Національно-фольклорна основа «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя

35533
знака
0
таблиц
0
изображений

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

кафедра англійської мови

КУРСОВА РОБОТА

Із зарубіжної літератури

На тему: «Національно-фольклорна основа «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя»

Студентки 3 курсу 31 групи

Щербини Ганни Іванівни

Напряму підготовки 6020303. Філологія.

Мова і література.

Спеціальності англійська мова і зарубіжна література

Керівник кандидат філологічних наук, доцент,

завідувач кафедри російської та зарубіжної літератури Охріменко О. П.

Національна шкала_______________

Кількість балів_________ Оцінка: ECTS_________

Київ 2015

Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Джерела фольклорних та народних елементів «Вечорів на хуторі біля Диканьки». 5-10

1.1 Роль рідних у створенні повістей. 5

1.2 «Книга всякой всячины или подручная энциклопедия» як одне з народно-фольклорних джерел збірки. 7

1.3 Українські традиції у циклі повістей. 9

Розділ 2. Аналіз матеріального та духовного життя в збірці М. В. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки». 11-19

2.1 Ілюстрація матеріального життя у творах, що у увійшли до збірки. 11

2.2 Висвітлення духовного життя у повістях. 16

Висновок. 20

Використана література. 22


Вступ

У зв’язку з демократичними навіюваннями в суспільному та літературному житті перших десятиріч ХІХ століття широкого розвитку набрала тема України. В творчості передових російських письменників вона свідчила про глибоке співчуття до українського народу, про усвідомлення спільності історичної долі росіян і українців. Поява в 1829 році геніальної поеми Пушкіна «Полтава» ще більше привернуло увагу російського суспільства до української тематики. В журналах та альманахах кінця 20-х – початку 30-х років, а також окремими виданнями, друкуються повісті, історичні дослідження, пісенні збірки, присвячені минулому України, її культурі та побуту.

В 1830 році, у холодному, зимньому Петербурзі, у Гоголя зароджується ідея веселої, життєрадісної, повної гумору та поезії книги «Вечори на хуторі біля Диканьки». Думка про створення подібної збірки українських повістей виникла у Гоголя невипадково.

Загальний інтерес до української тематики викликав у Гоголя бажання по-своєму відгукнутися на вимоги часу. Він починає збирати матеріал для задуманої збірки повістей. Народні легенди, казки, повір’я, описи обрядів, пісні, котрі збирав Гоголь, разом з глибокими спостереженнями буденного життя та побуту українського народу дали йому багатий матеріал для перших повістей. Гоголь сильно просунув вперед мистецтво не тільки для себе, а й для інших художників, відкрив нові шляхи у цій сфері.

«Вечори на хуторі біля Диканьки» як збірка повістей, що в повній мірі розкриває побут та традиції українського народу, є об’єктом мого дослідження.

В повістях «Вечорів…» перед читачем вперше з таким блиском і силою відкривався світ народного життя. Письменник створив чудовий образ українського народу – волелюбного, героїчного, талановитого, що має високу поетичну фантазію, глибокий ліризм і щирий гумор.

Геніальний творець збірки синтезував кращі досягнення тих російських і українських письменників, які зверталися до змалювання народного життя України. Гоголь немовби закріпив основні для даного етапу галузі в розвитку української теми. Загальний колорит повістей був романтичний, письменник поетизував реальний побут народу. Виражаючи, народну мрію про світле, красиве і щасливе життя, Гоголь показував природних, вільних людей, не зв’язаних тяжкими умовами кріпосництва.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні джерел фольклорних та національних елементів, а також аналіз національно-фольклорної основи збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки».

Предметом дослідження курсової роботи є національно-фольклорна основа «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М.В. Гоголя.

Актуальність теми полягає у впливі української культури на розвиток російської і української літератури першої третини ХІХ століття.


1.1 Роль сім’ї у створенні повістей

Україна, саме з нею були пов’язані дитячі та юнацькі роки майбутнього письменника, автора видатної збірки українських повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки», Гоголя Миколи Васильовича. Він народився 20 березня (1 квітня) 1809 року в селі Сорочинці, що на Полтавщині. Художня творчість Гоголя в першу чергу залежить від того, що дала йому батьківщина. Надзвичайний вплив на формування творчого шляху письменника мали також його батьки та рідні.

В маєтку Гоголів завжди панувала творча атмосфера: кожен член родини мав те чи інше відношення до літератури, театру, народної творчості, музики, поезії тощо.

Не можна не відзначити роль батька, Василя Панасовича, актора, чудового оповідача і веселуна. Він був великим прихильником літератури, поезії, театру, захоплювався створення сентиментальних віршів та комедій, сюжетами яких були веселі народні анекдоти. Сусідам та родичам особливо подобались написані ним комедії із народного побуту «Простак, або хитрощі жінки, перехитрені москалем» та «Собака-вівця». З кожним роком батько все ширше розкривав перед сином чарівний світ дивовижної української природи, традицій та побуту. Ще з дитинства Микола Васильович мав змогу спостерігати за дивовижними дарами природи України, життям як українського панства, так і простого народу. Василь Панасович та його син були новачками в складній та важкій справі – створенні російсько-українського словника. Очевидно, що саме батько спонукав Миколу Васильовича до його створення. Саме «Книга всякой всячины, или подручная энциклопедия» стала одним із основних джерел збірки повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки».

Особливе місце в житті письменника посіла його мати, Марія Іванівна. Вона безумовно любила сина, пишалася його творчістю, і в міру своїх можливостей робила все для його літературного та культурного розвитку. Для Гоголя мати була розрадницею і наставницею, слухачкою і, можливо, критиком перших його досягнень у поезії і в прозі, помічниця в усіх його починаннях, і опора його душевної чистоти. Все це підтверджує їхнє листування. Хочу зауважити, що саме воно відіграло значну роль у створенні українських повістей. В листах із Петербургу Гоголь звертається до матері з проханням прислати йому батькові комедії «Вівця-Собака», «Роман з Параскою». Разом з тим він просить різного роду відомості про минуле і теперішнє українського народу. Збиравши матеріали для повістей, Микола Васильович просить прислати йому в наступних листах деталізований образ сільського дяка, молодих дівчат, парубків, жінок, чоловіків, включаючи повний опис вбрання з первинними назвами речей. Не лишає Гоголь своєї уваги і обряди, традиції, звертаючись з проханням до матері вислати йому якомога ширший опис весілля, колядок, Івана Купала. Письменника також цікавлять міфічні істоти: русалки, духи, домові, їх зовнішній вигляд, а також все, що з ними пов’язано.

Будучи родичами Трощинського, Гоголі доволі часто гостювали в його будинку. Маєток Дмитра Прокоповича Трощинського – Кибинці – знаходився в 40 кілометрах від маєтку Яновських. Хоча шлях був недалекий, але у малого Гоголя завжди залишалися враження від поїздки. Він вбирав в себе всю красу та неповторність української природи. В будинку родича була величезна бібліотека, картинна галерея, колекції різноманітних рідкісних речей, свій оркестр і навіть театр, до якого входили актори-кріпаки. У виставах цього театру Гоголі брали активну участь. Будинок Трощинських – як зазначав професор В. В. Гіппіус – вважався осередком українського культурного руху. Дмитро Прокопович був меценатом і впливовою людиною. Він любив театральні постановки, музику, народні пісні. Все це мало великий вплив на формування поглядів юного письменника.

Загалом Микола Васильович з дитинства був завжди поряд з мистецтвом, культурою України, її традиціями. А його родина зробила великий внесок в розвиток та формування його поглядів, його ідеології.


1.2 «Книга всякой всячины или подручная энциклопедия» як одне з народно-фольклорних джерел збірки

У Миколи Васильовича доволі рано з’явилося бажання збирати і записувати пам’ятки народної творчості. Ще в гімназії, в Ніжині Гоголь завів для себе особливу записну книгу, яка називається «Книга всякой всячины или подручная энциклопедия». Записи він робив систематично і послідовно: різноманітні свідчення, замітки, виписки, малюнки вписувались Гоголем в алфавітному порядку.

Вся книга насичена етнографічними свідченнями: розваги малоросіян, імена, які давали їм при хрещенні, українські загадки, страви, легенди, приказки, звичаї та обряди.

Записи «Книги…» письменник використав у створенні живописних «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Ця збірка українських повістей повниться яскравими звичаями, обрядами, традиціями, надзвичайно цікавими образами українського народу. В деталізації зовнішнього вигляду жителів як села, так і міста Гоголь використав свою «підручну енциклопедію», наповнення якої зайняло у письменника не один рік. Разом з обрисом вбрання він називає речі їхніми первинними словами: «жупан», «дрибушки», «кораблик», «хустка», «чуприна», «плахта».

Автор вводить в повість «Сорочинська ярмарка» цілий ряд українських слів, взятих із своєї «енциклопедії». З тринадцяти епіграфів «Сорочинської ярмарки» чотири взяті із «Книги…». В кожній повісті «Вечорів» Гоголь подає невеличкі словники, в яких пояснює, вжиту лексикологію.

В основу сюжету «Вечір перед Івана Купала» покладено запис народної легенди про те, що людина, яка зірве квітку папороті, знайде скарб. Талановитий письменник перетворює короткий запис із «підручної енциклопедії» в яскраву, фантастичну, повну трагізму повість. Також Гоголь використав свої записи для створення яскравого образу народу, через деталізацію вбрання в цій повісті. Не обійшлося і без опису зачісок молодої дівчини, стрічок, які вона вплітала у волосся. Автор використав свідчення про зовнішній вигляд для опису зовнішності Пидорки – героїні повісті «Вечір перед Івана Купала»: «…волосы ее, черные, как крылья ворона, и мягкие, как молодой лен(тогда еще девушки наши не заплетали их в дрибушки, перевивая красивыми, ярких цветов сиднячками)…»

Дещо Гоголь взяв з «Книги всякой всячины» і для створення повісті «Майська ніч, або утоплениця». Наприклад, на сторінка «Книги…» сказано, що по народному повір’ю, в зелену, або травневу неділю русалки виходять на берег, а також чітко описано народну гру «в ворона».

Використав Гоголь свою «підручну енциклопедію» не лише для опису героїв повістей, але й для зображення побуту, традицій, музики. В ній було записано цілий ряд українських народних пісень, які супроводжувались етнографічними коментарями. Так, наприклад, у повісті «Майская ніч, або утоплениця», коли козак Левко звертається до Галі з проханням вийти до нього на вулицю, звучать знайомі мотиви української народної пісні: «Сонце низенько, вечір близенько/вийди до мене, моє серденько! ». Описуючи весільний обряд, Гоголь згадує про традиційні народні пісні, які є їх невід’ємною частиною. Також на сторінках повісті «Страшна помста» ми чуємо як лунає колискова: «Люли, люли,люли!/ Люли, синку, лули!».

Микола Васильович знав доволі добре народні обряди та пісні, основним джерелом яких слугували власні враження та спостереження на рідній Полтавщинні. Всі свої спостереження, інформацію, яку надали йому рідні, приклади української творчості в літературі – все це Гоголь записував у свою «Книгу всякой всячины или подручную энциклопедию»


1.3 Українські традиції у циклі повістей

Поява «Вечорів на хуторі біля Диканьки» була дійсно незвичайним явищем у вітчизняній літературі. Гоголь відкрив читачу дивовижний за своєю яскравістю та національним колоритом світ народного життя, овіяний романтикою давніх легенд, фантастичних переказів, веселим, своєрідним гумором.

Сюжетною основою майже всіх повістей були фольклорні джерела: легенди, казки, повір’я, анекдотичні історії.

Українські пісні, легенди, які висвітлювали реальні події, пов’язані з національно-визвольною боротьбою запорізьких козаків проти польської шляхти в середині XVII століття, дали йому об’ємний матеріал для повісті «Страшна помста».

Народна фантастика існувала у творах Гоголя з реально дійовими героями, справді побутовою обстановкою українського села і картинами природи. Справжнє життя і легенди сприймаються читачами «Вечорів» я одне ціле. Прагнучи ще більше підкреслити народний характер своїх повістей, Гоголь видав їх під псевдонімом сільського пасічника Рудого Панька. Це в його курені на хуторі біля Диканьки часто збирались на «вечорниці» односельчани, щоб послухати смішні побрехеньки старого пасічника або «диковинні історії» відомих місцевих оповідачів.

В даний час важко зустріти людину, яка не була б знайома з героями книги М. В. Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» і особливо повісті «Ніч перед Різдвом». Вони стали невід'ємною частиною нашого життя, вони допомагають нам краще пізнати і зрозуміти минуле і сьогодення. У повісті описаний Святвечір – вечір напередодні Різдва. Гоголь, який добре знав традиції українського народу, дуже вірогідно, з усіма деталями, описує святкування Різдва. З давніх пір ця подія супроводжувалася різними народними обрядами, такими як ворожіння, колядування та інші. У повісті «Ніч перед Різдвом» ми бачимо молодих хлопців і дівчат, які ходять з колядками з будинку в будинок. «Натовпи парубків і дівчат здалися з мішками. Пісні задзвеніли, і під рідкісною хатою не товпилися колядники ». Колядки представляють собою веселі пісні, жарти, побажання щастя і благополуччя господарям будинку. У нагороду з вікон то й справа висовується рука господині «з ковбасою в руках або шматком пирога». Ще до настання ранку все село збирається в церкві: тут і літні жінки «в білих суконних свитках», і шляхтянки «в зелених і жовтих кофтах, а інші навіть у синіх кунтушах з золотими позаду вусами», і дівчата, «у яких на головах була ціла лавка стрічок, а на шиї намист, хрестів і дукатів », а попереду всіх – дворяни і прості мужики з вусами і чубами,« в кобеняк, з-під яких висовувалася біла, а у інших і синя свита ». І на обличчях у всіх - відчуття свята.

У "Страшній помсті" більшою мірою, ніж в інших повістях циклу, відчутне прагнення Гоголя підкреслити історичний колорит, передати деталі старовинного побуту. Власне побутових деталей у цьому творі небагато, але вони надзвичайно вагомі. Наприклад, опис весілля на початку твору. Згадуючи про те, як любили колись попити, поїсти, повеселитися, автор називає тільки обрядові напої та хліб, який підносили гостям: "варенуху з ізюмом й сливами й на немалому блюді каравай". Описи народних звичаїв та побутових деталей нагадують у Гоголя стилізацію під фольклор. Про це свідчать особливості ритміки і лексики таких епізодів, як плач Катерини за паном Данилом, та ін..

У «Вечорах...» яскраво виявилася глибока любов Гоголя до України, рідного народу з його широкою завзятістю, оптимізмом, ненавистю до пригноблювачів.

Основною темою творчості М. В. Гоголя була тема народу. Цю ж тему він любовно відбив і в цій збірці, мальовничо відтворив у своїх творах спосіб життя українців, їхній побут, традиції і звичаї. У Гоголя, у його українських повістях на першому плані народ – його велика поетична душа, його глибокий оптимізм і віра в краще життя.


2.1 Ілюстрація матеріального життя у творах, що увійшли до збірки

Захоплення Гоголя українською тематикою розпочалося з юнацьких років. За свідченням дослідників життєвого і творчого шляху письменника, під час навчання у ніжинській Гімназії вищих наук Гоголь фіксує різноманітні факти з української тематики у зошиті, який сам назвав «Книга всякой всячины или подручная энциклопедия». Саме її вважають початком роботи над "Вечорами...". У 1829 році

письменник звертається до матері з проханням надіслати матеріали про Україну.

У творах Миколи Васильовича української тематики: цикл «Вечори на хуторі біля Диканьки» - яскраво виражені народознавчі мотиви. Очевидно, що одна з іпостасей його багатогранного таланту проявилася в оспівуванні рідного краю та українського народу, їх краси та багатогранності. Ранні твори письменника можна назвати літературною хрестоматією з народознавства, оскільки у них представлені майже всі аспекти цієї науки.

У повістях автор настільки майстерно змальовує господарство, матеріальну культуру українців, що читачі відчувають весь колорит тогочасної України в динаміці. Зустрічаємо опис основних галузей господарства і занять населення України, транспорту та засобів пересування, житла та побуту, народного одягу, їжі та харчування.

У творах української тематики письменник з енциклопедійною точністю змальовує народний одяг – яскраве та самобутнє культурне явище. У «Вечорах…» зустрічаємо наступні номени на позначення традиційного чоловічого та жіночого одягу, прикрас: сорочка, плахта, намітка, очіпок, свитка, шаровари, стрічки, решетилівська шапка,кожушина, пояс, хустка, запаска, кобеняк, юпка, жупан, кунтуш, намисто, дукачі, коралі та ін. Письменник детально, іноді з легкою іронією описує дівочі та жіночі смаки в одязі: «Пожилые женщины в белых намитках, в белых суконных свитках набожно крестились у самого входа церковного. Дворянки в зеленых и желтых кофах, а иные даже в синих кунтушах с золотыми сзади усами, стояли впереди их. Дивчата, у которых на головах насотана былацелая лавка лент, а на шее монист, крестов и дукатов, старались пробраться еще ближе к иконостасу…».

Гоголь не шкодує епітетів для зображення дівочої вроди, для опису зовнішності, яка несе в собі дух епохи. В тогочасній Україні для дівчат та жінок були особливо важливі прикраси та одяг – це відображувало їхній соціальний і матеріальний статус. Та, наприклад, у повісті «Сорочинська ярмарка»: «… с повязаными на голове красними и синими лентами, которые, вместе с длинными косами и пучком полевых цветов, богатою короною покоились на ее очаровательной головке»

В повісті «Ніч перед Різдвом» автор деталізує не лише жіночі образи, але й чоловічі, при цьому зображуючи їх так, що читач сприймає їхні образи цілісними, невід’ємними один від одного: «Но впереди всех стояли дворяне и простые мужики с усами с чубами, с толстыми шеями и только что выбритыми подбородками, все большею частию в кобеняках, из-под которых выказывалась белая, а у иных синяя свитка.»

Гортаючи сторінки «Вечорів…», читач дізнається про громадський побут і звичаї українців. Зокрема, автор описує представників міської та сільської громади, звичаєве право того часу. У повісті "Ніч перед Різдвом" зустрічаємо наступні історизми: засідатель, волосний писар, голова, староста, суддя, городничий, підкоморій, канцелярист, паламар тощо. Крім того, письменник подає опис одягу залежно від соціального стану, яскраво передаючи колорит епохи.

Не міг М.Гоголь оминути у своїх творах і опису української хати. "Українська хата - колиска нашого народу. В ній знайшли яскравий вияв спадковість традицій, естетичні засади, доцільність і соціальна зумовленість. Хату можна вважати і своєрідною візитною карткою України".

У «Вечорах...» зустрічаємо опис господарського подвір’я, конструктивні особливості та декоративно-художнє оздоблення українського житла, основні традиції інтер’єру та його елементи: челюсті (частина печі), затулка, піч, сволок, лежанка, лавка, тин, повітка, сарай, хлів, світлиця, комора тощо. Так, розмальована селянська хата фігурує у повісті «Ніч перед Різдвом» як вияв таланту коваля-живописця Вакули. «А вікна всі були обведені кругом червоною фарбою; на дверях всюди були козаки на конях з люльками в зубах». Велику роль у відтворені українського колориту відводить письменник ілюстрації інтер’єру. Неможливо лишитися байдужим до його зображення, адже за допомогою яскравої деталізації письменник дає читачу змогу якомога цікавіше та точніше сприйняти українські традиції та побут ХІХ століття. Майстерно і точно змальовує М.Гоголь інтер’єр козацької оселі у "Страшній помсті": "Невисокі у нього хороми: хата на вигляд як у простих козаків, в ній лише одна світлиця... Навколо стін вгорі ідуть дубові полиці. Рясно на них стоять миски, горщики для трапези. Є між ними і кубки срібні, і чарки, оправлені у золото, подаровані та здобуті на війні. Нижче висять дорогі мушкети, шаблі, пищалі, списи... Під стіною, внизу, дубові, гладенько витесані лавки. Біля них, перед лежанкою, висить на мотузках, продітих у кільце, пригвинчена до стелі, люлька...".

Яскраво відтворюють колорит української оселі традиційні предмети селянського

побуту, які повсякчас зустрічаються у ранніх творах М.Гоголя: полумисок, баклажок, кухоль, миска, макітра, макогон, гребінь, ступа, скісок, березова тавлинка, скриня та ін.

Іноді письменник подає детальне пояснення деяких предметів побуту: «…роздмухав губами трут і з каганцем у руках, звичайним малоросійським світильником, що складався з розбитого черепка, налитого баранячим лоєм, подався, освітлюючи дорогу". Гоголь доволі чітко відображає дійсність життя українського народу через опис та розтлумачення речей, які використовували у повсякденні.

Не менш колоритними є й велика кількість українських іменників, які використовував Гоголь в повістях про Україну: чоботи, макітра, курінь, пундики, схимник, гаман, лемішка, сукня, хустка, окроп, покуток, черевики, кунтуш, кобеняк, плахта, повітка, сотник, горлиця, молодиця, стрічки, макогон, кобза, бандура, каганець, жупан, малахай та багато інших. Як бачимо, серед них особливо багато назв національного одягу, страв, господарського знаряддя, будівель, музичних інструментів. При перекладі ці слова дійсно втрачають частину семантичного забарвлення, а, використовуючи їх, письменник досягає точності в передачі національних особливостей, надаючи своїм оповідям неповторної пікантності.

Відомий український письменник П.Загребельний, підкреслюючи саме цю рису творчості Миколи Васильовича, писав: «Гоголь не прийшов у російську літературу бідним родичем. Він приніс у неї слово свого народу, влив у російську мову свіжий струмінь молодої, розкутої сили, слідом за Пушкіним оновив, збагатив літературну мову новими життєвими зворотами та інтонаціями, надав їй небаченої образності, розширив її межі. Сила різьблено-точної мовної характеристики гоголівських персонажів була така вражаюча, що сучасники вигукували: «Автор-етнограф!» [8; 23]

Майже у всіх творах М.Гоголя української тематики зустрічаємо відомості про

систему харчування українців. Зі сторінок циклу "Вечори на хуторі біля Диканьки"

дізнаємося про традиційні повсякденні страви, напої, обрядову їжу: ковбаса, вареники, галушки, товченики, пампушки, книш, гречаник, паляниці, шишка, коровай, гречані млинці, борщ, путря, юшка, варенуха, слив’янка, сивуха тощо. "Б’юсь об заклад, якщо це зробили не наймайстерніші руки з усього Євиного роду! – сказав попович, беручись до товчеників і присовуючи другою рукою варенички". У деяких творах зустрічаємо дані про харчові заборони, пов’язані з постуванням:

"… таж сьогодні голодна кутя, а він їсть вареники скоромні!".

Письменник час від часу звертається до опису прийому їжі через призу гумору. В останній повісті «Зачароване місце»: «Бывало, наешься в день столько огурцов, дынь, репы, цибули, гороху, что в животе, ей-богу, как будто петухи кричат.». Доволі цікаво письменник в цій самій повісті характеризує обід чумаків, після того, як вони розпрягли волів і залишили їх пастися. Автор розповідає, яскраво деталізуючи, про «ритуал» чищення та поїдання дині.

Слід зауважити, що Гоголь звертається до опису такого ремесла, як торгівля. Наприклад, у повісті «Сорочинська ярмарка», користуючись яскравими фарбами, він описує спочатку природу, давши нам можливість чітко зрозуміти, коли відбувається дія повісті, а потім через опис людей (їх поведінку, одяг, транспорт,) та товару, ілюструє повну картину ярмарки. Окрім зовнішності і поведінки людей, автор акцентує свою увагу і на товар, з яким з’їжджається весь люд. Адже саме так він доповнює зображення традицій, народності.

Окрім ярмаркування до нас зі сторінок повісті «Зачароване місце» долинає оповідь про чумаків та їх ремесло. Гоголь настільки вміло зображує цю картину, що у читача час від часу з’являється відчуття присутності, ніби він – частина розповіді. Письменник для відтворення багатьох картин використовує достовірні факти з історії українського народу, його традицій: «Батько еще в начале весны повез в Крым на продажу табак. Не помню только два или три воза снарядил он. Табак был тогда в цене. С собою взял он трехгодовалого брата – приучать заранее чумаковать». Джерелами історій про козаків були розповіді бабусі та дідусь, які в дитинстві розповідали захоплюючі історії про козаччину.

Вся збірка українських повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» побудована на основі українських народних звичаїв, традицій, зображенні побуту тогочасної України. Микола Васильович з етнографічною точністю зображує події, народ (як зовнішність так і поведінку, характер), природу традиції, специфіку мови. Його українські повісті пронизані канвою народності, яскраві образи героїв гармонують із зображенням середовища їхнього існування.


2.2 Висвітлення духовного життя у повістях

Поставивши в центрі своїх повістей українські народні образи, письменник прагнув якнайповніше і якнайправдивіше показати їх психологію, їх надії і сподівання. З цією метою Гоголь звернувся до скарбниці усної народної поезії, до української пісні, казки, веселого анекдоту. Творче ставлення письменника до цих матеріалів пояснювалося його близькістю до ідейної спрямованості народної творчості і тим, що він ішов в руслі пушкінських традицій. За словами Бєлінського «головний вплив Пушкіна на Гоголя полягав в тій народності, яка за словами самого Гоголя, «полягає не в змалюванні сарафана, але у самому дусі народу»».

Головним для письменника було проникнути з допомогою фольклору в «дух», характер народу і вміння показати навколишнє народними очима. Ним керувало не прагнення блиснути «екзотикою» українського народу і прикрасити свої твори елементами фольклору, а прагнення виразити за допомогою засобів і образів народної поезії психологію народу-творця, що втілює у витворах фантазії свої уявлення про життя, своє розуміння прекрасного, смішного і трагічного.

Особливе місце у творчості М.Гоголя посідає духовна культура українського народу. Надзвичайно сильним аспектом творів української тематики є постулати народної моралі, виразно описані письменником. Відомо, що головними складовими народної моралі споконвічно були повага і любов до вільної праці, шанобливе ставлення до старших, ствердження ідеалів добра, краси, гуманних взаємостосунків, знання свого родоводу; натомість нещадно засуджувалися негативні якості – пияцтво, лінощі, нещирість, злодійство, жадібність, скупість. Саме до цих складових звертається М.Гоголь у своїх творах.

У повісті "Ніч перед Різдвом" Вакула виявляє шану та покору перед Оксаниним батьком, незважаючи на колишні непорозуміння. «Та ще більше здивувався він, коли Вакула розв’язав хустку й поклав перед ним новісіньку шапку й пояс, якого ще не бачено було на селі, а сам упав йому до ніг і сказав благальним голосом:

– Змилуйся, батьку! не гнівайся! ось тобі й нагайка: бий, скільки душа забажає, віддаюсь сам; у всьому каюсь; бий, та не гнівайся тільки!». Проте коваль проявляє цю слабкість не через свою слабкодухість, а через велике і щире почуття кохання до дівчини. Загалом Гоголь вкладає в деяких своїх персонажів зовсім інші риси, навіть протилежні, зокрема і у Вакулу. Окрім втілення людських чеснот та вад в яскравих героях цієї повісті, ми спостерігаємо за такими ж колоритними традиціями. Зокрема за допомогою гумору Гоголь доносить до читача святкування Різдва, його особливості, які збереглись і до сьогодні. А яке ж свято обходиться без жартів і сміху! Сміються парубки та дівчата, ходячи з колядками від хати до хати. Сміється й читач над козаками, які у різдвяну ніч вирішили навідатися до Солохи на вогник.

В «Страшній помсті» автор змальовує народний героїзм, почуття товариськості і колективізму, волелюбності і високий патріотизм. Коваль Вакула – талановитий народний художник, силач і «хлопчина хоч куди» - зберігає почуття власної гідності, спритність і винахідливість навіть у покоях цариці.

Персонажі повісті "Ніч напередодні Івана Купала" Петро та Пидорка втілюють у собі ще один постулат народної моралі – подружню вірність. Так, не бажаючи виходити заміж за іншого, Пидорка ладна зберегти вірність коханому Петрові ціною власного життя: «… будут дьяки петь вместо кобз и сопилок… темная, темная моя будет хата: из кленового дерева, и вместо трубы крест будет стоять на крыше!».

Яскраво описує письменник і елементи родинної обрядовості. У повісті "Вечір напередодні Івана Купала" М.Гоголь відтворює колорит і атмосферу українського весілля, майстерно змальовуючи підготовку до весілля, обов’язкові обрядові елементи, святковий одяг гостей, музичний супровід, традиційні весільні розіграші, ігри, жарти: "... напекли шишок, нашили рушників і хусток, викотили бочку горілки; посадили за стіл молодих; розрізали коровай; брякнули в бандури, цимбали, сопілки, кобзи – і пішла потіха..." .

Персонажі оповідання змальовані у фольклорних традиціях із використанням епітетів, порівнянь; пейзажі ніби доповнюють фантастичний світ, у якому діє нечиста сила. У народному стилі зображено відьму, усі чарівні перетворення й дива. І хоча твір написаний російською мовою, М. Гоголь майстерно передав саме український колорит, цілком виправдано вводячи до тексту українські слова, приказки («свитка, монисто», «бреше, сучий москаль», «Що то вже, як у кого чортма клепки в голові!»).

Неможливо лишитись байдужим і до пісень, що так майстерно введені в текст автором. Вони супроводжують майже всіх героїв, майже у всіх ситуаціях. Автор вміло передає через них стан героїв, пісня стає одним з джерел мовної характеристики дійових осіб. Особливо помітний вплив народної пісні в повісті «Страшна помста». Народна поезія, народне надбання , визначила пісенний, мелодійний ритм розповіді.

Гоголь на сторінках збірки з особливим теплом, любов’ю зображує мальовничу українську природу, характерну для Полтавщини у різні пори року. Ще з самого початку читач заворожений розкішшю літнього дня, з якого починається повість «Сорочинська ярмарка». Решта повістей не менше вражають одухотвореною красою українських пейзажів. Вони допомогли письменнику ще глибше розкрити світ людських почуттів.

Народні вірування та світоглядні уявлення українського народу становлять сюжетну основу більшості повістей циклів "Вечори...". У повістях "Зникла грамота", "Страшна помста", "Ніч напередодні Івана Купала", "Сорочинський ярмарок" автор згадує найпоширеніші: про рай та пекло, потойбічне життя, продаж душі дияволу, нечисту силу, розкриваючи сюжетно-тематичні особливості української міфології. Так, у сюжетній основі повісті "Зникла грамота" лежить поширена в українському фольклорі легенда про те, як простий чоловік осоромив нечисту силу. Повість "Зачароване місце" є переказом легенди про існування таємних підземних скарбів, дібратися до яких можна лише за допомогою нечистої сили. У повісті "Страшна помста" М.Гоголь майстерно оперує фантастичним сюжетом, за допомогою якого відтворює народні уявлення про всеперемагаючу силу світлого над темним, добра над злом, правди над кривдою. А у повісті «Ніч напередодні Івана Купала» Гоголь бере за основу легенду про цвіт папороті і розповідає про зв'язок із нечистою силою. Петро зустрічає Басаврюка і укладає з ним угоду, суть якої в отриманні скарбу. Гоголь через гроші, коштовності та інші матеріальні блага передає слабкість людини. Але він показує, що з цього нічого хорошого не буде, а тільки лихо чекає на наших героїв. На мою думку в цій, як і в інших повістях, Гоголь протиставляє духовне багатство та силу почуттів матеріальному благу та жадібності.

Цикл творів української тематики "Вечори..." М.Гоголя являє собою нове та неперевершене явище у літературі ХІХ століття. Зазначені повісті є своєрідною літературною енциклопедією українського народознавства, зі сторінок якої сучасний читач відчуває весь колорит тогочасної України в динаміці. Талановита і творча переробка народної поезії, світоглядних уявлень, вірувань і традицій українців, надзвичайно тонке розуміння народної психології, майстерне відтворення етнографічних деталей роблять твори письменника нетлінними та завжди актуальними. Можна сказати, що М.Гоголь належить до когорти тих письменників та діячів культури, які сприяли осмисленню національно-культурної самобутності українського народу. На нашу думку, детального висвітлення потребують питання впливу народного образотворчого мистецтва, народного календаря, звичаїв та світоглядних уявлень українців на творчість М.Гоголя.

У Гоголя, у його українських повістях на першому плані народ – його велика поетична душа, його глибокий оптимізм і віра в краще життя.

Любов до України і поетизація українського народу у Миколи Васильовича ніколи не мала націоналістичних рис, вона позбавлена прагнення протиставити український народ російському. Навпаки, саме в його творчості з особливою силою звучав заклик до єднання обох народів.


Висновок

«Вечори на хуторі біля Диканьки» зробили Миколу Гоголя надзвичайно відомим у світовій літературі. Прийшовши в літературу, Гоголь з надзвичайним блиском і силою продовжував розвиток української теми і саме цією стороною відіграв велику роль в історії російської та української літератури. Гоголь немовби закріпив основні для даного етапу в розвиткові української теми, якими були, з одного боку, творче використання українських переказів, легенд, пісень і казок, а з другого – відтворення сучасного побуту та історії українського народу.

В романтичні картини вторгалися реалістичні тенденції, живі образи, сцени реального побуту. В «Сорочинському ярмарку» легенда про «червону свитку» поєднувалася з колоритним зображенням дійсного життя: веселої, строкатої картини ярмарку, торгу циган, реальних образів українських селян. В «Ночі перед Різдвом» комічні сцени залицяння чорта з відьмою або польоту Вакули верхи на нечистому. В інших повістях похмурі фантастичні картини поєднуються з історичними епізодами та героїкою.

Вже в перших своїх творах Гоголь поставив в центрі розповіді народ, показав усе красиве і поетичне в його житті: багату художню фантазію, глибину і силу почуттів, соковитий гумор, тверду волю і життєрадісність.

«Вечорами…» шлях великого письменника тільки починався. Від першого романтичного зображення народного життя він ішов до його глибинного пізнання. Головним для Гоголя було проникнути з допомогою фольклору в «дух», характер народу і вміння показати навколишнє народними очима. Творчо перетворений досвід української народної поезії і літератури Гоголь вносив у російську прозу і тим сприяв дальшому зближенню російської та української культур.

Важливим джерелом творчості для Миколи Васильовича був український фольклор, що дав письменнику можливість визначити мотиви, самі образи, способи зображення дійсності.

Зокрема велике місце в стильових засобах «Вечорів» Гоголя посідає українська народна казка і пісня: побутова, лірична, історична. Особливо помітний вплив народної пісні, історичної думи в повісті «Страшна помста». Народна поезія визначила пісенний, мелодійний ритм розповіді.

І казкові, і пісенні мотиви, і стилістичні засоби народної поезії ніколи не були для Гоголя об’єктом простого наслідування, переспіву. Він вільно комбінує у своїй творчій фантазії мотиви народної творчості, легко змішує пісенний ліризм з комічною розповіддю і розмовною реальною мовою народних персонажів. Він сприймає самий смисл, дух і склад фольклорного матеріалу.

Використанню українського фольклору сприяло саме те, що письменник народився та виріс на Україні. Основу всіх матеріалів, на яких базуються повісті, Гоголь бере з власних спостережень, із народного досвіду, про який йому розповідають рідні. Але він зміг не лише увібрати весь колорит українського народу, але й майстерно показати його усьому світу.


Информация о реферате «Національно-фольклорна основа «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 35533
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие материалы

Скачать
424186
2
0

... . – 158 с. 331. Эрн В.Ф. Г.С.Сковорода: Жизнь и ученье. – М.: «Товаричество тип. Мамонтова», 1913. – 242 с. 332. Эрн В.Ф. Сочинения. – М.: Правда, 1991. – 576 с. 333. Юркевич П. Философские произведения. – М.: Правда, 1990. – 670 с. 334. Ярема Я. Українська духовність в її історично – культурних виявах. – Львів, 1937. 335. Ярмусь С. Духовність ...

Скачать
56905
0
0

... цього вимагає: «Давайте нам пиесы Котляревского, комедии Основьяненка, нашего народного писателя, — и мы вам скажем душевное спасибо!» В актуальних питаннях розвитку української літератури на народно-національній основі Гребінка поділяв погляди прогресивної літературної громадськості. Підтвердженням цього були насамперед його «Малороссийские приказки». У «Предуведомлении» до збірки Є. Гребінка ...

Скачать
134379
0
0

... ” твір, по-справжньому народний, тобто такий, що ніколи не втратить актуальності для національного самоусвідомлення поляків. Навіть спроби деструкції як образу поеми так і самого її автора, Адама Міцкевича, здійснені в минулому столітті („антиброзовника” кампанія Тадеуша Боя-Желенського, романи „Транс Атлантик” Вітольда Гомбровича та „Боденське озеро” Станіслава Дигайа), тільки доводять факт, що „ ...

Скачать
59266
0
0

... іони, в яких приймають участь матусі та бабусі), просто притулитися, обняти, поцілувати, подарувати квіти, промовити найкращі слова подяки. Усьому цьому вчимо ми дітей з дошкільного віку – любити, шанувати, берегти матерів і бути їм завжди вдячними дітьми. Музичний матеріал до таких свят завжди я підбираю з особливою увагою. Адже мами приходять на свято для того, щоб відчути любов своїх крихіток ...

Скачать
78195
0
0

... 1923), А. Білого ("Перше побачення" 1921). "Ведмежа весілля" А.В. Луначарського (1923) - мелодрама на сюжет "Локіса". Однак тільки письмові джерела не можуть повною мірою розкрити зв'язків Меріме з російською культурою. Не мало важливі його особисті контакти з С.А. Соболевським, А.І. Тургенєвим, Е.А. Баратинській, І.С. Тургенєв і багатьма іншими російськими людьми. У сприйнятті творчості Меріме ...

0 комментариев


Наверх