Методики створення сучасних інформаційних систем

Підвищення ефективності роботи підприємства на основі застосування економіко-математичних методів (на прикладі ВАТ "Дніпрополімермаш")
155152
знака
18
таблиц
31
изображение

3.1 Методики створення сучасних інформаційних систем

Математичні методи зараз широко застосовуються для потреб управління, планування, бухгалтерського обліку, статистики й економічного аналізу. Але застосування математичного програмування і моделювання, узагалі математичних методів у вирішенні багатьох задач економічного й інженерного характеру стало практично можливим і плідним лише за умови використання рахункової техніки. Вирішення складних задач (а економічні задачі відносяться переважно до класу складних) з використанням тільки ручної праці неможливо. Ось чому математичні методи в економічному аналізі і плануванні стали широко застосовуватися, коли були сконструйовані перші ЕОМ [4].

Оцінюючи ефективність застосування ПЕОМ в аналітичній роботі, треба мати на увазі, що в принциповому плані практично всі операції, які можна здійснювати за допомогою комп’ютера, можна зробити і без нього, але час, який доводиться витрачати для виконання цих дій «вручну» і традиційними методами, часто позбавляє їх сенсу.

Орієнтуючись на логіку розв’язання аналітичних задач фінансового характеру, можливості використання ПЕОМ в аналітичному процесі можна представити у такій послідовності:

·           постановка задачі та її формалізований опис;

·           накопичення інформації;

·           обробка інформації;

·           власне аналіз.

У сучасних умовах на багатьох підприємствах бухгалтерський облік ведеться за допомогою ЕОМ, тому найпоширенішими базами є бази бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності. Поступово здійснюється перехід на комплексне використання електронно-обчислювальної техніки також і для здійснення управлінського та податкового обліку. Створення інформаційних баз є початковою задачею і умовою підвищення якості аналітичної роботи на підприємстві. Для побудови ефективної системи збору і накопичення інформації фінансово-аналітична служба підприємства повинна постійно і заздалегідь вносити пропозиції про необхідні зміни у системі обліку інформації для того, щоб вона була зручною для використання не тільки службами, які її створюють, а й для фінансово-економічного аналізу.

На невеликих підприємствах, де фінансист-аналітик має справу з порівняно невеликими масивами інформації, задачу раціонального групування і обробки первісної інформації здатні виконувати безпосередньо користувачі ПЕОМ. На великих підприємствах фінансист-аналітик формулює ту чи іншу аналітичну задачу і чітко ставить її перед програмістами. Зокрема визначається:

·     яка конкретно інформація і з якої бази даних повинна бути використана;

·     яким чином вона повинна бути згрупована;

·     яку нову (розраховану) інформацію треба одержати;

·     у якій формі вона повинна бути подана;

·     який вигляд має алгоритм розв’язання задачі.

Тому успіх аналітичної роботи, ефективність результатів, що очікуються після її виконання значною мірою залежать від того, наскільки кваліфіковано спільно працювали фінансист-аналітик і програміст на даному етапі [14].

Методика економічного аналізу, орієнтована на застосування ПЕОМ, повинна задовольняти умови: системності, комплексності, оперативності, точності, прогресивності та динамічності. Тільки на базі цих умов забезпечуються пізнання станів об’єкта, який управляється, тенденції його розвитку, систематичне та цілеспрямоване підвищення ефективності господарчої діяльності підприємства по результатах аналізу.

Переваги ПЕОМ надають нові можливості для аналізу, серед них невисока вартість, висока продуктивність, надійність, простота експлуатації та обслуговування, гнучкість та автономність використання, наявність розвинутого програмного забезпечення, діалоговий режим роботи та інші.

Усе вищезазначене дозволяє сформулювати основні вимоги до комп’ютерного аналізу:

·     своєчасне та повне задоволення обчислювальних та інформаційних потреб економіста при проведенні аналізу господарської діяльності;

·     мінімальний час відповіді на аналітичні запроси;

·     можливість представлення вихідної інформації у табличній та графічній формах;

·     можливість внесення коректив в методику розрахунків та в форми відображення кінцевого результату;

·     повторення процесу розв’язання задачі з довільної стадії розрахунку;

·     можливість роботу у складу обчислювальної мережі;

·     простота діалогу у системі людина-машина [4].

Системи підтримки прийняття рішень (СППР) – являють собою наступний, новітній етап розвитку автоматизованих систем управління. Як видно з назви, ці системи не керують підприємством самі, вони лише видають рекомендації, завдяки яким особа приймаюча рішення (ОПР) вибирає оптимальну стратегію розвитку підприємства.

Процес управління складається з таких стадій: формулювання вимог до системи; дослідження середовища її передбаченого функціонування; розробка технічної задачі; ескізне проектування; технічне проектування; робоче проектування; іспит; впровадження; дослідна експлуатація. Остання стадія, як правило, стосується окремих, головних у своєму підкласі систем і призначена для розробки, апробації і виготовлення типових проектних рішень. Графічно це представлено на рисунку 3.1.


 

Рисунок 3.1 – Алгоритм побудови автоматизованої системи управління.

Перший етап передбачає наявність деяких знань про об'єкт-оригінал. Пізнавальні можливості моделі визначаються тим, що модель відображає з погляду системного аналітика, істотні риси об'єкта-оригіналу. Питання про необхідність і достатність подібності оригіналу і моделі вимагає аналізу. Очевидно, модель утрачає зміст як у випадку тотожності з оригіналом (тоді вона не перестає бути оригіналом), так і у випадку надмірного спрощення. Вивчення одних властивостей модельованого об'єкта відбувається по рахунок відмовлення від вивчення інших.

На другому етапі модель виникає як самостійний об'єкт дослідження. Однією з форм такого дослідження є «модельні» експерименти, при проведенні яких свідомо змінюють умови функціонування моделі і систематизують дані про її «поведінку». Остаточним результатом цього етапу є множина знань про моделі.

На третьому етапі здійснюється перенесення знань з моделі на оригінал — формування множини знань про об'єкт. Цей процес перенесення знань проводиться за певними правилами. Знання про моделі повинні бути скоректованими з урахуванням тих властивостей об'єкта-оригіналу, що не знайшли відображення або були деформовані під час побудови моделі. Ми можемо з достатньою підставою переносити який-небудь результат з моделі на оригінал, якщо цей результат обов'язково зв'язаний з ознаками подібності оригіналу і моделі. Якщо ж визначений результат модельного дослідження зв'язаний з відмінністю моделі від оригіналу, то його переносити неправомірно.

Технічне і робоче проектування умовно можна об'єднати в один етап. Спочатку вибирається «еквівалент», що відображає в математичній формі найважливіші властивості об'єкта — закони, яким він підкоряється, зв'язку, що властиві його складовим частинам, і т.п. Математична модель (або її фрагменти) досліджуються теоретичними методами, що дозволяють одержати важливі нові знання про об'єкт.

Далі іде розробка алгоритму для реалізації моделі на комп'ютері. Модель подається у формі, зручної для застосування числових методів, визначається послідовність обчислювальних і логічних операцій, які необхідно здійснити, щоб одержати шукані величини з заданою точністю. Обчислювальні алгоритми не повинні спотворювати основні властивості моделі, бути ощадливими і адаптивними щодо особливостей рішення задач і використання комп'ютерів.

І, нарешті, створюються програми, що «перекладають» модель і алгоритм на доступну комп'ютерну мову. До них також висуваються вимоги економічності й адаптивності, їх можна назвати «електронним» еквівалентом досліджуваного об'єкта, придатним для безпосереднього експериментування на комп'ютері.

П'ятий етап (іспит) - створивши тріаду: «модель-алгоритм-програма», дослідник одержує універсальний, гнучкий і відносно дешевий інструмент, що тестується в «пробних» обчислювальних експериментах. Після того як адекватність (достатній рівень відповідності, з огляду на цілі й узяту систему гіпотез) моделі вихідного об'єкта підтверджена, з моделлю проводять різноманітні і детальні «досвіди», що подають нову інформацію про необхідні якісні і кількісні властивості і характеристики об'єкта. Процес моделювання супроводжується поліпшенням і уточненням, при необхідності, усіх складових тріади.

Існує два протилежних походи до створення СППР, що значною мірою визначають і шляхи вирішення задачі оптимізації виробництва, що пояснюється і розходженнями в подоланні розмірності інформаційних масивів. Розміри масивів, що підлягають переробці в СППР, навіть для середнього по розміру багатономенклатурного виробництва складають десятки, а іноді і сотні мільйонів і мільярди байт. Для зменшення розмірності часто використовується функціональний розподіл масивів відповідності зі сформованою функціональною структурою управління виробництвом. Кожна функціональна служба одержує свій комплекс автономних масивів. Зменшення розмірів масивів досягається як за рахунок розподілу загального масиву на частині, так і деякою агрегацією інформації. Позитивним фактором при цьому підході вважається збереження функціональних служб підприємства і взаємодії між ними, недоліком – їхня автономія, що не стимулює постійний контроль, не забезпечує погодженість і вірогідність інформації в цих масивах.

Другий шлях створення СППР заснований не на імітації діяльності функціональних підрозділів підприємства, а на імітації виробничої структури підприємства. В основі виробничої структури сучасного підприємства лежить поцеховий принцип організації виробництва, зумовлений предметним або технологічним поділом праці. Організація масивів динамічної інформаційної моделі виробництва, їхня взаємодія в СППР другого типу відображають структуру підприємства і динаміку виробничого процесу. Така побудова СППР відрізняється великою послідовністю в проведенні системного підходу, а це забезпечує більш високий рівень адаптації до виробничих умов і типів виробництва, а також стійкість системи управління.

При побудові інтегрованих моделей виробничого процесу, що виходять за рамки однієї якої-небудь підсистеми і торкаючи діяльність ряду підсистем, вимоги до збалансованості і вірогідності інформації особливо високі. Відомо, що недоліком функціональної структури інформаційних масивів СППР є значна складність узгодження інформації між підсистемами. Безсумнівно, що необхідною умовою ефективності управління є вірогідність інформації, її постійна відповідність виробничому процесу [18].

У даній роботі для побудови моделі СППР підвищення ефективності трудових ресурсів доцільно застосовувати методи модульного проектування і метод декомпозиції (для окремих складних блоків).

Метод модульного проектування дозволяє розробити проект шляхом створення чітко розмежованих блоків (модулів), між якими встановлюються зв'язки за допомогою вхідної і вихідної інформації.

Метод декомпозиції передбачає подальшу розбивку підкомплексів на окремі задачі, показники. Підхід до розбивки всієї сукупності задач особливо зручний для розробки принципових організаційно-технічних рішень.

Система підтримки прийняття рішення складається з функціональної і забезпечуючої частин.

1.   Функціональні підсистеми - це частина СППР, що виділяється за спільністю функціональних ознак управління. Відповідно до цього рекомендується виділяти функціональні підсистеми СППР:

·     оперативного планування виробництва;

·     управління технічною підготовкою виробництва;

·     техніко-економічного планування;

·     оперативного управління основним виробництвом;

·     управління матеріально-технічним постачанням;

·     бухгалтерського обліку;

·     управління реалізацією і збутом продукції;

·     управління якістю продукції;

·     управління забезпеченням кадрами;

·     управління фінансами;

·     інформаційно-керуючу підсистему.

Функціональна частина СППР реалізує задачі управління. Об'єктами управління тут є різні види ресурсів, процеси виробництва, напівфабрикати і готова продукція. Зміст функціональних задач, що здебільшого визначається характером виробництва, різний на кожному підприємстві. Крім того, охоплення і глибина (якість) рішення задач управління залежать від фінансових, кадрових і технічних можливостей підприємства або об'єднання. СППР безупинно розвиваються, причому цей розвиток може йти й у ширину, охоплюючи автоматизацією більш широке коло задач управління. Тому кількість функціональних підсистем і склад їх на кожному підприємстві різні. СППР містять від 6 до 12 функціональних підсистем і мають у своєму складі від 10 до 300 задач.

Розглянемо тепер забезпечувальну частину СППР. В умовах СППР підвищилася роль формалізації усіх функцій, що забезпечують, різко збільшилося по обсягу і складності технічне забезпечення, більш твердими стали вимоги до підвищення оперативності й обсягів циркулюючої в системі інформації. Ці обставини вимагають чіткої регламентації й організації усіх видів діяльності. У СППР ця діяльність розподіляється між забезпечуючими підсистемами.

Виділяють підсистеми інформаційного, програмного, технічного, технологічного, організаційно-правового, математичного, лінгвістичного і ергономічного забезпечення. Таке представлення підсистем не є обов'язковим, у деяких СППР їх може бути менше завдяки об'єднанню окремих функцій у рамках однієї збільшеної підсистеми, але все рівно ці функції повинні виконуватися.

 Інформаційне забезпечення значною мірою визначає інтелект системи, оскільки одержує всю інформацію, оперує нею і веде інформаційний обмін усередині і поза СППР. Інформація повинна бути достовірною, своєчасною, постійно відновлятися, подаватися в зручній для користувача формі, бути доступною користувачеві і повною. Неповнота інформації часто являється причиною прийняття нераціональних і несвоєчасних управлінських рішень. Основний ефект СППР щодо удосконалення управління досягається завдяки автоматизації інформаційних процесів і підвищенню якості прийнятих управлінських рішень.

Для цього застосовується загальне і спеціальне програмне забезпечення. Загальне (системне) ПО служить для забезпечення роботи спеціального ПО, що, власне, і використовується для розробки і використання СППР. Спеціальне програмне забезпечення включає окремі програми і програмні комплекси, розроблені для управління конкретним підприємством у виді ППП, що реалізують певні функції управління, або у виді програмної системи, що реалізує певний метод рішення задач управління. Так, для підприємств із серійним і дрібносерійним виробництвами розроблені СППР управління підприємством на основі чотирьох ППП: «Планування потреб», «Планування потужностей», «Управління запасами», «Управління цехом». Ця система може бути розширена завдяки застосуванню ППП «Збут», «Фінанси» і ін.

Технічне забезпечення СППР — це сукупність техніки, методик, інструкцій і документації для персоналу, що обслуговує і забезпечує рішення функціональних задач СППР.

 Методичні і керівні матеріали поділяються на три групи: загальносистемні методичні матеріали; спеціалізовані керівні технічні матеріали; нормативно-довідкові документи. До першої групи належать державні і галузеві стандарти, до другого — комплекс взаємозалежних методик для всіх етапів розробки, до третього — довідкової матеріали для розробки і нормативні документи для виконання технічного і робочого проектів.

 Комплекс технічних засобів включає ЕОМ, обслуговуючу апаратуру зв'язку, периферійні пристрої, оргтехніку. Широкий набір периферійних пристроїв містить накопичувачі на гнучких магнітних і жорстких дисках, а також компакт-дисках для удосконалення пристроїв введення-висновку інформації, кольорові дисплеї; плотери, дігітайзери, модеми; контролери, інтерфейси, перетворювачі.

 Організаційне забезпечення обумовлює погоджене функціонування елементів СППР. Під організацією роботи розуміють узгодження по місцю, у часі і за цілями загального функціонування окремих виконавців, колективів і технічних засобів, що може здійснювати і регулювати певними правилами взаємодії, що створюють правовий, а також моральний кодекс і складають основу правового забезпечення. Тому організаційне забезпечення СППР ґрунтується на нормативних актах правового забезпечення, воно знаходить своє втілення в організаційному забезпеченні.

Ергономічне забезпечення СППР — це сукупність методів і засобів, що призначені для створення оптимальних умов ефективної діяльності обслуговуючого персоналу і вилучення операторів зі складу персоналу СППР. Ергономічне забезпечення СППР включає комплекс документації, що містить вимоги і здійснює їхню експертизу, комплекс методів, учбово-методичних матеріалів і технічних засобів підготовки персоналу до роботи, комплекс методів і засобів, що забезпечують професійний добір кадрів.

У плані ергономічного забезпечення на етапах проектування СППР визначаються ступінь і сфери участі людини в системі управління, вимоги до форми представлення інформації, умови навколишнього середовища для діяльності людини, порядок роботи і відпочинку персоналу, нормативи завантаження і надійності персоналу, вимоги до технічних засобів, способи взаємодії персоналу з технічними засобами [29].

Створення сучасної СППР неможливе без застосування могутніх об‘єктно-орієнтованих мов програмування. Одним з найпоширеніших мов програмування є продукт корпорації Microsoft Visual Basic For Applications.

Visual Basic for Applications (VBA) являє собою інтегрований програмний продукт, до складу якого входить мова структурного програмування і середовище для розробки закінчених додатків. Мова програмування надає інструментальні засоби для розробки додатків, що мають великий діапазон функціональних можливостей – маленькі і великі, прості і складні, спеціалізовані і багатофункціональні. Суть роботи програміста полягає в тому, щоб спланувати роботу комп'ютера в термінах основних операцій (введення і виводу даних, їхнього запам'ятовування, обчислень, ухвалення рішення і повторення деякої послідовності дій) і реалізувати цей план у виді тексту програми – програмного коду. Ця справа вимагає глибокого розуміння мови програмування і постійної уваги до найменших деталей.

VBA – це могутній програмний продукт для створення додатків, що працюють у середовищі операційної системи Microsoft Windows версій вище 95. Пакет включає не тільки легко доступну мову програмування, але й ефективне діалогове середовище для розробки екранних форм і вікон. Таке унікальне сполучення спрощує задачу програміста, скорочує час розробки програми і сприяє створенню кінцевого програмного продукту досить високої якості.

Розробка додатка з використанням Visual Basic for Applications передбачає виконання трьох основних етапів:

1.   Проектування екранного інтерфейсу користувача з програмою;

2.   Визначення індивідуальних властивостей кожного об'єкта інтерфейсу;

3.   Написання тексту програми.

Використовуючи VBA, можна швидко організувати візуальне середовище нового проекту. Користувальницький інтерфейс створюваної програми включає добре знайомі і звичні для тих, хто працює в Windows, засоби управління – функціональні кнопки, перемикачі, текстові вікна, смуги прокручування.

У понятті інтерфейс користувача входять усі видимі на екрані об'єкти і виконувані над ними операції, що мають відношення до взаємодії програми і користувача. Розробка інтерфейсу програми вирішує наступні питання:

·     як програма одержує інформацію від користувача;

·     як користувач вибирає ті або інші функції програми;

·     які допускаються операції з мишею і клавіатурою;

·     яким образом програма повинна надати користувачеві викликану інформацію після того, як будуть виконані всі розрахунки й ін.

До появи об‘єктно-орієнтованих, візуальних методів програмування програміст витрачав значний час на створення дружнього або хоча б задовільного середовища для практичної роботи користувача. З їхньою появою користувальницький інтерфейс створюється звичайним перетаскуванням елементів управління в проектовану екранну форму і розміщенням їх у межах форми. VBA забезпечує всі необхідні елементи управління для взаємодії користувача з програмою. Їхнє призначення інтуїтивне зрозуміло вже з зовнішнього вигляду – користувач може уявити собі, як з ними поводитися, практично без додаткових інструкцій. Вони звичні, оскільки такі ж елементи управління використовуються практично всіма додатками Windows. І, можливо, саме головне, що вони відразу ж готові до роботи, тобто всі необхідні операції з мишею і клавіатурою вже вбудовані в ці програмні об'єкти.

Екранна форма – це вікно додатка, що буде служити в написаній програмі для спілкування з користувачем. Екранна форма може являти собою діалогове вікно для введення інформації користувачем або вікно, у якому програма виводить деякі дані, сформовані в результаті її роботи. Можна створити будь-яку кількість екранних форм у рамках одного проекту, хоча більшість програм використовує тільки одну форму.

Вікно, у якому відображається екранна форма можна розгорнути в межах екрана VBA. З ним можна працювати так само як і з іншим вікном у середовищі Windows використовуючи кнопки Minimize, Restore і Close. За умовчанням Visual Basic включає файл екранної форми в кожен новий проект стандартного типу. Фактично екранна форма й об'єкти, що включаються в неї, будуть у центрі уваги протягом усіх трьох етапів розробки додатка.

Кнопка – один із самих зручних і практичних елементів управління. Саме за допомогою кнопок користувач відкриває і закриває програми, вікна, запускає процеси розрахунків, виводить результати на екран. Практично кожна програма містить ті чи інші кнопки. За допомогою VBA можна змінювати розміри і положення кнопок, їхні назви і властивості, призначати їм процедури та записані макроси.

Перемикач – елемент управління, що дозволяє робити користувачеві певний вибір при реалізації функцій програми. За допомогою перемикачів у будь-якій досить складній СППР можна реалізувати процес розгалуження, вибору параметрів і режимів роботи.

Комбінація екранних форм, кнопок, перемикачів, текстових і спливаючих вікон, а також усіх видів меню повинна забезпечувати користувачеві швидке, легке і доступне керування усіма функціями програми.

Після проектування користувальницького інтерфейсу необхідно приступати до другого етапу створення програми – завданню властивостей об'єктів, включених в екранну форму. Кожен клас елементів управління – кнопки, текстові поля, написи, перемикачі і т.д. – має певний набір властивостей. Оперуючи цими властивостями, можна визначити як вид представлення об'єкта на екрані, так і особливості його функціонування. Значення багатьох властивостей можна установити як під час розробки, так і під час виконання програми.

Визначивши зовнішній вигляд додатка і його функції і задавши властивості елементів управління, можна приступати до наступного етапу, тобто до написання тексту програми. Хоча ця розробка і являється найскладнішим етапом створення додатка, концепція програми, керованої подіями, на якій ґрунтується VBA, дає можливість чітко організувати роботу. Оскільки екранна форма вже скомпонована, спланована робота включених у неї елементів управління, залишається дописати тільки ті нестандартні процедури, що повинні виконуватися при звертанні до цих об'єктів. Процес розробки програми рідко буває послідовним, приходиться повертатися до попередніх етапів – змінювати компонування екранної форми, додавати нові об'єкти в екранну форму, присвоювати нові значення властивостям тих або інших об'єктів.

Одна з найважливіших особливостей Visual Basic – це підхід до створення програми на основі концепції програмної моделі, керованої подіями (even-driven programming model). Коли планується логіка роботи програми, головна увага приділяється подіям, що можуть відбутися в процесі її функціонування. Більшість з них викликається користувачем програми. Наприклад, користувач натискає на кнопку, вибирає перемикач або команду меню, виділяє елемент у списку або набирає на клавіатурі текст. Усе це – події, що повинні бути визначені в Visual Basic і розпізнані програмою. Майже весь текст програми в рамках деякого проекту стосується саме реакції додатка на події, аналогічні перерахованим.

Відповідно в програмі містяться блоки коду, називані процедурами обробки подій, що відповідають за формування реакції додатка на певні події. Visual Basic дозволяє дуже просто відкрити відповідне вікно і приступити до розробки процедури обробки події. Текст процедури обробки події зберігається в окремому файлі. Для того, щоб відкрити вікно з текстом програми для даної форми необхідно просто двічі клацнути мишею на будь-якому елементі управління у вікні форми. VBA автоматично підготує шаблон тексту відповідної процедури для обраного елемента.

Для планування структури тексту програми необхідно слідувати кільком основним етапам:

1.   Визначення елементів управління, зв'язаних основними подіями, що будуть відбуватися в процесі роботи користувача з програмою;

2.   Визначення подій, що будуть відбуватися з цими елементами;

3.   Написання програмних процедур, що будуть визначати реакцію програми на ці події.

Основним методом написання тексту програми являється його введення у вікні програмного коду. У ньому також виводиться будь-яка процедура, написана для обраної екранної форми або об'єкта. Головним інструментом для роботи у вікні програмного коду являється вбудований редактор Visual Basic. У ньому передбачені численні службові функції, що значно спрощують роботу з текстом програми мовою VBA.

Для виводу тексту програми використовується кілька кольорів, що дозволяє легко орієнтуватися в тексті програми. Також по мірі введення операторів мови редактор забезпечує вивід на екран допоміжних контекстних списків і пояснювальної інформації й у такий спосіб попереджає появу в програмі типових помилок незавершеності оператора. У текст програми можна включити коментарі, що пояснюють призначення тих чи інших операторів і фрагментів програми. Вони являють собою довільний текст, не зв'язаний ніякими обмеженнями. І, нарешті, вікно програмного коду надає безпосередній доступ до системи оперативної довідки Visual Basic у будь-який момент, коли в ній виникне необхідність. Довідка може стосуватися як окремого елемента, так і мови в цілому.

Налагодження програми являє собою локалізацію й аналіз логічних помилок у програмі і відповідній корекції програмного коду. У результаті програма повинна працювати так, як цього хоче розроблювач. Цей процес вимагає глибокого розуміння нюансів мови програмування, а також часу і наполегливості. VBA має у своєму розпорядженні великий набір інструментів, що допомагають програмістові в процесі налагодження, вони дружні користувачеві й інтуїтивно зрозумілі.

У Visual Basic передбачено кілька способів пошуку і корекції помилок під час роботи над проектом. Як правило, виникаючі помилки можна віднести до однієї з трьох категорій.

Першою помилкою являються синтаксичні або загальні помилки в структурі використання операторів, що не дозволяють запустити програму на виконання. У цьому випадку Visual Basic виводить повідомлення відразу ж після введення в текст програми невірного вираження в ході роботи з оператором. Усі ці помилки відносяться до категорії помилок компіляції (compile errors).

Другий тип помилок приводить до того, що програма припиняє роботу на деякій стадії або при спробі виконати деяку операцію. Прикладами може служити спроба відкрити неіснуючий файл або спроба ділення на нуль. Ці помилки відносяться до категорії помилок часу виконання (runtime errors).

Третій вид помилок – програма не переривається при виконанні, але результати не ті, якими повинні бути. Виводяться некоректні значення даних або неправильно реагує на ту чи іншу подію. Такі помилки відносяться до категорії логічних помилок (logical errors) [1].



Информация о работе «Підвищення ефективності роботи підприємства на основі застосування економіко-математичних методів (на прикладі ВАТ "Дніпрополімермаш")»
Раздел: Экономико-математическое моделирование
Количество знаков с пробелами: 155152
Количество таблиц: 18
Количество изображений: 31

0 комментариев


Наверх