2 Глобальні проблеми людства як фактор міжнародних відносин

Глобальні проблеми людства - сучасні проблеми існування і розвитку людства в цілому. Глобальний (франц. global - загальний, від лат. globus - куля) - означає всесвітній, загальний, що охоплює всю земну кулю. Вони породжені суперечностями суспільного розвитку, різко збільшеними масштабами дії діяльності людини на оточуючий світ і пов'язані також з нерівномірністю соціально-економічного та науково-технічного розвитку країн та регіонів.

Вирішення глобальних проблем вимагає об'єднання зусиль всієї світової спільноти, визнання необхідності міжнародної співпраці у всіх сферах життєдіяльності людини.

Визначимо найактуальніші глобальні проблеми людства та міжнародну співпрацю для їх подолання:

1. Проблеми запобігання нової світової війни і збереження світу на сучасному етапі. На рубежі століть в світі зберігаються і поступово збільшуються величезні арсенали засобів масового знищення і звичайних озброєнь, а загальні витрати на військові потреби в 2002 р. склали понад 1 трлн дол. Найбільші засоби на армію і оборону затрачують США, Росія, Великобританія, Франція, Китай, Японія. В деяких країнах військові витрати перевищують 1/10 частину їх ВВП. Це, перш за все, ті країни, які постійно знаходяться у військовому протистоянні (КНДР, Ізраїль, більшість країн Персидської затоки та інші). Багато небагатих по доходах країн вкладають у військову сферу засобів більше, ніж на соціальні потреби (Пакистан, Іран, Ірак, Сирія, Куба, В'єтнам та інші). На задоволення попиту на військові товари і послуги працює понад 50 млн. чоловік, а в розробках військового характеру беруть участь 500 тис. учених або 1/5 частина науковців всього світу.

13 грудня 2001 р. президент США Джордж Буш повідомив президента Російської Федерації Володимира Путіна про вихід його країни в односторонньому порядку з Договору по ПРО, підписаного керівниками США і СРСР ще в 1972 р. За умов договору, будь-яка із сторін мала право розірвати його, повідомивши іншу за півроку. Таким чином, договір припинив своє існування 13 червня 2002 р. Адміністрація США при цьому затверджувала, що Договір по ПРО застарів та не відповідав новим загрозам. Небезпека на сучасному етапі, на думку американців, виходить від тоталітарних держав, які складають так звану «вісь зла» - Ірак, Іран і КНДР. Їх озброєні сили можуть здійснити запуск балістичних ракет із звичною або ядерною боєголовкою з метою нанесення удару по території США. На цій основі виник план створення Національної протиракетної оборони США (НПРО). Він передбачає поетапне нарощування можливостей по перехопленню ракет. В грудні 2002 р. президент США Джордж Буш підписав указ про початок розгортання системи НПРО. Перші десять ракет-перехоплювачі повинні бути розміщено на військових базах на Алясці і в Каліфорнії до 2004 г.- ще десять противоракет розмістять до 2005-2006 рр. Їх наведення здійснюватиметься за допомогою глобальної мережі радіолокацій і інших засобів виявлення і пізнання далекобійних ракеті метою їх знищення.

У Вашингтоні НПРО вважають найреальнішим гарантом світу, «зброєю стримування» нового покоління. З другого боку, плани розгортання протиракетної оборони в США піддаються критиці з боку Росії і Китаю, ядерний потенціал яких в цьому випадку буде в значній мірі «девальвований».

До недавнього часу в світі налічувалося п'ять ядерних держав (США, Росія, Великобританія, Франція і КНР). В 1998 р. до них де-факто приєдналися Індія і Пакистан. 11и 13 травня 1998 р. на полігоні в індійському штаті Раджайан прогриміло 5 ядерних вибухів. Керівництво Індії заявило, що випробування атомної зброї було проведено по міркуваннях «національної гордості і безпеки». Відповідь Пакистану не примусила себе довго чекати. За два тижні Ісламабад також оголосив про п'ять проведених ядерних вибухів. Відносно політична структура світу, що стабілізувалася після закінчення «холодної війни», дала відчутну тріщину. З тих пір реальна перспектива виникнення нової широкомасштабної війни між Індією та Пакистаном усугубляє можливістю вживання ними ядерної зброї. В 2002 - початку 2003 рр. украй загострилася обстановка, пов'язана з ядерними програмами КНДР, яка реально загрожує безпеці в регіоні та у всьому світі. В січні 2003 р. КНДР оголосила про вихід з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та з угоди з МАГАТЕ по контролю за ядерними об'єктами країни. Офіційно північнокорейське керівництво заявило при цьому, що КНДР не має наміру проводити ядерну зброю і розгортає свої ядерні об'єкти в мирних цілях, зокрема, для виробництва електроенергії. Останніми роками значно активізував свою ракетно-ядерну програму Іран. В країні створюються АЕС, де застосовуються новітні ядерні технології. За даними ЦРУ, Тегеран приступив до створення атомної зброї.

Питання запобігання нової світової війни і необхідності обмеження і скорочення зброї масової ураження з метою подальшого його повного знищення були в центрі уваги саміту Тисячоліття, який проходив під егідою ООН 6-8 вересня 2000 р. в Нью-Йорку, та другого Всесвітнього саміту ООН по стійкому розвитку, який відбувся в Йоханнесбурзі (ЮАР) 26 серпня - 5 вересня 2002 р. В квітні 2002 р. в столиці КНР Пекіні працювала міжнародна конференція «Програма роззброєння для XXI століття». Учасники форуму обговорили такі теми, як сучасні оборонні доктрини та роззброєння в рамках ООН, ядерне роззброєння н усунення атомної загрози, запобігання гонки озброєнь в космічному просторі, розповсюдження ракетних технологій і систем захисту від них; розвиток звичайного озброєнь в сучасному світі, створення заходів довір'я, регіональні підходи до проблем роззброєння.

На зустрічі лідерів восьми провідних держав світу, яка відбулася в Кананаскисі (Канада) 25-26 червня 2002 р., було встановлено нове Глобальне партнерство «вісімки» проти розповсюдження зброї масової ураження. В рамках цієї ініціативи розглядалися питання ліквідації хімічної зброї, утилізації списаних ядерних підводних човнів і матеріалів, що розщеплюються.

2. Енергетична проблема на сучасному етапі. Енергетична проблема по всіх критеріях належить до категорії глобальних, причому однієї з найгостріших і злободенних, яка має значний вплив на умови та перспективи суспільно-економічного життя.

На сучасному етапі розвитку людства ця проблема виявляється в багатьох напрямах. Енергетична проблема торкається безпосередньо інтересів всіх людей, народів, країн і регіонів світу, обумовлюючи не тільки їх відмітні особливості, а й самі моделі і способи їх подальшого існування і розвитку. Вона має обов'язковий, безумовний характер і не може бути проігнорована або недооцінена, оскільки це могло б привести до надзвичайно несприятливих, навіть фатальних наслідків для мільярдів людей. З практичної точки зору енергетична проблема з метою комплексного Вирішення численних, пов'язаних з нею питань вимагає участі в її дозволі всіх країн при безумовній відповідальності кожної з них. Розвиток техніки і технологій на планеті в XX столітті характеризувався стрімким збільшенням енергоспоживання. За оцінками експертів, в 1945-1995 рр. населення планети використовувало 2/3 всього палива, здобутого людством за час свого існування.

На рубежі століть сукупне споживання енергоносіїв не тільки значно перевищує допустимий максимум, в межах якого діяльність людини не позначається на навколишньому середовищі, загальному кліматі і функціонуванні екосистем, але і створює для людства дуже близьку перспективу залишитися без багато кого кардинально важливих традиційних джерел енергії. На сьогоднішній день головними споживачами енергії є ведучі індустріальні країни. 1-е місце тут упевнено займають США з сукупним споживанням понад 2 млрд т нафтового еквівалента. Відповідний показник для країн Західної Європи - понад 1,5 млрд т, сумарний показник країн колишнього СРСР складає приблизно 1 млрд т, України - близько 150 млн. т.

На рубежі століть особливо актуальними є заходи щодо зміни негативних тенденцій у сфері енергетики. Основні з них наступні: підвищення ефективності використовування енергії (при сучасному рівні техніки і технологій можна зменшити сумарне споживання енергії на 35-45%); зменшення шкідливих викидів в атмосферу за рахунок нових технологій очищення відпрацьованих газів; зміна структури паливно-енергетичного балансу за рахунок альтернативної енергетики; упровадження заходів щодо уповільнення темпів зростання населення.

Останнім часом енергетична проблема є предметом пильної уваги і обговорення на міжнародних форумах. Під час проведення Всесвітнього саміту ООН по стійкому розвитку в Йоханнесбурзі в 2002 р. дебати з питання енергетики відрізнялися особливою гостротою. В результаті; в підсумковому документі підкреслювалася необхідність «відкрити бідним країнам доступ до електроенергії і значно збільшити частку використовування відновлюваних джерел енергії». Проте в ньому не було вказано ні термінів, ні точної частки цього джерела енергії. Тим часом в проектах документів фігурували цифри від 10 до 15%. В підсумковий документ були включені пункти про скорочення використовування атомної енергії та викопного палива, які сприяють потепленню клімату. Але в кінцевому результаті на самміті в Йоханнесбурзі зазнали поразки прихильники відновлюваних технологій отримання енергії, таких як сонячна енергія або енергія вітру, і перемогли експортери нафти, газу і вугілля. Не в останню чергу це відбулося за рахунок позиції нафтового лобі США і низки нафтовидобувних країн.

3. Екологічні проблеми сучасності. Впродовж тисячоліть людина активно втручалася в природу, не піклувавшись про підтримку в ній рівноваги. Людина зробила свідоме широкомасштабне втручання в її діяльність, часто всупереч основоположним законам природи. Особливо ускладнилися відносини суспільства і природи в XX столітті, коли в процесі науково-технічної революції різко зріс вплив людини на оточуюче середовище. Унаслідок різкого збільшення кількості населення, інтенсивної індустріалізації та урбанізації на планеті господарські навантаження стали перевищувати здібність екологічних систем до самоочищення і оновлення. У відносинах людини і природи наступила криза, яка викликала екологічні проблеми глобального характеру.

Ще в 1972 р. Римським клубом була підготовлена і опублікована книга «Межі зростання», в якій були: зроблені основні висновки. Їх суть зводилася до наступного: при збереженні існуючих тенденцій збільшення населення, забруднення навколишнього середовища, промислового і сільськогосподарського виробництва, виснаження невідновлюваних ресурсів тощо необоротні процеси межі зростання на нашій планеті будуть досягнуті протягом найближчі 100 років.

На першому Всесвітньому саміті по стійкому розвитку, який проходив в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), був прийнятий цілий спектр концепцій про навколишнє середовище, проте найважливіші з них все ще не ратифіковані і не набули чинності. А тим часом загальна температура і рівень води в Світовому океані підіймаються у міру того, як затримуючі тепло викиди накопичуються в атмосфері. Темпи знищення рослин і вимирання тварин, забруднення річок, озер, морів, ґрунти, повітря продовжують залишатися загрожуючими.

Однією з найважливіших екологічних глобальних проблем на сьогодні є проблема глобального потеплення. З тих пір, як в 1860 р. почали вести нагляд, середня температура Землі підвищилася на 0,5°С. З практичної точки зору, це дуже невелике збільшення, але в даний час швидкість підвищення температури стала набагато вищою, ніж коли-небудь. Парниковий ефект створюється унаслідок того що сонячне випромінювання, що поступило на Землю та відображене від її поверхні у вигляді інфрачервоного проміння, затримується різними газами, що містяться в повітрі.

Наслідки глобального потеплення з кожним роком все більше дають про себе знати. Оскільки вода здатна поглинути більше тепла ніж суша, в результаті глобального потеплення південна півсфера не нагріватиметься до такого ступеня, як північна, в якій розташована велика частина материків. До 2010 р. в районі Арктики може тепліше на 8°С, що викличе підвищення рівня Світового океану на 60-100 см. Згідно прогнозам учених, потеплення клімату на 10°С приведе до руйнування покриву, на що буде потрібно 200 років, якщо процес потеплення йтиме з такою ж швидкістю, як і зараз.

У 2002 р. людство одержало ще одну з вражаючих версій, можливих подій майбутнього у вигляді тих, що відколюються від Антарктиди гігантських айсбергів, руйнівних повеней в Європі, сніжних занесень в Перу тощо. На цьому фоні проблема потепління клімату стала однією з головних на саміті в ПАР. На зустрічі президентів і глав урядів в Йоханнесбурзі було досягнуто домовленості про зниження викидів газів, стимулюючих парниковий ефект, до рівня 1990 р.

Проте за минулі десять років викиди збільшилися у всьому світі на 9%, а в США - на 18%. Проте, це не перешкодило Сполученим Штатам відкинути Кіотській протокол про обов'язкове обмеження викидів парникових газів. Президент Джордж Буш заявив, що цей договір обійшовся б американській економіці в 400 млрд дол. та 4,9 млн. робочих місць. Австралія, найбільший світовий експортер вугілля, відмовилася підписувати Кіотській протокол без участі США, а багата енергоносіями Канада вирішила переглянути свою участь в ньому.

З другого боку, в Європі Кіотські угоди користуються широкою підтримкою. Наприклад, Німеччина істотно понизила викиди і довела частку відновлюваних джерел енергії до 20% від загальної кількості. Світова спільнота в цілому проявляє стурбованість глобальним потеплінням клімату.

Впродовж останніх десятиріч спостерігається посилення тенденцій до усвідомлення особливої важливості Вирішення екологічних проблем. Вони були в центрі уваги на Всесвітніх самітах по стійкому розвитку в Ріо-де-Жанейро і Йоханнесбурзі, саміті Тисячоліття у вересні 2000 р. в Нью-Йорку.

Список досягнень в вирішенні екологічних проблем після саміту в Ріо-де-Жанейро не дуже великий, провали виглядають значнішими. На саміті в Йоханнесбурзі був прийнятий основоположний документ «Порядок денний XXI століття», що проголосив необхідність найшвидшого досягнення стійкого розвитку всіх країн і народів в гармонії з природою.

Країни-учасниці зустрічі на вищому рівні зобов'язалися принаймні уповільнити темпи, з якими зникають окремі біологічні види з поверхні Землі та в океанах. На зустрічі в ПАР було ухвалено рішення скоротити удвічі до 2015 р. кількість людей, що не мають доступу до нормальної питної води і каналізації, але багато експертів назвали його утопічним, оскільки не вироблений реальний механізм здійснення даного рішення і, найголовніше, його фінансування.

Останніми роками намітилися певні напрями міжнародної співпраці у сфері охорони навколишнього середовища. Основні з них наступні: створення міждержавних банків екологічної інформації; створення міжнародних фінансових фундацій охорони навколишнього середовища; участь держав в міжнародній мережі глобального економічного моніторингу; співпраця в справі ліквідації наслідків екологічних і техногенних катастроф; узгодження національної екологічної політики і природоохоронних екологічних програм з метою обмеження їх можливого негативного впливу на розвиток міжнародних економічних відносин; об'єднання міжнародних організацій, їх фінансових зусиль для вирішення глобальних проблем охорони екосистем; координація національних природоохоронних заходів з урахуванням екологічної взаємозалежності держав; співпраця в справі використовування і експлуатації природних ресурсів і умов, які відносяться до категорії «сумісного спадку людства» (Світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір); співпраця в наукових дослідженнях з екологічної тематики. Ведучі міжнародні організації, що займаються охороною навколишнього середовища: «Рада Землі», Інститут наглядів за Землею, «Друзі Землі», Зелений альянс, Міжнародна організація «Грінпіс», Міжнародне агентство енергетики, Організація охорони природи водного світу, Організація по порятунку тропічних лісів, Організація «Дерева ради життя», Всесвітній союз охорони природи, Всесвітнє суспільство охорони тварин, Всесвітня фундація дикої природи і інші.

4. Проблеми народонаселення. В докладі Генерального секретаря ООН Кофі Аннана про світові демографічні тенденції в 2001 р. відзначено, що чисельність населення Землі до 2050 р. складе 9,3 млрд. чоловік, тоді як в середині 2000 р. вона складала 6,1 млрд. чоловік. На рубежі тисячоліть кількість людей на планеті за 1 рік збільшується на 1,2%, що складає 77 млн. чоловік. При цьому половина щорічного приросту доводиться на шість країн: Індію (21%), Китай (12%), Пакистан (5%), Нігерію (4%), Бангладеш (4%) і Індонезію (3%).

Разом з тим, загальна чисельність населення більш розвинених регіонів, яка в даний час складає 1,2 млрд чоловік, протягом наступного півстоліття, по розрахунках експертів, зміниться трохи. Хоча показники народжуваності виявляться нижче за рівень, необхідний для відтворювання населення, його чисельність в багатьох країнах Західної Європи підтримуватиметься приблизно на одному рівні завдяки припливу іммігрантів. В той же час до середини XXI століття в 39 країнах прогнозується скорочення чисельності населення в порівнянні з його нинішнім рівнем. Наприклад, в Росії, Грузії і Україні - на 28-40%; в Італії і Угорщині - на 25%, в Японії і Німеччині - на 14%. Що стосується менш розвинених країн, те їх населення стабільно збільшуватиметься і з 4,9 млрд чоловік в 2000 р. зросте до 8,2 млрд в 2050 р.

Процес приросту населення неминуче веде до посилення процесу урбанізації, який при збереженні різних передумов і особливостей спостерігається як в більш, так і в менш розвинених країнах. В даний час майже половина населення земної кулі проживає в містах. Якщо в кінці XIX століття міські жителі складали лише 1/10 частину населення, то до 2025 р. в містах проживатиме більше 75% всіх людей. Дані зміни представляють одну з найбільших революцій в історії суспільства. На 2000 р. в світі існувало більше 300 міст з населенням понад 1 млн. чоловік і майже половина з них - в Азії.

5. Боротьба з бідністю. Однією з глобальних проблем людства в даний час є бідність. За даними Всесвітнього банку, 2,8 млрд чоловік живуть на суму, що не перевищує 2 дол. в день. Більшість з них не має доступу до чистої води, повноцінної їжі і засобів санітарії.

Загальноприйнятою (що використовується в міжнародних програмах) межею бідності є дохід в 2 дол. на людину на добу (60 дол. в місяць). Всесвітній банк для міжнародних зіставлень використовує інший показник - 4 дол. (120 дол. в місяць на одну людину). В розвинених країнах для визначення рівня бідності застосовується межа, встановлена в США - 14,4 дол. На добу (432 дол. в місяць на одну людину).

Світова громадськість останнім часом проявляє все велику заклопотаність зростанням бідності, оскільки це явище може мати далеко соціально-економічні і політичні наслідки.

На саміті «великої вісімки», який проходив 25-26 червня 2002 р. в канадському місті Кананаскисі, лідери провідних індустріальних країн світу разом з Генеральним секретарем ООН і керівниками Євросоюзу обговорювали проблеми допомоги Африці. В результаті був прийнятий «План дій «вісімки» для Африки», в якому, зокрема, передбачалося додатково списати борги найбіднішим країнам континенту на1 млрд дол.

26 серпня - 5 вересня 2002 р. в Йоханнесбурзі (ПАР) відбувся II Всесвітній саміт ООН по стійкому розвитку. Відмінною рисою цього форуму від того, що відбувся 10 років тому в Ріо-де-Жанейро, стало визначення конкретних термінів виконання ухвалених рішень. Учасники саміту поставили задачу значно зменшити до 2015 г, число бідних з доходом менше 1 дол. в день, а також істотно поліпшити життя не менше 100 млн. мешканців міських нетрях до 2020 р. В Йоханнесбурзі було запропоновано заснувати Всесвітню фундацію солідарності по викорінюванню крайньої убогості. Деталі його створення були розроблені на сесії Генеральної Асамблеї ООН восени 2002 р.

Глави держав і урядів більше 50 країн, що зібралися в березні 2002 р. в мексиканському місті Монтеррей на конференцію ООН по проблемах розвитку, підкреслили необхідність збільшення допомоги бідним країнам; щоб не припуститися їх перетворення у вогнища міжнародного тероризму. Глава Всесвітньої торгової організації Майкл Мур заявив в своєму виступі на конференції, що «бідність є міною сповільненої дії, закладеною в серці свободи».

6. Ліквідація небезпечних хвороб. Ліквідація небезпечних хвороб - одна з глобальних проблем людства. Успіхи медицини дозволили збільшити тривалість життя (серед лідерів по цьому показнику - Японія, Канада, США, Норвегія, Великобританія, Швеція і низка інших розвинених країн), понизити загальну і дитячу смертність не тільки в економічно розвинених, але, до певної міри, і в країнах, що розвиваються, практично перемогти ряд епідемічних захворювань, які наводили страх на людей у минулому. Мільйони людей за останні роки вперше дістали реальний доступ до медичного обслуговування. В жовтні 1998 р. ООН приступила до виконання широкомасштабної антималярійної програми. Основну увагу надане Африці, де частіше за все реєструється це захворювання.

Проте в цілому обстановка з розповсюдженням небезпечних захворювань продовжує залишатися дуже напруженою. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, кожний 5-й мешканець планети в даний час хворий або має погане здоров'я.

Найпоширеніші в світі хвороби, які спричиняють за собою смертельний результат, - СНІД, різні форми раку, ішемічна хвороба серця, порушення мозкового кровообігу, гостра респіраторна інфекція, туберкульоз, хронічне запалення легенів, діарея, малярія, гепатит і деякі інші. Найвищий рівень смертності від хвороб на 1000 чоловік зареєстрований в даний час в Сьєрра-Леоне, Гвінєї-Бісау, Гвінеї, Анголі, Уганді, Нігері, Гамбії, Мозамбіку, Сомалі.

Проблеми зростання числа небезпечних захворювань торкаються не тільки проблем охорони здоров'я і медичної науки. Вони викликані загальними суперечностями в розвитку людства і зв'язані, в більшості своїй, з рівнем соціального забезпечення, екологією, способом життя сучасної людини. Тому боротьба з небезпечними захворюваннями повинна стати предметом турбування не тільки медичних працівників, але і міжнародних, урядових і суспільних організацій, всієї світової спільноти.

У травні 1999 р. Всесвітня організація охорони здоров'я оголосила, що СНІД зайняв 1-е місце по смертності в світі, а в Африці він став найчастішою причиною смерті. Перша наукова стаття, де згадувалася ця смертоносна хвороба, була опублікована в одному з американських журналів 5 червня 1981 р. До кінця 1988 р. американські лікарі діагностували СНІД біля 90 тис. своїх громадян, більше 50 тис. з яких на той момент вже померли.

А всього більш ніж за 20 років, які пройшли з моменту виявлення цього страшного захворювання (на початок 2002 р.), по всьому світу було зафіксовано 65 млн. ВІЛ-інфікованих, з яких 25 млн. вже немає в живих. Кількість жертв СНІДу, за оцінками фахівців, вже перевершує наймасштабнішу епідемію в історії людства - епідемію чуми в XIV столітті.

Поволі, але вірно «чума XX століття» наступає на Китай і Індію, самі густонаселені країни Землі, які, за словами керівника департаменту Всесвітньої організації охорони здоров'я по ВІЛ/СНІДу доктора Бернарда Швартлендера, «самі по собі можуть визначити подальше зростання епідемії».

У липні 2002 р. в Барселоні (Іспанія) відбулася XIV Міжнародна конференція по проблемах СНІДу, в роботі якої взяли участь 17 тис. вчених, лікарів, юристів, політиків з 124 країн світу. Головний і страхітливий лейтмотив дискусії - світ стоїть перед загрозою пандемії (поголовної епідемії) СНІДу, яка може привести до демографічної, економічної і соціальної катастрофи, спустошивши в найближчі 20 років цілі країни, якщо не континенти.

Вперше за всю історію конференцій по СНІДу відбулася спеціальна сесія, присвячена розповсюдженню ВІЛ-інфекції в Центральній, Південно-східній Європі і республіках колишнього СРСР, де число випадків Віл-інфекції щорічно подвоюється. Відразу декілька програм «АНТИСНІД», які задіяні на пострадянському просторі, приходять до одного і того ж висновку: через 5, максимум 10 років Росія, Україна і Білорусь зіткнуться із спалахом СНІДу, порівнянним хіба що з масштабами епідемії в африканських країнах.

Учасники конференції зажадали від розвинених країн світ різкого збільшення засобів, що виділяються на боротьбу з СНІДом. Сенат Конгресу США, немов прислухаючись до страхітливих висновків, що прозвучали в Барселоні, ухвалив рішення асигнувати протягом двох років на боротьбу з СНІДом, туберкульозом і малярією в країні і за рубежем 4,5 млрд доларів.

Таким чином, глобальні проблеми сучасності – це головні проблеми, від яких залежить само існування, збереження і розвиток цивілізації. Складність глобальних проблем, їх масштабність і взаємозв!язок свідчать про те, що вирішити або хоча б послабити їх можливо лише спільними зусиллями більшості країн світу. За таких умов значення набуває удосконалення механізму введення в практику принципів, які сприяють формуванню міжнародної співпраці і взаємодії в інтересах зміцнення миру, безпеки, поглибення і розширення всебічних зв!язків між усіма суб!єктами світової політики.


Висновки

Глобалізація є ключовим поняттям, яке характеризує процеси світового розвитку на рубежі ХХI ст. Її суть – у різкому розширенні й ускладненні взаємозв'язків і взаємозалежностей як людей, так і держав, що виражається в процесах формування планетарного інформаційного простору, світового ринку капіталів товарів і робочої сили, в інтернаціоналізації проблем техногенного впливу на природне середовище, міжетнічних і міжконфесійних конфліктів і безпеки.

Отже, феномен глобалізації виходить за чисто економічні рамки, у яких її схильні трактувати більшість дослідників цієї проблеми, й охоплює практично всі основні сфери суспільної діяльності, включаючи політику, ідеологію, культуру, спосіб життя, а також самі умови існування людства.

З другої половини ХХ ст. на характер зміни структури національної держави стали впливати процеси інтернаціоналізації і глобалізації. Наслідком цього з'явилося утворення наднаціональних інститутів і перехід у їхню компетенцію цілого ряду політичних, економічних, соціальних функцій, виконуваних раніше органами національних держав. Це призвело, з одного боку, до збільшення числа національних державно-правових інститутів, орієнтованих на задоволення потреб наднаціональних організацій, а з іншого – ліквідацію функціонально непотрібних у нових умовах державних установ.

Участь будь-якого соціуму у світових політичних процесах, його зовнішньополітична діяльність як актора міжнародних відносин роблять очевидним те, що повне й остаточне зникнення зі світової арени національно-територіальних, цивілізаційних, державних чи культурно-відособлених утворень не є актуальною, дійсною проблемою ні для сьогодення, ні для ближчого майбутнього. Ліквідація наприкінці ХХ ст. "залізної завіси", берлінської стіни, державних і національно-територіальних кордонів між країнами і народами виявляє, що перегородки між ними не зникають цілком, а перетворюються, видозмінюються, унаслідок чого стають усе більш прозорими. А якщо й відбувається обмеження міжнародних функцій національних держав, то це робиться за їх власною доброю волею, що виявляється, як правило, у рамках міжнародних чи регіональних організацій.

Сучасне людство дуже далеке не тільки від етнічної чи соціокультурної гомогенізації й універсалізації, але і від подолання державної відособленості. Більш того, у ході глобалізації кількість держав збільшилася, а диференціація між різними групами країн підсилилася. Але саме глобальні фактори стають усе більш значущими і для світу в цілому, і для окремих держав. На думку дисертанта, парадоксом є той факт, що владні функції держав не зменшуються чи навіть підсилюються (завдяки вдосконалюванню техніки й апаратів влади), а контроль над соціально-економічними процесами і подіями від них втрачається. Відповіддю на це стало створення регіональних об'єднань. Зростає і міжнародна роль неурядових організацій. Формується глобальна політична система, у якій національні держави є лише однією з складових. Їм приходиться все більше "поділяти владу" з іншими акторами на світовій арені.


Список літератури:

1.         Атлухов В. О смене порядков в мировом общественном развитии // МЭ и МО. – 1995. – №4. – С. 21–28.

2.         Косолапов Н. Глобализация: территориально-пространственный аспект // МЭИМО. – 2005. – №6. – С. 66-72.

3.         Долгов С.И. Глобализация экономики. – М., 1998.

4.         Жуков С.В. Развивающиеся страны: ассиметрия глобализации // Восток. – 2006. – №6. – С. 64-82; 2007. – №1. – С. 101-120.

5.         Зарубежные страны. Выпуск 1: 1998-2003 гг. / Авт.-сост. Бердичевский Л.М. –Запорожье: Премьер, 2003.

6.         Лебедева М. М. Мировая политика: Учеб. Для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 2004.

7.         Поздняков Э. А. Геополитика. - М., 1995.

8.         Страда В. Глобализация и история // Новая и новейшая история. – 2002. – №6. – С.57-61.

9.         Терентьев Н. Мироустройство начала XXI века // МЭ и МО. - 2004. - №10. – С. 44-50.

10.      Фесенко М. Цей багатополюсний світ // Політика і час. - 2005. - №12. – С. 50-57.

11.      Хозин Г. Какими быть международным отношениям в XXI веке? // Международная жизнь. - 2002. - №2. – С. 26-32.


Информация о работе «Глобалізація сучасного світу – провідна тенденція світової політики»
Раздел: Международные отношения
Количество знаков с пробелами: 57970
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
85935
0
0

... головними гарантами забезпечення внеску до боротьби близькосхідних держав з силами релігійного екстремізму та ісламського фундаменталізму, що спираються на допомогу і підтримку ззовні. В процесі зміцнення контактів держав Близького Сходу і США створений і удосконалюється механізм взаємодії на багатобічній основі, направлений на нейтралізацію викликів і погроз національній і регіональній безпеці. ...

Скачать
120940
0
0

... у стримуванні російської загрози до надання Україні ядерного статусу.   2. Завершення холодної війни, становлення нового міжнародного порядку та пріоритети американської зовнішньополітичної стратегії за президентів Б. Клінтона та Дж. Буша-молодшого Холодна війна стала третьою і останньою у XX столітті світовою війною. Як особлива форма прояву міжнародних відносин, вона була унікальним полі ...

Скачать
763160
11
9

... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...

Скачать
162714
1
0

... банківська, фінансова та податкова системи, власні гроші і національний бюджет, прикордонна та митна системи тощо. Але трансформаційні процеси в Україні не обмежуються перебудовою її соціально-економічного устрою. У сучасному світі міжнародне економічне життя перебуває на етапі глобалізації, тобто більшість країн втягнуто в єдиний економічний простір. Тому курс України на активне входження у сві ...

0 комментариев


Наверх