2.3 Навколосвітня подорож Магеллана

Велике значення в історії географічних відкриттів мала подорож Фернанда Магеллана (1480 – 1521). Магеллан, подібно Колумбу, направляється до суперниці Португалії – в Іспанію. Іспанський король, вісімнадцятирічний Карл I, згодний прийняти його. Іспанія має потребу в золоті. Іспанія дала йому старі судна, непоказні на вид. Потрібний був ремонт, тільки й усього. І після того як кораблі упорядкували, у гавані Севільї вишикувалися п'ять білосніжних красенів. [10; 183]

«Проект Магеллана базувався а двох пунктах. По-перше, він вважав, що в південній частині Південноамериканського материка повинен бути прохід з Атлантичного океана в Південне море. По-друге, він думав, що Молуккські острови знаходяться ближче до Південної Америки, ніж вважалось раніше. [30; 57]

20 вересня 1519 р. п'ять суден Магеллана з екіпажем двісті шістдесят п’ять чоловік вийшли з аванпорту. Перехід від Магеланового проливу до Марианських островів був здійснений за три місяці і двадцять днів; весь цей час екіпажі кораблів відчували муки голоду. «Вони їли сухарі, проте то були вже не сухарі, а сухарна пиль, змішана з чев’яками, що зжерли сухарі. Від неї сильно тхнуло крисиною сечею» [26; 62]. 6 березня 1521 р. Магеллен і його супутники віддали якір на острові Гуам.

Від острова Гуам Магеллан відправився 8 березня 1521 р. на захід і 16 березня досяг Філіппінських островів (він назвав їх островами Сан-Лорасо). «Хоча Фернан де Магеллан зберіг голову на плечах, вдумливому спостерігачеві може здатися, що він її вже давно втратив» [16; 137].

«Силапулапу, правитель прилеглого острівця Мактан, усе ще противиться наверненню до християнства й не кориться Карлосу-Хумабону, хоча одне з його селищ спалений ущент. 27 квітня 1521 року після опівночі відданий наказ зайняти місця в трьох самих більших човнах флотилії. Шістдесят збройних чоловіків у панцирах і шоломах сіли в човни. Магеллан посилає сіамського купця до Силапулапу. [16; 138] Що трапилося потім, не може ніхто розповісти краще свідка, Антоніо Пігафетти: «Магеллан одним з перших був поранений стрілою вище коліна. Коли вони його оточили, він ще встиг обернутися, щоб подивитися, чи всі досягли човнів». [26; 70]

На трьох човнах залишилося всього 115 чоловік - людей не вистачало, і судно «Консепсіон» довелося спалити. Кілька місяців кораблі блукали в пошуках «Островів пряностей». На острові Тидоре іспанці дешево купили багато гвоздики, мускатного горіха й т.д. і розділилися: «Вікторія» з капітаном Хуаном Эль-Кано рушила на захід навколо Африки, а «Тринідад», що потребував ремонту, залишився. Капітан Эль-Кано, боячись зустрічі з португальцями, тримався значно південніше звичайних шляхів. Він першим пройшов по центральній частині Індійського океану і відкрив острів Амстердам.

6 вересня 1522 р. «Вікторія» завершила навколосвітню подорож і повернулася додому, трохи пізніше повернувся «Тринідад». Але на ньому привезли стільки пряносщів, що їх продаж компенсував втрату інших кораблів». [9; 204]

Подорож Магеллана відбувалась у 1519 – 1522 pp. і була першою в історії подорожжю навколо земної кулі. Подорож Магеллана являла собою цілу серію відкриттів:

Магелланова протока і Вогняна Земля в Південній Америці, численні острови у Великому океані, зокрема Філіппінські острови, Зондський архіпелаг і т. ін. Водночас ця подорож цікава як свого роду синтез іспанських і португальських подорожей. Португалець за походженням, Магеллан плавав, проте, на іспанських кораблях. Маршрут подорожі – іспанський (у західному, точніше, південно-західному напрямку). Та метою Магеллана (як і всіх португальських мандрівників) було досягти Індійського океану та його островів, що славилися прянощами. Із 265 чоловік, які вирушили в дорогу, назад повернулось лише 18. [19;49]. Подорожжю Магеллана дослідним шляхом було доведено кулястість Землі.

У 70-х рр. ХVI ст. у Тихий океан вперше проникли англійці, які до того часу підірвали морську міць Іспанії у Атлантиці. 13 грудня з Плімута вийшла до американських берегів флотилія пірата Френсіса Дрейка. 20 серпня 1578 р. вступив в Магелланову протоку і вийшов у Тихий океан. У 1580 р. корабель пересікла Тихий океан, вийшов до Філіппін і Молукк і, обійшов мис Доброї Надії, і в вересні 1580 р. повернувся в Англію. [29; 85]

До середини XVI ст. було відкрито шляхи до берегів Індії через Тихий океан. До 1488 р. португальські мореплавці обстежили все західне й південне узбережжя Африки (Б. Діас й ін.). В 1492-1494 рр. X. Колумб відкрив Багамські, Великі й Малі Антильські острови (1492 рік – рік відкриття Америки). Тепер уже й португальським кораблям треба плисти в Індію, за всяку ціну і якомога швидше! Підготовка прискорилася, були прикладені величезні зусилля. [35; 156] У 1497-1499 рр. Васко да Гама відкрив (за допомогою арабських керманичів) безперервний морський шлях із Західної Європи навколо Південної Африки в Індію; в 1513-1525 рр. іспанці перетнули Панамський перешийок і досягли Тихого океану (В. Нуньес де Бальбоа), відкрили затоку Юкатан, і все узбережжя Мексиканської затоки, завоювали Мексику й Центральну Америку (Е. Кортес й ін.), обстежили весь атлантичний берег Південної Америки.

Завоювання Флориди, Мексики було ускладнене войовничим і непідкорним духом корінного населення: майя, інків у Південній Амереці і індійців – у Північній. «Боротьба індіанців проти європейських колонізаторів тривала до кінця XIX сторіччя і дала яскравий приклад волелюбності, самовідданості та відваги». [12;11]

В 1519-1522 рр. Ф. Магеллан і його побратими зробили перше кругосвітне плавання (навколо південного краю Америки - через протоку).

Подорож Магеллана вважається однією з найбільших подій XVI ст.: експедиції, що відправилися на захід, повернулися назад зі сходу й довели таким чином, що Земля має форму кулі; уперше європейці перетнули найбільший з океанів- Тихий,відкривши прохід з Атлантики. Крім того, експедиція з'ясувала, що значно більшу частину поверхні землі займає не суша, як думали Колумб і його сучасники, а океани. Ім'ям Магеллана названі два зоряних скупчення (Більші й Малі Магелланові хмари) і протока. Всі подорожі Магеллана описав історіограф й учасник експедиції Антоніо Пігафетта.

Народи, виховані у віротерпимості, звикли до того, що кораблі, що припливали з багатьох країн, не представляють небезпеки. «Першим сигналом, на який варто було б звернути увагунаселенню, стало поводження португальців. Ледь увійшовши в зону цивілізації, прибульці почали захоплювати купецькі човни, вважаючи їхнім військовим здобутком, катували їхніх хазяїв, щоб одержати відомості, потрібні для подальшого плавання. І так просувалися на північ уздовж узбережжя, поки не ввійшли в сомалійський порт Малінді»[12; 15]. У зручних місцях португальці висаджувалися на берег і ставили особливі знаки («падрани»), що позначали, що дана земля відтепер володіння Португалії. Було покладено початок епохи колонізму.


Розділ 3. Географічні відкриття другої половини XVI - першої половини XVII ст.

Географічні відкриття відбувалися і у XVI та XVII ст. Ореляна де Франциско (бл. 1511 - 1546) – іспанський конкістадор, перший європеєць, що перетнув Південну Америку в самій широкій частині материка, дослідив середній і нижній плин ріки Амазонка (1541-1542). [24; 136] У пошуках нової «золотої країни» у грудні 1541 р. він перейшов у східній частині Кордильєр й відкрив повноводну ріку Напо - один із припливів верхньої Амазонки. 12 лютого 1542 р. бригантина Ореляни пройшла місце, де з'єднуються три ріки, і сама більша з них була «широка, як море». Мандрівники ще не знали про те, що вийшли на Амазонку - найбагатоводнішу річку світу. [24;137]

В другій половині XVI ст. іспанці здійснили ряд тихоокеанських експедицій, які мали на меті розшукати невідомий південний материк («Невідома Південна земля»). В результаті цих експедицій було відкрито Соломонові острови (1567 p.), 21 липня 1595 p. був відкритий скелястий острів, названий Магдаленою, це був острів Фату-Хіва в Максизській групі, що становили частину Південної Полінезії. 5 серпня 1595 р. флотилія покинула Маркізські острови. За два тиждні іспанці розашували на островах три хреста і вбили двісті чоловік. [29; 89]

Наступні великі подорожі в південній частині Тихого океану були здійснені голландцями. [18; 73] У 1616 р. голландець Шаутен де Горн відкрив найпівденнішу частину Америки – мис, який дістав його ім'я.

Західний берег значиться вже на одній карті 1542 р. за назвою Великої Яви, як частина великої Австралійської землі, що, на думку тодішніх учених, оточувала весь південний полюс земної кулі. В.Янцу в 1606 р., очевидно в перший раз підійшло до берега австралійського материка. Незабаром після того іспанець Торрес досяг цього берега зі східної сторони. Західний берег був відкритий в 1616 р. капітаном Дірком Гартогом, а в 1619 р. купці Едель і Гутман пристали до нього. В 1627 р. Петер Нюітс відкрив частину західного берега, що лежить до сходу від мису Лейвина, і дав їй назва Нюітсленда.

Протягом 1642 – 1644 рр.співвітчизник Горна Абель Тасман обстежив Австралійське узбережжя і довів, що Австралія – це новий континент. [ 11; 27] Ім'я дослідника збереглося за о. Тасманією. Протягом XVI – XVII ст. Великі географічні відкриття було зроблено і в Північній півкулі. Генрі Гудзон (1550 - 1610) проникає углиб Північної Америки, досліджує невідому річку та затоку, пізніше названі його іменем. Вільям Баренц (1550 - 1597) у 1590 – 1597 рр.обстежив море, яке пізніше назвали його ім’ям – Баренцеве море. У 1594 – 1597 рр. Він вже організував три експедиції до Нової Землі, під час останньої з яких загинув разом зі своїми супутниками.

Величезне значення мали російські географічні відкриття, що стосувалися дослідження Північного Льодовитого океану та північної частини Тихого океану. В 30-40-х рр. XVII ст. експедиції І.Москвітіна, В. Пояркова, Є. Хабарова обстежили Нижній Амур і склали вперше карту цієї ріки, острови Охотського моря та інші райони Далекого Сходу. Найбільшим географічним відкриттям на Далекому Сході було відкриття у 1648 р. сибірським козаком Семеном Дежнєвим крайнього далекосхідного мису (названого його ім'ям) і Берингової протоки, яка відділяє азіатський материк від Америки.

Таким чином оскільки відкриті Колумбом землі виявилися не частиною Азії, а новим материком, перешкодою на шляху до Індії й Моллукским островам постало питання про пошуки обхідного маршруту. В 1529 р. Іспанія й Португалія уклали Сарагоський договір про новий розподіл світу: Азія (за вийнятком Філіппінських островів) була визнана сферою інтересів Португалії, а басейн Тихого океану (Океанія) - Іспанії. Освоєння іспанцями Океанії почалося в другій половині ст.: були відкриті Соломонові острови (А. Менданья де Нейра; 1567-1569 рр.), Маркізські острови й о. Санта-Крус (А. Менданья де Нейра; 1595 р.

На початку XVII ст. підтвердилася популярна в Європі гіпотеза про існування великого південного материка (Австралія).

Можливо, ще в XVI ст. північне узбережжя Австралії відвідували португальці, однак честь її відкриття приписується голландцеві В.Янцу, що в 1606 р.виявив західне узбережжя півостріва Кейп-Йорк; у тому ж році іспанець Л.В. Торрес відкрив протоку між Австралією й о.Нова Гвінея (протока Торреса). В 1610-1630-х рр. голландські експедиції трохи обстежили північні береги континенту. Під час своєї першої подорожі (1642-1643 рр.) голландець Я.А.Тасман обігнув Австралію з півдня, довівши, що вона являє собою єдиний масив суши, і відкрив о.Тасманія, о.Нова Зеландія, острови Тонга й Фіджі; під час своєї другої подорожі (1644р.) він досліджував узбережжя затоки Карпентарія.

Європейські експедиції, головним чином в лиці голандських мандрівників, дослідили басейн Тихого океану і довели, що в ньому існують острови, які є не лише залюдненими, а й багаті рослинністю, тваринництвом. Великі дослідники відкрили острівний світ Океанії. Нові землі у цій частині земної кулі внаслідок відкриття також потерпали від європейської експансії.


Розділ 4. Значення великих географічних відкриттів в історії людства

Епоха Великих географічних відкриттів має вийняткове значення для європейської історії. Багато істориків називають її «часом великого прориву», і цьому є всі підстави. Саме в цей період були закладені основи капіталістичного способу виробництва, значно зріс рівень продуктивних сил, змінилися форми організації виробництва, прискорилися темпи економічного розвитку. Цей період вивликав переломні зміни у відносинах Європи з іншими цивілізаціями.

Протягом історії людського суспільства рівень і темпи соціально-економічного розвитку окремих народів і країн були нерівномірними, тому на етапі розкладання феодалізму в середині XV- XVII ст. зароджувалися й затверджувалися капіталістичні відносини. Їхнє становлення в різних країнах відбувалося також нерівномірно й відрізнялося більшою своєрідністю. Раніше всього наприкінці XIV в. елементи нового капіталістичного ладу заклалися у великих італійських містах, таких, як Флоренція й Генуя. В XV-XVI вв. вони одержали розвиток у Нідерландах й Англії. У цей час в інших європейських країнах ще панував феодалізм, хоча капіталістичний уклад уже поширився у Франції, Німеччині, Іспанії, Португалії.

Центрами розвитку буржуазних відносин були міста, де складався прошарок людей, що складали купці, лихварі і цехові майстри. Між містом і селом розвивалися товарно-грошові відносини, які підривали натуральні основи феодального виробництва. У результаті поглиблення суспільного й територіального поділу праці відбувалися зрушення в розміщенні продуктивних сил, їхній структурі, що вело до посилення обміну. Виникла нова форма організації виробництва - мануфактура. Для створення мануфактур необхідні були дві умови: вільні капітали й наявність вільних робочих рук. Ці дві умови створювалися в процесі первісного нагромадження капіталу, джерелами якого в епоху генезису капіталізму були доходи від зовнішньої торгівлі, грабежу колоній, виникнення системи державного боргу, податкового гніту й розвитку відкупної системи, політика протекціонізму, торгівельні війни між європейськими країнами й ін.

Першими створили колоніальні імперії Португалія й Іспанія, поділивши світ по меридіану, що проходить через Анлантичний океан.

Португалія, що була невеликою державою з населенням не більше одного мільйона чоловік і не мала військ, необхідних для підпорядкування більших територій, організувала свою систему їх гноблення за методом «крапкової» колонізації. Зі створених там факторій португальці відправляли награбоване в Європу. Монопольним постачальником колоніальних товарів для Західної Європи став Лісабон. Однак сама Португалія в 1580 р. була завойована іспанським королем Пилипом II (1527-1598). Тому вона втратила колонії. Через 60 років Португалія звільнилася від іспанського панування, але повернути азіатські володіння їй не вдалося.

Іспанія як єдина держава утворилася в 1479 р., коли на основі династичної унії об'єдналися королівства Кастилія й Арагон. В XVI ст. Іспанія затвердилася як абсолютистська держава, вона досягла значного економічного підйому й політичного піднесення. До середини XVI ст. на території Центральної й Південної Америки заклалася величезна іспанська колоніальна імперія. Іспанські конкістадори за допомогою вогнепальної зброї й обману легко захопили найбільш багаті й найбільш населені частини Нового Світа - держави ацтеків у Мексиці й інків у Перу. Відкриття Америки спричинило закладання підвалин експлуатації корінного населення, що супроводжувалося жорстокими і кривавими діями з боку європейців. Корінне населення чинило сильний опір, але протистояння було нерівне. «24 березня 1494 року 200 іспанських піхотинців і 20 кіннииків, взявши з собою собак людожерів, спеціально видресованих для витравлювання людей, вступили у Вега Реаль і дали бій індійському ополченню.Озброєні тростниковими дротиками, індійці були розбиті. В боях індійці понесли невеликі втрати, але багато тисяч мирних жителів обох статей загинуло від куль карателів або були роздерті собаками» [27; 504].

Спочатку основним методом експлуатації колоній був неприкритий грабіж. Головним же джерелом доходів від колоній стала потім торгівля, що була нееквівалентної й приносила надзвичайний прибуток 300-400%, 800%.

У колоніальному грабежі брали участь й інші європейські країни. Крім Португалії й Іспанії, заокеанські колонії мали Голландія, Англія, Франція, Німеччина, Швеція й ін. Колонізатори, і насамперед Іспанія, стали використовувати в створюваних маєтках примусову працю місцевого населення - идійців. Це вело до масового вимирання тубільців. В умовах дефіциту робочої сили на знову відкритому континенті колонізатори знайшли вихід з положення за рахунок привозу негрів з Африки, які використовувалися у якості рабів і стали в іспанських колоніях основною продуктивною силою. Работоргівля забезпечувала вийнятково високий прибуток і стала одним із джерел первісного нагромадження капіталу. Майже три століття існував і діяв «диявольський трикутник», маршрутами якого здійснювалась работоргівля.

Добували «чорне золото» у різний спосіб. Нападали на негритянські селища, захоплювали дужих чоловіків та жінок, знищуючи всіх інших; провокували міжплемінні війни, купуючи полонених; влаштовували «полювання» спустошуючи величезні райони континенту. Під час транспортування гинуло до 70% рабів, і все одно прибуток становив до 1000% на вкладений капітал. На справжню братську могилу для мільйонів африканців перетворився Атлантичний океан. [27; 78] Великий прибуток давало й піратство.

Парадоксально, але гігантські багатства, що принесли Іспанії географічні відкриття справили руйнівну дію на її подальший господарський розвиток. Золото призвело до занепаду економіки, зубожіння населення. Левова частина золота потрапила до рук феодалів і ще більше зміцнила і законсервувала їх політичну владу. [16; 209] Найбільше в світі пограбування не перетворило Іспанію на квітучу державу. Навпаки, вже через півтора сторіччя вона стала однією з найбідніших у Європі. Така ж доля спіткала і Португалію.[21;90] Ні Іспанія, ні Португалія не знайшли належного господарського механізму для збільшення награбованих багатств: у результаті непродуктивного їхнього використання феодальною знаттю ці колоніальні держави піднімалися недовго.

Економічна політика іспанських королів не виходила за рамки феодального способу виробництва. Із середини XVI в. почався економічний занепад Іспанії. У війнах з Англією XVI-XVII вв. Іспанія втратила морську перевагу. Водночас із занепадом Португалії та Іспанії набирали могутності Англія, Франція та Нідерланди, які також пов`язували свої інтереси з колоніалізмом. Вже наприкінці XVI ст. Піренейські держави зазнали відчутних поразок від англійців та голландців. Так, Нідерланди захопили португальські колонії на Далекому Сході та в Південно-Східній Азії і на середину XVII ст. володіли трьома чвертями світового торгівельного флоту. В 1588 р. англійський флот завдав поразки іспанській «непереможній армаді», остаточно підірвавши морську могутність Іспанії. Як не парадоксально, але спроби позбавити Іспанію її колоніальних територій виявилися марними, насамперед з причини постійної боротьби між Парижем і Лондоном за світове панування. [14; 257].

Географічні відкриття мали величезний вплив на економічне життя Європи. Насамперед, вони зробили революцію в європейській торгівлі. Розвиток торгівельних зв'язків поглибив процес формування національних ринків, загальноєвропейського й світового.

В XVI-XVII ст. Європа стала батьківщиною перших ранньобуржуазних революцій. У період Реформації XVI ст. зіштовхнулися не тільки в смертельній битві релігійні погляди, але й зародилася система цивільних прав і свобод, вироблялися основні поняття в цій шкалі цінностей – свобода совісті.

Формування в цей час капіталістичних відносин у Голландії, Англії й інших європейських країнах призвело до перетворення європейської історії у всесвітню. Втягування різних країн і континентів у світовий ринок сприяло руйнуванню феодальних форм виробництва, висунуло перед феодальними державами нові завдання й проблеми, що призвело до зміни форм державного устрою - у цей період починалася епоха абсолютних монархій. [7; 91]

Величезну роль у процесі переміщення торгівельних шляхів зіграли великі географічні відкриття. Насамперед просунувся розвиток світових продуктивних сил; відома на той час територія збільшилася за XVI ст. у шість разів, на ній усе менше залишалося «білих плям». Торгівельні шляхи з Північного, Балтійського й Середземного морів перемістилися в Атлантичний, Індійський і Тихий океани. Завдяки цьому торгівельні шляхи зв'язали між собою континенти. Мореплавання дозволило встановити стабільні економічні зв'язки між окремими частинами світу й обумовило формування світової торгівлі.

До економічних наслідків Великих географічних відкриттів відноситься «Революція цін» - процес значного підвищення товарних цін внаслідок падіння вартості благородних металів, що виконують функцію загального еквівалента (грошей) Також до наслідків, що вплинули на подалбший розвиток економікиі вплинуло зародження буржуазії. «По-різному відбилася на розвитку країн і матеріальному становищі окремих верств населення «революція цін», що сприяла збагаченню буржуазії, що зароджується, і зубожінню пролетаріату. Реальні доходи населення впали внаслідок росту цін і відставання від росту зарплати. «Революція цін» створила сприятливі умови для спекулятивних угод. Але феодали, що одержували в цей період фіксовану ренту грішми, програли. Таким чином, і «революція цін» вела до прискорення формування капіталістичного господарства й розкладанню феодалізму.

Справили враження і вплинули на розвиток науки дослідження нових відкритих земель внаслідок епохи. «Великий прорив» Європи був обумовлений також небаченим злетом наукової думки, що відкинула багато традиційних ыдей і зруйнувала звичну картину свыту. Величезний ривок відбувся в техніці й природничих науках, що визначалося потребами практики - Великі географічні відкриття, розвиток військового справи, підприємництва й торгівлі – все це вимагало застосування нових машин. Для ефективного використання природних ресурсів - впровадження нових хімічних процесів, для розвитку військового справи були необхідні знання точних законів механіки, для цілей навігації - точні прилади.

Саме в цей період шляхом дослідів було доведено, що Земля має форму кулі. Почалося вивчення явищ магнетизму, законів приломлення світла. В XVI-XVII ст. з'явилися гідрометр, ртутний барометр, телескоп, мікроскоп. Вони розширили сферу пізнавальної реальності: стало можливим вивчення явищ, які раніше були невидимі неозброєному оку. З'явилися машини, що заміняли ручну працю, був винайдений друкований верстат. Якісний стрибок у науці, що відбулася в XVI-XVII ст., називають першою науковою революцією. Успіхи науки підтверджували безмежні можливості людини й націлювали її на не пасивне споглядання, а на перетворювальну діяльність. До цього призивав і Ф. Бэкон (1561-1626), що доводив, що світ, природу треба вивчати, довіряючи тільки науковому експерименту, досвіду. Він уважав, що наука надасть людині владу над світом, змінить життя й навіть суспільні відносини. Тому Ф. Бэкона правомірно вважають родоначальником освіти, що визначили суспільний розвиток Європи в XVIII ст. [7; 93].

Зліт науки, потреби практики обумовили істотні зміни й удосконалюваннї засобів виробництва, а отже, у розвитку промисловості. Закони економічного розвитку вели до необхідності переходу від дрібного виробництва до великого, до широкого поширення мануфактур. І як вже зазначалось, величезну роль у цьому процесі зіграли Великі географічні відкриття, що мали дуже важливі економічні й соціально-економічні наслідки, причому неоднакові для різних країн.

Перше десятиріччя ХVІ ст. ввійшло в історії іспанської колоніальної системи як період подальшого формування її головних інститутів – рабства й експлуатації праці закріпачених індійців. [27; 513] Проте недивлячись на бездонну можливість Іспанії збагачуватись, та зазнала з часом господарський занепад був вражаючим, жалюгідний вигляд справляла мануфактура, знецінилися гроші. Скарби настигли Європу зненацька. Першою реакцією в Іспанії, наприклад, була поява зневажливого ставлення до землі і до праці взагалі. Вважалося, що справжнє багатство становлять дорогоцінні метали як такі.

Значно зросла по всій Європі вартість життя, відчутно змінилась система цін, справжній бум переживала фінансова, банківська справа, розвивалися ринок, торгівля, спекуляція. Швидко зростали міста. Колишніх багатіїв перевершили нові, насамперед торговці і банкіри. Буржуазія ставала привілейованим класом суспільства, фінансувала монархів, які витрачали золото, головним чином, на утримання війська. Одна за одною в Європі відбувалися буржуазні революції. [23; 45].

Передислокація торгівельних зв'язків визначила швидкі темпи економічного розвитку європейських країн, розташованих на узбережжі Атлантичного океану, і сповільнила розвиток Німеччини, Скандинавських країн, Південної Німеччини й особливо Італії, що залишилися феодальними.

Країни Азії, Африки, Америки і Океанії стають ласим шматком для колоніальної політики європейських держав, що шукали нові ринки збуту, джерела сировини і землі для колонізації. Вони також привнесли з собою такі ганебні явища як работоргівля, розбій, грабіж і піратство. Так починаэться зародження колоніальної системи, капіталізму.

Великі географічні відкриття полягали у відкритті Америки, досліджень Тихого і Атлантичного океанів, в знаходженні морського шляху до Індії навколо Африки, а також у відкриттях іспанських, французьких і інших мандрівників. Величезні відкриті території, що значно перевищували відомі доти землі, змінили ставлення до між феодальних війн за сусідні володіння. Європейські монархи досить швидко зрозуміли, що означає для зростання їхньої могутності нові континенти. Будувалися кораблі і споряджалися флотилії для підкорення заокеанських територій, стимулювалося піратство. У світових справах значно зросла вага атлантичних держав - Португалії, Іспанії, Англії та Франції.


Висновки

Великі географічні відкриття малі епохальне значення для людства. По важливості їх можна порівняти з такими подіями, як: утворення перших держав, падіння рабовласництва, хрестові походи. Всезагальним засобом обміну стали гроші, потреба в яких різко збільшилася, тому у Європі сильно зріс попит на золото, що ще більш посилило прагнення до «Індій». Проте в цей самій час для західноєвропейців в результаті турецьких завоювань Аравії і Малої Азії ставало все складніше користуватися старими, східними і морськимим шляхами, що ведуть до Південної і Східної Азії. Почались пошуки нових шляхів – навколо Африки, і західних – через Атлантичний океан. Пошуками південних морських шляхів до «Індій» займалась лише Португалія. Для більшості атлантичних країн до кінця XV століття залишався відкритим морський шлях для країн Сходу – шлях на захід, через невідомий океан. Думка про такі шляхи з’явилась у Європі епохи Відродження завдяки поширенню античного вчення про шароподібність Землі.

В історії початок цієї епохи датується 1492 р., відкриттям Америки Христофором Колумбом. Крім дикунів, європейці зустрілися в Америці з народами, що вже стояли на значному щаблі цивілізації й державного побуту. Це були Мексика й Перу. Перша з них представляла із себе державу, що простиралася між двома океанами, із численним народонаселенням, добре обробленим ґрунтом і досить розвинутою технікою. В 1519 р. іспанець Кортес почав з декількома сотнями хоробрих завоювання Мексики, котрою й опанував у дуже короткий час, завдяки вогнепальній зброї й союзу із племенами, підвладними ацтекам (1521р.). Згодом той же Кортес відкрив Каліфорнію. Інша така ж держава була Перу. Із ще меншими силами, чим сили Кортеса, ця держава була завойована іспанцем Пісарро (1535 р.). Одночасно його суперник Альмагро на півдні від Перу опанував областю, відомою під назвою Чилі, і всі ці нові завоювання ввійшли до складу володінь Іспанії. Мексиканці й перуанці були розподілені між європейськими колоністами в якості кріпаків, зобов'язаних працювати на переможців. Почалося швидке звеличення Іспанії, яка перетворилася на початку XVIст.

в наймогутнішу державу Європи. Вона володіла недосяжними землями за океаном та значною частиною Європи. Великі географічні відкриття тяжким тягарем лягли на плечі селянства, вимушеного платити за спорядження експедицій, а також тому, що розорялися в результаті стрибка цін, спричиненим «революцією цін»,що стало новим чинником первинного накопичення капіталу. Вона посилила економічну роль буржуазії і їх елементів з дворянства і кріпацтва, які в тій або іншій мірі виявилися пов'язані з новими способами виробництва.

Зовсім так само португальці, відкривши морський шлях в Індію, зустрілися в цій країні з народами, що стояли вже на значному щаблі культури. Тубільці не дуже дружелюбно прийняли прибульців, які тому зважилися опанувати потрібними ним пунктами за допомогою війни. Португальці доставляли індійські прянощі звичайно лише до Лісабона. Далі вантажі йшли в Антверпен і вже звідти розходилися по всій Європі. Антверпенська біржа здійснювала найрізноманітніші операції кредитного і оптово-торговельного характеру на дуже великі суми. Близько тисячі купецьких контор, що існували в Антверпені, належали купцям різних країн Європи, а почасти й Азії, надаючи антверпенському ринку широкого міжнародного характеру.

Вилучені з Америки та Індії цінні метали та інші коштовності надійшли в Європу саме тоді, коли в них з`явилася величезна потреба. Вони швидко розійшлися по європейським країнам ставши могутнім поштовхом для розвитку капіталізму, первісне нагромадження капіталу створювало умови для промислового перевороту, закладення підвалин колоніальної системи, виникнення світового ринку. Це мало всесвітнє історичне значення.

Работоргівля дала сильний поштовх для розвитку капіталізму. На крові і кістках мільйонів рабів, негрів та індіанців, закладалося благополуччя європейської знаті. Найбільш активною в цьому плані була Англія. Лише в 1774 році з Ліверпуля відправилось за рабами 300 суден. Залишки колоніальної системи не демонтовано до цих пір.

Сталося грандіозне переміщення торгівельних шляхів і центрів.

Передувало цьому «раптове розширення світового ринку, збільшена різноманітність циркулюючих товарів, суперництво між європейськими націями у прагненні оволодіти азіатськими продуктами і американськими скарбами, колоніальна система...».Середземне море, яке раніше відігравало головну роль в європейській торгівлі, після географічних відкриттів значною мірою втратило своє значення. Головні торговельні шляхи були перенесені на Атлантичний океан і Північне (Німецьке) море. Місце Італії, колишньої найбільш розвиненої торгової країни в Європі, зайняли інші країни -- Португалія, Нідерланди, Англія. Особливо велику роль у XVI ст. почали відігравати Нідерланди.

В той же час, використовуючи своє сприятливе географічне положення для участі в легальній торгівлі з колоніями Іспанії та Португалії, для розвитку контрабанди як ремесла, а також стимулювання корсарства та піратства Англія тим самим брала активну участь в перерозподілі колоніальних багатств.

Англійський економіст Джон Кейнс висловив оригінальну думку що золото і срібло Перу фактично сприяли створенню британської імперії. Він писав, що привезені в Англію піратом Френсісом Дрейком скарби, які були найбільшою здобиччю піратства всіх часів поклали початок зовнішнім капіталовкладенням країни. Англійська королева Єлизавета скористалася вдачею свого адмірала і повністю виплатила зовнішній борг, а значну частину капіталу - 42000 фунтів стерлінгів, вклала в компанію Леванту. Частина прибутків компанії пішла на створення відомої Вест-Індійської компанії. Це в першу чергу переворот в свідомості людей. Відкриття покінчили з легендами і міфами про форму Землі та невідомі території і їх населення. Якщо до цього Захід був відносно замкнутим регіоном, то в XV-XVII ст. відбулися помітні зміни. Подорожі Колумба та його послідовників, плавання Магеллана за кілька десятків років зробили справжній переворот в географії. Величезних успіхів досягла астрономія. Успіхи мореплавства відкрили шляхи розвитку світової торгівлі та зв`язків між віддаленими територіями.

Від, головним чином, плавання на невеличких кораблях мореплавці перейшли до океанічного, використовуючи каравели і нефи. Справжній бум у суднобудуванні та науці мореплавства стався у XVI ст., коли з`явилися принципово нові морські судна та навігаційне устаткування, багатопалубні військові кораблі та вантажні - для перевезення людей, худоби, коштовностей. Наука, література опанували оригінальну і надзвичайно важливу для пізнання світу і людини проблематику: географічні відкриття, подвиги і пригоди, невідомі тварини, нові раси, самобутні культури і своєрідні релігійні системи, інше зоряне небо. Особливо прогресували природничі науки та фізика, отримали стимул для свого розвитку соціально-історичні науки, зароджувалися антропологія та етнографія. Людство почало жити в новому часі, новій епосі. Недаремно більшість істориків вважають 1492 роком закінчення епохи феодалізму та початку нового часу.Отже, для Великих географічних відкриттів були серйозні історичні і економічні передумови: для подальшого розвитку європейські країни потребували дорогоцінних металів: золота і срібла, була необхідна для подорожей техніка: достатньо був розвинений флот. Крім того, Схід сприймався, як скарбниця. Значно поліпшилось і збагатилось харчування європейців. Найбільшого значення набула картопля завезена з Перу у 1533 році. На початку XVIII ст. цей коренеплід набув значного поширення в Європі, перетворившись на другий хліб. Не меншу популярність здобула кукурудза, яка суттєво вплинула на розвиток тваринництва.

Дізнались європейці про томати, квасолю, велику кількість фруктів. Дізналися і про тютюн.

Без сумніву європейська матеріальна і духовна культура збагатилася досягненнями народів Азії. Схід став для Європи першим постачальником екзотики, а східні мислителі стали для освічених європейців зразком мудрості і досконалості. Але реальність Америки з її самобутніми індіанськими цивілізаціями, які несподівано виринули з туману віків, просто приголомшили гуманістів Європи. Особливе значення мала полеміка про людську сутність індіанців.

Не припинилася вона і після булли папи Павла III від 1537 р., яка визнала індіанців «справжніми людьми». Багато європейських гуманістів виступило на захист індіанського населення та населення Африки та Азії. Велася боротьба за права людини та расове рівноправ`я.

Прагнення до наживи поєднувалось на Піринейському півострові з релігійним фанатизмом – результатом багатовікової боротьби християн проти мусульман, постійно підбурюваним духівництвом, яке мріяло про поширення католицької віри на всіх «язичниціких», що жили у Східній і Південній Азії. Внаслідок чого захоплені землі швидко колонізувалися і християнізувалися. Католицька церква насаджувала свої інституції, в тому числі інквізицію, особливо постраждали Африка та Америка. В Америці було знищено до 90% корінного населення. Африка перетворилася на джерело чорних рабів. Колоніальні держави відкривали на узбережжі Африки факторії, що займалася відловом людей. Цілі африканські народи зникали з лиця землі, знищені работоргівлею. Історія людства ще не знала такого масового викрадення та поневолення людей.

В результаті великих географічних відкриттів в економіці Нідерландів і Англії відбувся бурхливий капіталістичний розвиток, який послужив розвитку класу буржуазії, а також розвитку торгівлі і т.п.

Таким чином, в країнах світу Великі географічні відкриття викликали неоднозначну реакцію економічного розвитку. Франція, Іспанія і Португалія слабше користувалася результатами відкриттів, оскільки відсутність економічних стимулів призвела тільки до зростання розкоші серед правлячих класів.

Значення Великих географічних відкриттів в історії людства величезне. Вони ознаменували нову еру в географічному дослідженні Землі, дали поштовх до розвитку багатьох областей природознавства, сприяли інтенсифікації світової торгівлі. Лише після цих видатних відкриттів були стерті «білі плями» на географічній карті Землі.

Таким чином, Великі географічні відкриття послужили змінам в економіці і соціальній структурі суспільства багатьох країн світу.


Список використаних джерел

1.      Бейклесс Дж. Америка очима першовідкривачів. - М: Політіздат, - 1969. - 328с.

2.      Бекер Дж. История географических открытий. - М., 1960.

3.      Великие тайны океана: В 2 т.: Энциклопедия / Пер. с фр. Л. Деревянкиной, А.Григорьева. - М.: ЭКСМО, 2002.

4.      Большая Советская Энциклопедия: В 30 т. - М., 1971. - Т. 4. - 600 с.

5.      Варшавский Анатолий, Колумбы каменного века. – М., - Знание, - 1978.

6.      Верн Жюль. История великих путешествий. - М.,1993.

7.      Всемирная история. Учебник для вузов. / Под ред. Г.Б. Поляк, А.Н. Маркова. - М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, - 1997. – 496 с.

8.      Гарсіласо де Ла Вега, Історія держави інків. - Москва: - АСТ, - 2005 - 408с.

9.      Гришин Ю.А. История мореплавания. – М., Транспорт, 1972.

10.    Гумилевская М.В. Как открывали мир: Из истории путешествий и открытий.- М., 1977. - 366 с.

11.    Кабеса де Вака. Кораблекрушения. – М., 1975. – 115 с.

12.    Корней Коломов. Таинственный пилот экспедиции Васко да Гамы // Зеркало недели. - № 17, - 2002., с. 15 – 19.

13.    Крижанівська О.О., Крижанівський О.П. Історія середніх віків. - К., 2004. - 368 с.

14.    Крип'якевич І.П. Всесвітня історія: У 3 кн. - К., 1995. - Кн. 2. - 424 с.

15.    Кунін К.І., Магеллан - Москва: - Політіздат, - 1958 - 402с.

16.    Ланге Пауль Вернер. Подобно солнцу... Жизнь Фернана Магеллана и первое кругосветное плавание. - М., 1988.

17.    Лієлайс А. Конкістадори. - Київ: - Україна, - 1996 - 367с.

18.    Лебедєв М.К. Вперше навколо землі. Подвиг Магеллана. - К., 1950.-48 с.

19.    Магидович И.П. История открытия и исследования Северной Америки в 5-ти т. - М., 1962. - 476 с.

20.    Магидович І.П. Нариси по історії географічних відкриттів. - М: Віче, - 2000. - 389с.

21.    Маркс и Энгельс. Сочинения, т. Х.

22.    Моррісон С.Е. Христофор Колумб, мореплавець - Москва: - Політіздат , - 1958 - 412с.

23.    Муромов И.А. Сто великих путешественников.– М.: Вече, - 2001. - 656 с.

24.    Мюллер В.К. Путешествия Христофора Колумба. - М., 1960.

25.    Пащук В.В. Викрадення континенту - Київ: - Україна, - 1991 - 320с.

26.    Пигафетта Антонио. Путишевствия Магеллана. – М., 1950.

27.    Путешествия Христофора Колумба. Дневники, письма, документы / Пер. с испан. Света Я.М. / Под ред. Магидовича И.П. - М., 1961. - 515 с.

28.    Ревзин Г. Колумб. - М., 1947. - 362 с.

29.    Свет. Я.М. История открытия и исследования Австралии и Океании. – М., 1966. – 400 с.

30.    Семенов В.Ф. Історія середніх віків. Пер. з рос. - К., 1975. - 528 с.

31.    Сенкевич Ю.А., Шумилов А.В. Их позвал горизонт. - М., 2002. - 234 с.

32.    Фрадкин Н.Г. С четырех сторон горизонта. - М., 1962. - 142 с.

33.    Хазанов А.М. Португалия и мусульманский мир (XV–XVI вв.) - М., 2003.

34.    Хазанов А.М. Путешествие Васко де Гамы. - М., 2000.

35.    Хрестоматія з історії середніх віків: У 3 т. / За ред. Граціанського М.П., Сказкіна С.Д. - К., 1953. - Т. 3. - 340 с.

36.    Эрдёди Януш. Борьба за моря. Эпоха Великих географических открытий. – Будапешт, - 1979. - с. 163.

37.    http://savelaleksandr.narod.ru/

38.    http://spain.com.ua/ua/islas_canarias_espana

39.    http://www.geografia.ru/Gama8.html


Информация о работе «Великі географічні відкриття XV-XVII ст. Їх значення для людства і становлення епохи колоніалізму»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 72550
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
146000
0
0

... тис. ф. ст. [41, 76]. Після подій 1649 р., що ознаменувалися падінням монархії в Англії й установленням республіканського устрою, який проіснував до 1653 pp., зовнішня політика Англії спрямовувалася на зміцнення буржуазії та держави в цілому. З цією метою парламент розробив систему протекціоністських законів, які забороняли ввозити в Англію товари іноземного виробництва. Так, Кромвель заборонив ...

Скачать
79149
0
0

... ітру пастельних кольорів. На хвилі суспільного піднесення та формування нації у Франції XVII ст. виник новий художній стиль - класицизм (від лат. classicus - зразковий). Класицизм - це художній стиль та естетичний напрям у європейській літературі та мистецтві XVII - XVIII ст., однією з рис якого було звернення до образів і форм античного мистецтва і літератури як ідеального художньо-естетичного ...

Скачать
27849
0
0

... ідеї фізіократів одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: “Роздуми про створення й розподіл багатств” (1776р.).[3;60] Висновок У рефераті було розглянуто становлення різних економічних теорій. Починаючи з найдавніших економічних розробок, закінчуючи новітніми вченнями XX ст. Кожна з теорій особлива i вiдповiдае часу коли ii ...

Скачать
513900
3
0

... до "внутрішнього життя", що розкривається як "здатність до товариськості, психологічного розуміння чужого душевного життя... здатність до інтроспекції і споглядальної настроєності" (Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен, Львів, 1995, С. 155). Антеїзм, екзистенційність та кордоцентризм - характерні риси, якими визначається специфічність, унікальність української світоглядно-фі ...

0 комментариев


Наверх