Етнічний стиль меблів. Стародавні та сучасні індійські меблі

Міністерство освіти і науки України

Кафедра образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва

ЕТНІЧНИЙ СТИЛЬ МЕБЛІВ. СТАРОДАВНІ ТА СУЧАСНІ ІНДІЙСЬКІ МЕБЛІ

Курсова робота

з дизайну меблів

студентки IV курсу групи М

науковий керівник

Черкаси - 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. Характерні особливості індійського стилю

1.1 Меблі Стародавньої Індії

1.2 Сучасний індійський стиль

РОЗДІЛ II. Відтворення індійського стилю в сучасних меблях

 2.1. Форма меблів, матеріали та зручність застосування

 2.2. Виконання проекту

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

 

Слово «меблі» дійшло до нас з французької мови і походить від латинського mobilis – рухомий. При великій різноманітності меблевих форм їх можна поділити на декілька груп: столи, меблі для сидіння, лежання і спальні місця, шафи і меблі для зберігання. А також допоміжні предмети: етажерки, тумбочки, консоли, підставки під декоративні предмети.

Історія меблів починається з глибини віків і змінювалась в залежності від смаків і забаганок, що були властивими тій чи іншій епосі або державі.

В даній курсовій роботі я пропоную ознайомитись з особливостями індійської культури та мистецтва, стародавнім та сучасним стилем індійських меблів.

Мистецтво Індії – це світ своєрідної краси і духовності, зі своїми законами і традиціями. Протягом багатьох століть ремісник – різьбяр по дереву і каменю, гончар, ткач, ювелір – був одним з головних творців культури Індії. Своєю неповторністю відрізняється культура і побут цієї країни, включаючи архітектуру і дизайн, релігійні обряди.

Індійське декоративно-прикладне мистецтво – це поєднання орнаментів і мотивів, сюжетів і образів, матеріалу і манер виконання. Якщо на заході твори мистецтва перш за все створювались для того щоб задовольнити смаки певних груп людей, які здатні їх оцінити, то в Індії це ніколи не було основною метою для створення красивих речей. Вироби народного мистецтва, меблі та предмети побуту виготовлялись виключно за традиціями і для практичного застосування. Навіть зараз Індія обережно ставиться до модернізації, ручна праця використовується тут поряд з сучасними технологіями.

Основний принцип індійського стилю – це декоративність: лінія, кілька локальних кольорів і ритмічна їх організація

Актуальність курсової роботи полягає в ознайомленні з основними особливостями стародавньої культури Індії та виділенні найхарактерніших рис індійських меблів, що можуть бути актуальними в створенні сучасних меблів.

Мета курсової роботи – вивчення стилістичних особливостей стародавніх індійських меблів: особливості форм, декору, кольору та призначення.

Завдання:

1)         Ознайомитись з особливостями стародавнього мистецтва Індії

2)         Вивчити основні принципи декоративності, кольору, поєднань матеріалів в індійських меблях

3)         Дослідити технічні, функціональні властивості індійських меблів

4)         На основі вивченого матеріалу створити власний проект дизайну меблів в індйському стилі з точки зору сучасності

Об’єкт дослідження: культура Індії.

Предмет дослідження: індійський стиль меблів.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів (теоретичної та практичної частин), висновків, переліку використаних джерел та додатків. Обсяг роботи 17 сторінок.

РОЗДІЛ I

Характерні особливості індійського стилю

 

1.1 Меблі стародавньої Індії

Культура Індії впродовж всієї історії зазнавала багато іноземних впливів. Персія, греко-римська, мусульманська культури, британське вторгнення залишили помітний слід у розвитку мистецтва цієї країни. Але попри всі ці впливи Індія зберегла художню самобутність, вбираючи скоріш формальні чужі новації.

У період мусульманського панування мистецтво Індії набуло світського характеру. (Мусульманська епоха тривала з XIII по XV століття, а завоювання розпочалось ще в VII столітті). Існуюча в ісламі заборона на зображення живих істот загальмувала розвиток образотворчого мистецтва, але водночас стимулювала нові види декору. Індійські різьбярі по каменю сягнули досконалості в арабесці – витончених і різноманітних стилізованих рослинних і геометричних орнаментах, що поєднувалися з каліграфічними релігійними написами, виконаними арабським шрифтом. Індійські майстри використовували у цей період традиційне для них різьблення по каменю, інкрустації мармуром, коштовним камінням (на відміну від типових арабських оздоблень – барвистих мозаїк чи розписних глазурованих плиток).

У XVII – XVIII ст. розпочався занепад культури Індії. Це було пов'язано із зміною правителів та з новими завойовниками. Приблизно від середини XVIII ст. до середини XIX ст. культура Індії перебувала на найнижчому рівні свого розвитку. Новий завойовник – англійці принесли із собою нову, більш агресивну культуру і технічну перевагу.

Отже, індуси, живучи по-сусідству із стародавніми персами, перейняли від них елементи грецьких форм, а згодом потрапили під вплив мусульманської за характером персидської орнаментики. Не дивлячись на таке переплетіння стильових форм протягом віків, індійське прикладне мистецтво залишилось самостійним. В окремих видах індійського мистецтва, в предметах домашньої обстановки спостерігається єдність художніх форм і орнаментики. Хоча до наших днів таких художніх виробів із деревини майже не дійшло, про рівень стародавніх індійських різьбярів можна судити через їх вплив у більш пізні епохи в Португалії та Голландії. [4,C.217]

Так як нам майже нічого не відомо про те, як виготовлялися меблі і які інструменти для цього використовувалися, деякі уявлення про це ми можемо отримати за формами меблів, які зображені в кам'яній скульптурі.

Для меблів стародавнього періоду характерні східні форми. Як свідчать зображення на рельєфах, східні жителі рідко відмовлялись від звички сидіти на землі, і навіть сидячи на стільці, вони схрещували ноги, наче сидячи на землі. Для сидіння в ту епоху застосовували круглий стілець без спинки чи табурет з ажурним каркасом і подушкою, які часто покривали гарною ковдрою. Сидінням слугувала подушка у формі приплюснутого шару. Для урочистих церемоній застосовували спеціальні трони, в яких точені ніжки були звужені до низу, а верхні рейки спинки сильно виступали вперед, їх прикрашали страхітливими головами драконів. В цей час зустрічаються і більш вигідні конструкції меблів для сидіння у вигляді лавок, які нагадують сучасний м'який диван.[6,C.47]

Улюблений матеріал індійських майстрів – це слонова кістка. Вміння обробляти цей складний матеріал вважалось божественним даром; різьбярі по кістці були в більшості придворними ремісниками або жили і працювали при храмах.

Приблизно в IV ст. до н.е. художні форми зазнали значних змін. Грецькі художні елементи переплелись з індійськими формами, в результаті чого виник новий своєрідний стиль форм, який вплинув на форму меблів. Широко було розповсюджене низьке примітивне ліжко-каркас на чотирьох ніжках з пропущеними через них опорами. Площина для лежання була плетеною. Такі ліжка виготовляли з дорогого матеріалу і пишно прикрашали. Характерну конструкцію мав індійський табурет з точеними ніжками, покритими лаком і плетеним сидінням.

Письмові документи засвідчують, що ремісники-індуси навчились виготовляти гнуті деталі з деревини ще в I тис. до н.е., тоді як в Європі цей спосіб почали застосовувати тільки на початку XIX ст. (т.зв. «віденські меблі»).

Оскільки Індія багата на різноманітні смоли, тут була високо розвинута техніка лакування і застосування його для декоративної мети. Одним із способів був спосіб лакування кольоровими швидковисихаючими лаками точених елементів меблів. Другий метод – це багатошарове нанесення лаку з відтворенням рисунка на його поверхні, подібно до сграфіто (від. італ. sgraffito – вишкрябаний, спосіб декоративного оздоблення стін, при якому малюнок вишкрябується у верхньому шарі штукатурки і при цьому стає видно нижній, що відрізняється за кольором).[8,C.27]

Малогабаритні вироби меблів, різноманітні коробки і сувеніри виготовлялись із пап'є-маше і лакувались досить складним способом. Для оздоблення меблів застосовували інтарсію із чорного дерева, перламутру, слонової кістки (бомбейська мозаїка), а також різьбу по слоновій кістці. Пишна ажурна різьба в більш пізньому індійському меблевому мистецтві засвідчує про особливе захоплення індусів до декору різними прикрасами, вони використовували для орнаментики будь-які можливості.

Коли на Індію поширився вплив Європи, з'явились нові запити, які відновили тисячолітню майстерність індусів і новий «змішаний» стиль, (колоніальний).

Меблі в колоніальному стилі посіли щільне місце в індійському дизайні, з'явилися предмети інтер'єру, що не були властивими для індійського стилю життя. Це вироби з тику, горіху, а також плетених за формою, скопійованих з європейських предметів меблі. В більшості випадків обходились без декоративних елементів, дерев'яні поверхні гладенько шліфувались і покривалися лаком. Це відповідало смакам англійців раннього періоду колонізації. Колоніальний стиль в міру строгий, затишний і досі популярний. В процесі розвитку колоніального стилю меблеві конструкції і декоративна обробка збагачувались етнічними деталями.