Культурологія. Українська та зарубіжна культура

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КУРС ЛЕКЦІЙ

з навчальної дисципліни

“Культурологія. Українська та зарубіжна культура”

Павленко Вікторія Вікторівна

КИЇВ – 2008

ЗМІСТ

Тема 1. Поняття культури і культурології та складові культури і культурології

Тема 2. Інститути культури як система цінностей

Тема 3. Культура та концепції її розвитку у філософській думці

Тема 4. Культура первісного суспільства. Культура Стародавнього Сходу

Тема 5. Антична культура

Тема 6. Культура Середньовіччя та культура Відродження

Тема 7. Витоки української культури. Культура Київської Русі. Українська культура Х1У – першої половини ХУП ст.

Тема 8. Зарубіжна та українська культура епохи Просвітництва

Тема 9. Українська культура Х1Х – ХХ ст.

Тема 10. Зарубіжна культура Х1Х – ХХ ст.

Література

Основні терміни дисципліни

ТЕМА 1.

“ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРИ Й КУЛЬТУРОЛОГІЇ ТА СКЛАДОВІ КУЛЬТУРИ Й КУЛЬТУРОЛОГІЇ”

План

1. Визначення терміну культури та її наукового поняття. Становлення науки культурології.

2. Культура і цивілізація. Взаємодія культури і суспільства, культури і природи.

3. Структура культури. Функції культури.

4. Рівні й форми культури.

1. Визначення терміну культури та її наукового поняття. Становлення науки культурології.

Вивчення предмета культурології потрібно починати з визначення поняття культурології. Культурологія – це наука про культуру. Закономірно виникає питання: а що ж таке культура?

Слово культура – в лексиконі практично кожної людини. Проте в це поняття вкладають самий різний зміст. Одні розуміють лише цінності духовного життя. Інші це поняття звужують ще більше й відносять до нього явища мистецтва, літератури. Треті взагалі вважають що це певна ідеологія, що має обслуговувати “трудові звершення”, тобто господарчі завдання.

Явища культури вивчають багато конкретних наук – археологія, етнографія, історія, соціологія, а також науки, які досліджують різні форми свідомості: філософія, етика, естетика, мистецтвознавство, релігієзнавство тощо. Кожна із наук створює певне уявлення про культуру як предмет свого дослідження.

Зокрема, археологія культури пов’язана з вивченням предметів, які дійшли до нашого часу, в котрих матеріалізовані результати діяльності людей минулих епох.

Етнографія досліджує прояви культури того чи іншого народу у всій її різноманітності й цілісності.

Мистецтвознавство вивчає художню діяльність людини та її результати (музика, театр, кіно, живопис, скульптура, архітектура тощо).

Отже, “образ культури” в різних науках подається по різному.

Проте теоретична складність даної проблеми не зводиться до багатозначності самого поняття “культури”. Культура – це багатогранна проблема історичного розвитку і саме слово “культура” об’єднує різноманітні точки зору.

Почнемо з визначення терміну культура та її наукового поняття. Культура – слово латинського походження. В буквальному перекладі воно означає – обробіток, догляд, вдосконалення.

 У Давньому Римі спочатку це слово вживалося у значенні вміння обробляти землю, її культивації, тобто зміну в природному об’єкті під впливом людини. Уже в цьому першому змісту терміну виражалася важлива особливість – єдність культури, людини та її діяльності.

Стосовно духовного життя цей термін уперше вживається римським філософом і оратором Марком Туллієм Цицероном (106-43 до н.е.). У 45 р. до н.е. в одному із своїх листів (“Тустуланських бесідах”) він називає філософію культурою душі, тобто мистецтвом плекання розуму, вдосконалення своїх розумових здібностей.

Проте у науковий обіг поняття “культура” увів німецький просвітитель Самуель Пуфендорф (1632-1694). У 1684 р. він вживає поняття культури для позначення всього того, що відрізняється від природного, тваринного. Тобто під ним він розуміє все те, що створене людиною.

Таким чином, поняття культура на відміну від іншого латинського слова “натура” (природа) означає в даному контексті “створене”, “поза природне”. Світ культури, любий його предмет або явище сприймається не як явище природних сил, а як результат праці самих людей, направленої на обробіток, перетворення, вдосконалення того, що безпосередньо дане природою.

Більш широко поняття культура почало вживатися і досліджуватися у ХУШ ст., яке в часовому вимірі є складовою епохи Просвітництва (ХУП-ХУШ ст.). Проте в той час воно означало лише духовну культуру (просвітництво, освіченість, вихованість людини).

У Х1Х ст. наука про культуру ще перебувала на стадії становлення. В ній не було ще достатньо розроблених понять, категорій і термінологічного апарату. Згідно підрахунків американських культурологів Альфреда Луї Кребера (1876-1960) і Клайда Клакхона з 1871 по 1919 рр. було сім визначень культури. Одним з перших вважається визначення англійського історика культури Едуарда Бернетта Тайлора (1832-1917) в його книзі “Первісна культура”.

З 1920 по 1950 рр. з’явилося ще 157 визначень культури. У другій половині ХХ ст. кількість визначень культури зростає і складає більше півтисячі.

Зокрема, культура розглядається як “ступіть людського в людині” (німецький мистецтвознавець Йоганн Фрідріх Шіллер, 1759-1805), “стиль життя народу” (німецький філософ Фрідріх Ніцше, 1844-1900), “жива доля народу” (російський філософ Микола Бердяєв, 1874-1948), “найбільше узагальнення всього” (російський філософ Олександр Лосєв). Тобто існували точки зору, узагальнивши які, можна сказати, що слово “культура” мала значення освіти й виховання, виробництва й творчості, поклоніння й пошани (релігійний культ).

Таким чином, явище культури багате й різноманітне. Не випадково культурологи до цього часу дають йому безліч визначень. Головні з них ми будемо розглядати в лекції “Культура та концепції її розвитку у філософській думці”.

Протягом соціальної історії люди освоїли, зробили своєю домівкою всю земну кулю, вийшли у космос, винайшли безліч способів діяльності.

Якщо згрупувати останні за прикладними сферами, то можна виділити основні – матеріальні і духовні процеси. Їм відповідають й основні сфери культури – матеріальна і духовна. Деякі культурологи ще виділяють і соціальну культуру (тобто культуру людських відносин), а також фізичну культуру (тобто фізкультуру та спорт).

Матеріальна культура охоплює сферу матеріального виробництва та його продукти – техніку, технологію, засоби зв’язку й комунікації, виробничі будівлі, дороги, транспорт, житло, предмети побуту, одяг тощо.

Тобто до матеріальної культури відноситься все те, що отримало назву штучного середовища проживання людства і є процесом й результатом матеріальної діяльності людини.

Духовна культура включає в себе сферу духовного виробництва та його результати – ідеологію, мораль, релігію, мистецтво, науку тощо. Всередині духовної культури спеціалісти часто виділяють:

- художню культуру, що включає твори мистецтва й літератури;

- науково-технічну культуру.

Матеріальна й духовна культура між собою тісно пов’язані, оскільки:

- це результат діяльності людини;

- має духовне начало – ідеї, проекти і задумки людини;

- має матеріальне втілення (зокрема, для художнього твору – скульптура, живопис, література тощо).

Прикладом можуть бути архітектурні будівлі. Вони одночасно є і витворами мистецтва, і служать практичним цілям: будівля театру, храм, готель, іноді й житловий будинок.

Між продуктами матеріального і духовного виробництва маються й суттєві відмінності. Зокрема, в літературному творі головним є не матеріальна оболонка, а духовний зміст. Відтак в деяких технічних витворах нерідко буває досить важко виявити будь-які ознаки духовності.

У конкретних соціально-історичних умовах ці відмінності іноді викликають не лише протиріччя, але й конфлікт. Причому останній може мати значні масштаби. Щось подібне якраз сталося з культурою в Х1Х і особливо ХХ ст., коли матеріальна культура почала домінувати над духовною.

Отже, у широкому розумінні слова культура тлумачеться як сукупність усіх матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством за час його існування. У цьому значенні поняття “культура” вживається і в наші дні.

Однак у буденній свідомості термін “культура”, як правило, вживається у вузькому значенні. В цьому аспекті він стосується лише духовного життя – літератури, живопису, театру, кіно, культури побуту тощо. Хоча в дійсності, як ми зазначали, вся сукупність культури далеко не вичерпується суто духовними цінностями.

Проте слід зауважити, що не всі результати людської діяльності мають справжню культурну вартість (наприклад, таж сама атомна чи біологічна зброя тощо).

Джерела, які дають вченим можливість дослідити етапи розвитку матеріальної і духовної культури наступні: мова, міфологія, археологія, літописи, література, кіно-фото засоби тощо. Джерелами вищої якості є наукові дослідження і відкриття.