ні інші подібні заходи не врятують становища. Очевидно, що проблеми, викликані потеплінням клімату на Землі, і пов'язане з ним скорочення водних ресурсів, належать до категорії глобальних і цілком вписуються в процес глобалізації [7].

Стрімкі кліматичні зміни вже стали загальновизнаним фактом. Порівняно з 1960-ми роками бурі на планеті почастішали вчетверо, швидкості вітру зросли, матеріальні втрати від стихії удесятерилися. Урагани зі швидкістю вітру більше 200 км/год. стають звичайним явищем. Вчені переконані, що швидкості вітру будуть зростати, і прогнозують урагани зі швидкістю 360 км/год., проти яких не встоїть жодний хмарочос.

Буревій "Катріна" влітку 2005 р. зруйнував 58 нафтових платформ і бурових установок в Мексиканській затоці. 30 нафтових платформ і установок втрачені назавжди. Американські експерти повідомляють, що загальна втрата видобутку нафти з 26 серпня становила 7,44 млн. барелів на добу (при ціні нафти 62 дол. за барель щодобові втрати становили 461,3 млн. дол.) [8]. Події останнього часу свідчать, що на Землі почалася кліматична криза. Кліматична криза - це такий стан, коли збитки від природних лих відповідають вартості валового національного продукту за певний період.

Те, що людина зробила з природою, за своїми масштабами є катастрофою. Вода забруднюється вже в повітрі, знищені мільйони гектарів родючих ґрунтів, планета занапащена отрутохімікатами і радіоактивними відходами, зникають ліси, насуваються пустелі.

Кількість загиблих у війнах XVII, XVIII, XIX та XX століть становила відповідно 3,3; 5,4; 5,7 і 90 млн. осіб. Головна особливість сучасних конфліктів - жорстокість, яка досягла небачених раніше масштабів.

Вражає динаміка жертв серед військовослужбовців і цивільних осіб. В ході Першої світової війни 95% всіх втрат припадало на військових і лише 5 % - на цивільних осіб. Під час Другої світової війни втрати цивільних становили вже75 %, а в наступних війнах - в середньому 80 %. У деяких сучасних військових конфліктах (наприклад, у Чечні) понад 90 % втрат становлять цивільні особи.

Ілюзорною є надія, що поширення демократії сприятиме зменшенню військових конфліктів. Характерною рисою нашого часу стало збільшення масштабів вимушених переміщень людей. 40 років тому, на початку "холодної війни", у світі нараховувалось 2 млн. біженців, в 1994 р. їх було 19,7 млн., а в 2000 р. - понад 50 млн.

Починаючи з нафтової кризи 1970-х, а особливо з 1990-х, світ впритул підійшов до усвідомлення скінченності енергоресурсів у світі. Головні країни світу зрозуміли, що без володіння в тій чи іншій формі основними базами енергоресурсів навіть їх подальший розвиток, не те що домінування у світі, буде просто неможливим.

Війни за енергоносії є війнами не тільки за родовища нафти та газу, але й за шляхи та засоби транспортування цих енергоносіїв. Головними енергетичними базами в нашому регіоні на найближче майбутнє, окрім країн Близького Сходу, є Росія та країни Середньої Азії. Особливо перспективним є шельф Каспійського моря. А тому такими цікавими для світового співтовариства є Азербайджан, Іран, Туркменістан, Казахстан. Як правило, ці країни є не гравцями на геополітичній шахівниці, а об'єктами маніпуляції головних країн.

Глобальний нафтовий ринок із 1951 р. зазнав принаймні 18 нафтових криз, 10 із яких виникли на Близькому Сході; з усіх нафтових криз три-п'ять були спричинені війнами, п'ять - зовнішньополітичною напруженістю, три-п'ять - економічною напруженістю й ембарго і п'ять - аваріями. Чотири кризи були щонайбільшими й завдали світовій економіці збитків на трильйони доларів, що було пов'язано як зі зниженням у багатьох країнах ВВП через підвищення видатків на придбання нафти, так і з частковим згортанням виробництва, зростанням безробіття.

Нафтові кризи призводили до кардинального зменшення постачання нафти на світовий ринок, передусім до США. Багаторічний досвід нафтових криз засвідчив, що для обох сторін - і споживачів, і постачальників - економічно вигідніший поганий мир (або тиха конфронтація), ніж нафтові війни з ціновими стрибками, зниженням постачання нафти й оголошенням ембарго. Також стало зрозуміло, що головною рушійною силою зростання цін на нафту є не її дефіцит, а порушення (дійсне чи очікуване) роботи глобального ринку нафти.

У вересні 1960 р. в Іраку було створено Організацію країн-експортерів нафти з метою координування нафтової політики виробників нафти. Країнами-засновниками ОПЕК стали Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія та Венесуела. Згодом до них приєдналися Катар, Індонезія, Лівія, Арабські Емірати, Алжир і Нігерія. На ОПЕК припадає до 77 % світових розвіданих запасів нафти й майже 40 % її світового видобутку.

Після створення ОПЕК і до 1973 р. ціна нафти коливалася навколо 10 дол. за барель (у цінах 2001 p., або близько 3 дол. у цінах 1973 p.), що в принципі покривало витрати, забезпечувало достатній рівень прибутків і влаштовувало споживачів. У міру нарощування потужності й упевненості ОПЕК почала активно регулювати світовий ринок нафти.

Найтяжчу нафтову кризу (і нафтове ембарго) в 1973 р. викликало зменшення видобутку нафти на 685 тис. т на добу арабськими країна-ми-членами ОПЕК. Збільшення видобутку країнами-нечленами ОПЕК на 137 тис. т нафти не врятувало світову економіку від підвищення нафтових цін на 400 % протягом 6 місяців, хоча сумарні втрати становили тільки 7 % світового нафтовидобутку (або близько 550 тис. т на добу).

З 1 січня 1987 р. ОПЕК офіційно запровадила поняття "кошик ОПЕК", яке є середнім арифметичним показником сталих цін для шести сортів нафти картелю й одного - Мексики. В умовах 1999 р. з метою ефективного контролю над світовими нафтовими цінами ОПЕК визначила ціновий коридор для свого "кошика" - 22-28 дол. за барель [9].

Керівництво західних країн, і передусім США, не задовольняє цінова політика ОПЕК на нафтовому ринку, яка часто різко негативно впливає на стан світової економіки. Значущість нафтового чинника для світової економіки можна оцінити на таких прикладах: збільшення середньорічної ціни 1 бар. нафти на 10 дол. призводить до зниження ВВП США на 0,5 % або до підвищення ВВП Росії на 10 %.

Найбільш виразною ознакою майбутньої епохи є стрімке наростання процесів світової глобалізації. Глобалізація - це якісно нове явище на нинішньому етапі розвитку людства. Воно пов'язане, з одного боку, з колосальним накопиченням капіталу окремими компаніями та країнами, яке супроводжується переростанням цього капіталу в транснаціональний і його домінуванням над економіками багатьох країн та їх політичними можливостями. З іншого боку, створення світовою матеріальною культурою деяких нових технологій, продуктів споживання та послуг стає глобально викликаним. До них можна віднести інтернет-технології та послуги, космічні технології, мобільний зв'язок тощо.

Глобалізація - об'єктивне явище, незалежне від волі окремої людини. Процеси глобалізації наростають і розповсюджуються все з більшою швидкістю. В світовому масштабі глобалізація означає більше, ніж потоки грошей, технологій, товарів та послуг. Це - зростаюча взаємозалежність населення Землі, це процес, який об'єднує не тільки економіку, але й культуру, інформаційну сферу, технології та управління. В такому розумінні глобалізація призводить до нового цікавого явища, яке можна визначити як віртуальне звуження світової цивілізації. Тобто люди, які знаходяться в різних кутках планети, за рахунок комп'ютерних сіток, способів зв'язку, швидкісного транспорту не відчувають територіального розмежування, а споживаючи одні й ті ж продукти і товари, користуючись одними й тими ж технологіями та послугами, набувають схожі звички і елементи культури.

Розрізняють інтернаціоналізацію і глобалізацію. Інтернаціоналізація - розширення контактів між країнами. В діловій сфері - потоки товарів і капіталу із однієї країни в іншу. Глобалізація передбачає такий погляд на світ, немовби він взагалі без країн і кордонів. Товари, капітал і люди повинні вільно рухатися. Для сучасних компаній кордони між країнами не мають колишнього значення, а людей все менше і менше хвилює їх громадянство. Глобалізація як тенденція виникла із сучасних потреб світу. Інтернаціоналізація переважала над глобалізацією до 1980-х років.

Глобалізацію визначають, як взаємозалежність транспортування, збуту, комунікацій та економічних мереж різних країн. Дійсно, глобальні ринки передбачають корпорації нового типу. Деякі спеціалісти вважають, що глобальна компанія замінила багатонаціональну як найбільш ефективний конкурент в міжнародному масштабі. Багатонаціональна компанія веде справи в різних країнах, пристосовуючи продукти і методи до місцевих умов з урахуванням специфіки ринків.

На відміну від неї глобальна компанія уникає відносно високих витрат багатонаціональної компанії, пропонуючи єдині стандартизовані товари для однорідного світового ринку. Еволюція бізнесу від переважної орієнтації на вітчизняний ринок до глобально орієнтованої діяльності потребує нового мислення та управлінських навичок.

В науці та освіті відбувається глобалізація дослідної та навчальної діяльності за рахунок формування нових дослідних сіток та систем дистанційного навчання, що діють у світі незалежно від географічних або політичних кордонів. Країна або регіон, які "поглинаються" глобалізацією, повинні мати відповідні структуру і сучасні методи комунікації. Користувачі сітки повинні мати відповідну освіту.

В умовах розгортання інформаційної революції, поглиблення інтернаціоналізації процес всепланетарного співробітництва в економіці значно прискорився. Нині світове господарство перетворилося на надто складний вразливий організм, у якому дуже важко підтримувати баланс сил та інтересів.

Глобалізація набуває різного значення залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, чи світове виробництво в цілому, а саме:

- для окремої компанії глобалізація визначається тим, наскільки компанія розширила географію надходження доходів, розподілила активи в різних країнах і наскільки вона залучена до експорту капіталу;

- для галузі головним показником є співвідношення обсягів зустрічної торгівлі з обсягами світового виробництва;

- для країни - ступенем взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою в цілому (співвідношення зовнішньоторгового обороту і ВВП, прямих іноземних інвестицій в країну і з країни);

- глобалізація на світовому рівні - економічним взаємозв'язком між країнами, який зростає і відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу, ноу-хау.

Геоекономічна влада диктує світові свої правила, вона підпорядкувала собі геополітику і геостратегію. В рамках постіндустріалізму сформувалася технологічна, торгова і фінансова єдність світу.

Через регіоналізацію в глобалізацію втягуються поступово всі національні економіки.

 


Информация о работе «Економіка України в умовах глобалізації»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 77833
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
18716
0
3

... Вимога міжнародних організацій і регіональних інтеграційних угруповань щодо лібералізації зовнішньоторговельних зв’язків має бути збалансована з потребами українських виробників експортної продукції та продукції, що конкурує з імпортом. Суб'єктами процесу глобалізації на сьогодні є ТНК і глобальна еліта, яка їх очолює, всі інші об'єкти глобалізації, з тією різницею, що держави «золотого мільярда ...

Скачать
19650
0
1

... цілому на неоліберальній доктрині, яка почала панувати у міжнародних економічних відносинах з кінця 1970-х - початку 1980-х років. Приоритетні напрямки розвитку економіки України в умовах глобалізації. 3. Транснаціоналізація   Серед процесів, які відбуваються у світовій економіці, спостерігаємо наростання економічної транснаціоналізації виробництва, ...

Скачать
216154
10
0

... з метою зміцнення своєї ролі у світовій економіці. При існуючій розбіжності думок стосовно включення України у МПП та світогосподарські зв’язки є зрозумілим і безсумнівним те, що без оз­доровлення економіки через структурну перебудову і без створення дійо­вих законодавчих, організаційних, матеріальних і технічних підвалин гідне входження України у світове господарство неможливе. У «Плані для Є ...

Скачать
80508
1
0

... . Спекулятивна гра на підвищенні та зниженні курсу тієї чи іншої валюти вражають національні еконо­міки багатьох країн, про що свідчить фінансова, криза 1997-1998 рр. Автор концепції вважає, що саме економічна глобалізація де­монструє найвищі темпи свого розвитку у порівнянні з іншими сферами міжнародних відносин.[ 8 ст. 17-19] Таким чином, згідно із зазначеною концепцією, глобалізація — це болі ...

0 комментариев


Наверх